ПЕРЕМИШЛЬ (Пшемисль, польс. PrzemyСl) — місто в Польщі, центр повіту в Підкарпатському воєводстві, на р. Сян (пра-
ва прит. Вісли). Населення 66 тис. осіб (2010). Найбільше місто Надсяння. Місто розташов. на межі Сандомирської котловини та Карпатського підгір’я у т. зв. Перемишльських воротах (звуження долини Сяну), на істор. шляху з Києва до Зх. Європи. Погляди істориків на ранній етап історії П. дуже суперечливі. Одна группа дослідників вважає П. племінним центром білих хорватів (див. Хорвати), інші — одним із найдавніших польс. міст в 2-й половині 9 ст. монархії польс. Пястів. Існує також погляд, що П. був заснований як центр племені лендзян, залежних від Великої Моравії, а пізніше, після 907 р. — від Чехії. Дехто ототожнює цей племінний союз із т. зв. Червенськими градами. Перша письмова згадка П. датується 981, коли, згідно з «Повістю временних літ», київ. кн. Володимир Святославич пішов війною на «ляхів» і «зая грады их Перемышль, Червен и ины городы, иже суть и до сего дне под Русью». 1018 польс. кн. Болеслав I Хоробрий приєднав П. до Польщі, але вже 1031 київ. кн. Ярославу Мудрому вдалося його повернути. 1071 П. був здобутий польс. королем Болеславом II Сміливим. Але вже 1086 або 1087 місто знову вернулося до Русі. Існує припущення, що за життя київ. кн. Ярослава Мудрого П. тримав його онук Ростислав Володимирович. 1087 тут закріпився його син — Рюрик Ростиславич, за якого П. перетворився на центр самостійного князівства (див. Перемишльське князівство). Йому наслідував його брат Володар Ростиславич, якому вдалося відстояти П. від зазіхань київ. кн. Святополка Ізяславича, угорців та поляків. Володарю наслідував його старший син Ростислав Володаревич, а йому — його молодший брат Володимирко Володаревич. Аби об’єднати всі володіння Ростиславичів у Перемишльскій землі та Прикарпатті, Володимирко Володаревич 1141 переніс свій стіл з П. до Галича (давнього), який того року став столицею Галицького князівства. У 12 ст. місто двічі ненадовго здобували польс. князі (1135 — Болеслав III Кривоустий, 1190 — Казимир II Справедливий). 1214,
125
ПЕРЕМИШЛЬ
Перемишль. Загальний вигляд княжого двору середини 12 ст. Реконструкція Ю. Лукомського і В. Петрика.
st hi
or o y. rg a .u
/
126 ПЕРЕМИШЛЬ
Перемишль у 1618 р. Гравюра Ф. Гогенберга.
Уже в середньовіччі П. відігравав поважну культ. роль. З рус. к-рою зв’язаний був славнозвісний Митуса, співак при дворі перемишльського єпископа 13 ст. Особливу роль відігравала з кінця 14 ст. Кафедральна школа, керована Краківською академією. У 15 ст. рус. мист-во репрезентував художник, правосл. священик Гайль (між іншим, автор розписів у польс. церквах і королів. спальні у краківському Вавелі). Серед жителів П. домінували русини-українці та поляки. На поч. 11 ст. у П. виникла єврейс. громада, у 13 ст. — німецька. З Німеччини походило багато ченців, німцем був перший постійний римо-катол. єпископ П., францисканець Ерик з Вінсен (номінований 1377). У 14 — 2-й пол. 17 ст. околиці міста не раз зазнавали нападів татар. У травні 1498 осман. військо на чолі з Мустафа-беєм здобуло і сплюндрувало П. За часів Речі Посполитої наявна конфесійна й етнічна структура населення П. спричинила формування окремих міських дільниць: у пн.-сх. частині постала єврейс. дільниця, у пд.-сх. — рус. дільниця, звана Владиче (із садибою і кафедральним собором правосл. єпископа), у той час як у пд.-зх. й зх. частині міста була польс. дільниця з лат. кафедрою. Етнічні межі між поляками та русинами були надзвичайно розмиті, особливо після Берестейської церковної унії 1596, яка спричинила зростання мішаних шлюбів і дала можливість унійцям отримати доступ до міськ. самоврядування та управ ремісничих цехів.
