Від початків до 1691. Існує кілька версій щодо початків П.є. сх. обряду, найстарші сягають 981, але, імовірно, вона постала в 11 або на межі 11 і 12 ст. Першим відомим на ім’я владикою П.є. був Антоній (Добриня) Ядренкович (1218). Тоді вона була зв’язана з Київ. митрополією, а пізніше — 1303—47 — підлягала Галицькій митрополії. Після її упадку повернулася 1347 під юрисдикцію київ. митрополитів. Після того, як завдяки старанням короля Польщі Казимира III Великого патріарх Константинопольський Філофей Коккін відновив 1371 Галицьку митрополію, П.є. стала її частиною. Проте після 1390 вона знову перейшла під владу київ. митрополитів (згодом — унійних) й залишалася в їхній юрисдикції аж до 1795. 1422 до П.є. була приєднана Самбірська єпархія. Відтоді вона носила назву Перемишльська і Самбірська єпархія. Кафедра перемишльських владик спочатку перебувала в перемишльському замку, а пізні-
ше, до поч. 16 ст., — у районі м. Вільче. До часу Берестейської церковної унії 1596, окрім згаданого Антонія Ядренковича й невідомого на ім’я його наступника, каталоги перемишльських єпископів сх. обряду містять імена: Іларіона (бл. 1254), Авраама (бл. 1271), Єремії (бл. 1282), Сергія (між 1283 і 1287), Мемнона (бл. 1288), Іларіона II (від 1292 до 1302), Георгія (бл. 1315), Марка (1330—41), Кирила Волошина (бл. 1353), Іларіона III (1366— 85), Василія (бл. 1385), Атаназія (1392—1407), Гелазія (бл. 1415), Атаназія Дрогойовського (бл. 1422), Іллі (між 1422 і 1442), Александра-Атаназія (між 1442 і 1467), Йоана Бірецького (між 1468 і 1476), Йоаннікія (1491— 98), Антонія Оникина (1499— 1521), Йоакима (1522—29), Олехна-Александра Терлецького (1528—49), Антонія Радиловського (1549—86), Арсенія СтецькоСтефана Брилинського (1587— 91), Михаїла Копистинського (1591—1610). Цей останній, попри початкову прихильність до унії з Римом, остаточно до неї не приєднався. Щоправда, зробив це після його смерті Атаназій Крупецький, але духовенство, ченці та вірні залишилися при православ’ї. Із того часу на перемишльському єпископському престолі до 1691 перебували одночасно по два єпископи — унійний та православний, які вели боротьбу за кафедральну церкву, палац і єпископське майно. 1598 частина правосл. вірних і духовенства Саноцької землі прийняли Берестейську церк. унію 1596. Останній із правосл. владик Антоній Винницький (1650—79), щоб підкреслити свою владу над цією землею, додав до свого звання «перемишльсько-самбірського епископа» також третю складову частину — «сяноцький єпископ». Із цього часу й до 1947 єпархія носила назву «Перемишльська, Самбірська і Сяноцька». Після Антонія трон владики обійняв його племінник Інокентій (Йоан) Винницький (1679—1700), який 1691 вступив в унію з Римом. Від 1693 до 1772. 1693 владика Інокентій Винницький скликав єпархіальний синод і разом із
123
ПЕРЕМИСЬКА
st hi
or o y. rg a .u
/
124 ПЕРЕМИСЬКА
Натомість вона втратила парафії на Спиші на користь Мукачівської єпархії. Змінено границі зі Львів. архієпархією. Постала нова мережа із 40-ка деканатів. 1816 Перемишльська капітула, утворена на базі криласу, була затвержена австрійс. імп. Францом I Габсбургом, а 1894 — Папою Римським Левом XIII. Семінаристи навчалися в Греко-католицькій духовній