Після 1-го поділу Речі Посполитої 1772 П. увійшов до Австрії і став центром округу (повіту) у складі провінції під назвою Королівство Галичини й Лодомерії. П. був на той час третім за розміром (після Кракова і Львова) містом провінції. На поч. 19 ст. посилилася германізаційна політика австрійс. влади. Однак це не принесло бажаних результатів; німецькомовні прибульці швидко асимілювалися, збільшуючи польс. та укр. громади. Почалося створення нац. інституцій: шкіл, т-в, театрів, хорів. Особливу роль в укр. нац. житті міста відіграли єпископ Іван Снігурський, церк. діячі Іван Могильницький, Йосиф Левицький та Іван Лаврівський. Їхніми заходами 1817 в П. постали Дяківський ін-т, найбільша тогочасна укр. б-ка й друкарня, в якій було розпочато друк перших у Галичині укр. підручників, граматик і словників. У 2-й пол. 19 ст. поряд із демократизацією політ. й культ. життя розпочалися процеси нац. сепарування двох автохтонних спільнот — польської та української. Із 1870-х рр. П. став найбільшим після Львова центром укр. середніх шкіл: тут діяли двомовна жін. вчительська семінарія (1870), держ. укр. г-зія (1888), Укр. ін-т для дівчат (1881). Видавалися перші в Галичині календарі — «Перемишлянин» і жіночий — «Перемишлянка», місячник «Вісник Перемиської єпархії» (1889—1918), двотижневик «Перемиський вісник» (1907—14). Згідно з першим австрійс. переписом 1775, у місті мешкав 3421 християнин (римо- й грекокатолики, а також невелика кількість протестантів) та 1558 іудеїв. Укр. спільнота, політично й культурно надзвичайно активна, становила на той час бл. 20 % мешканців міста. Останній австрійс. перепис 1910 засвідчив, що в П. налічувалося 54 078 мешканців (25 306 римо-католиків, 12 018 греко-католиків, 16 062 іудея). Лише 2-га пол. 19 ст. принесла стрімке пожвавлення економічного, а відтак і культ. та політ. життя міста. 1861 завершено прокладання залізниці, що з’єднала П. з Віднем, Краковом і Львовом, 1872 залізниця з’єднала П. із Будапештом (нині столиця Угор-
щини). Подальший розвиток міста був пов’язаний із рішенням Відня спорудити тут величезну фортецю. Буд-во розпочалося 1878, спричинивши екон. пожвавлення і приплив до міста висококваліфікованих робітників, інженерів та військових. Наприкінці 19 ст. місц. гарнізон налічував бл. 25 тис. вояків, серед яких були представники всіх етносів імперії. Під час Першої світової війни П. відіграв важливу стратегічну роль фортеці й вузла сполучень. Упродовж вересня 1914 — березня 1915 рос. армія тримала Перемишльську фортецю в облозі, яка завершилася 22 березня 1915 капітуляцією австро-угор. гарнізону на чолі з генералом піхоти Г.Кусманеком. Проте вже в червні 1915 нім. й австро-угор. війська відбили фортецю в росіян й утримували її до кінця війни. 1 листопада 1918 українці декларували прилучення П. до Західноукраїнської Народної Республіки. Вночі з 3 нa 4 листопада укр. відділи без боротьби опанували містом, одначе через кільканадцять днів змушені були поступитися полякам. У відродженій 1918 Польщі П. був центром повіту у складі Львів. воєводства. Внаслідок воєнних дій зменшилася чисельність населення, проте з часом вона поступово зростала й напередодні Другої світової війни досягла передвоєнного показника. П., однак, втратив своє стратегічне значення. Місто й надалі відігравало роль поважного осередку укр. й польс. к-ри. Працювали 3 музеї (Національний Перемишльської землі, Дієцезіальний римо-католицький й український «Стривігор»), 14 нар. шкіл, 4 держ. г-зії (у т. ч. одна з укр. мовою навчання), 4 приватні г-зії, 7 приватних муз. шкіл і професійні школи. Функціонували також 11 б-к, численні артистичні осередки й 4 кінотеатри. Друкувалися численні часописи (45 польс., 7 укр. та кілька єврейс. видань). 1939 із 54 тис. мешканців П. було 16 % українців (у т. ч. бл. 3,7 % вживало польс. мову як розмовну), 50 % поляків, 34 % євреїв (числа приблизні). II світ. війна загальмувала розвиток П. За угодою Ріббентро-
tp ht :// st hi or o y. rg a .u
/
tp ht :// sko-ukraiЅskim pograniczu etnicznym: Dziesi“ƒ lat dziaіalnoСci Po»udniowoWschodniego Instytutu Naukowego w PrzemyСlu 1990—2000. PrzemyСl, 2003; Попович О.П. Українське музичне життя Перемишля (1919—1999). К., 2003; Dybek E. Lokacje na prawie niemieckim w ziemi przemyskiej w latach 1345—1434. Lublin, 2004; Katalog zabytk\w sztuki: Miasto PrzemyСl. Warszawa, 2004; Motylewicz J. Spo»eczeЅstwo PrzemyСla w XVI i XVII wieku. Rzesz\w, 2005; Fac L. Po»udniowowschodni teatr dzia»aЅ wojennych w latach 1497—1509. В кн.: Rocznik Przemyski, t. 43, z. 1: Historia wojskowoСci. PrzemyСl, 2007. С.С. Стемпєнь.
па-Молотова місто було поділене річкою Сян на нім. окупаційну зону (Генеральна губернія) і прилучений до СРСР терен. Цей стан тривав до 22 червня 1941, коли з початком німецько-рад. війни 1941—45 все місто здобув Вермахт. Найбільших втрат зазнала єврейс. людність, яку спершу було виокремлено в гетто, а згодом майже цілком знищено. Від гітлерівської окупації П. звільнений 27 липня 1944. Воєнні дії 1939—44 спричинили знищення 44 % споруд і загибель 29 тис. мешканців. П. залишився польським, проте втратив навколишні терени — власну природну екон. базу упродовж століть, — що відійшли до СРСР. Більшість укр. населення П. було депортовано до СРСР. Були ліквідовані усі інституції Української грекокатолицької церкви, а останній перемишльський єпископ Йосафат Коциловський 26 червня 1946 заарештований і вивезений до УРСР (помер 17 листопада 1947). Українців, які залишалися в місті, польс. комуніст. влада виселила навесні 1947 на терени на зх. й пн. Польс. Нар. Республіки, що їх Польща здобула після II світ. війни. Звідти укр. людність почала вертатися до П. після 1956, коли польс. влада дала дозвіл на вивчення укр. мови у школах, відправу греко-катол. літургії (але в римо-катол. храмах), а також створення орг-ції укр. людності у Польщі під назвою Укр. суспільно-культ. т-во й видання укр. газ. «Наше слово». Упродовж 1944—75 П. був центром однойменного повіту і водночас містом із правами повіту. Внаслідок адм. реформи в червні 1975 П. став столицею воєводства. Втратив цей статус 1 січня 1999, увійшовши до новоствореного Підкарпатського воєводства. 2 червня 1991 Папа Римський Іоанн Павло II відвідав П. й відновив Перемишльську греко-катол. дієцезію, призначивши її першого після II світ. війни єпископа Івана Мартиняка. Після реорганізації Греко-катол. церкви в Польщі 1996 Апостольська столиця запровадила в ній митрополію (на чолі з митрополитом перемишльсько-варшавським архієпископом І.Мартиняком), до якої входять архідієцезія
перемишльсько-варшавська і вроцлавсько-гданська дієцезія. Із 1992 П. є також центром перемишльської митрополії Римо-катол. церкви. У П. працює кілька вищих навч. закладів, серед яких Держ. вища східноєвроп. школа. Численні культ. й наук. інституції: Нац. музей Перемишльської землі (з унікальними збірками ікон, дзвонів і люльок), римокатол. Архідієцезіальний музей, найстарший в Європі аматорський театр «Фредреум» (заснований 1868), Перемишльський центр к-ри і науки, численні б-ки, держ. архів, 2 церк. архіви (римо- і греко-католицький), українознавчий Південно-Східний науковий інститут. Пам’ятки арх-ри: замок (14— 16 ст.), римо-катол. собор св. Іоанна Хрестителя (1460—1571, перебудови 1724—44, 1883—1913), костьол єзуїтів (1627—79; нині греко-катол. собор св. Іоанна Хрестителя), монастирські комплекси, у т. ч. францисканців (конвентуальних та реформаторів), босих кармелітів (костьол 1627—30), кам’яниці на Ринку (16—17 ст.), палац греко-катол. єпископів (1897), Укр. нар. дім (1904). Навколо міста — залишки фортеці «Перемишль» (1888— 1914) і доти Перемишльського укріпленого району (1939—41). Пам’ятки археології: дитинець 10—14 ст. з фундаментами романської ротонди 10—11 ст., князівського палацу і собору св. Іоанна Предтечі (12 ст.).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПЕРЕМИШЛЬ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
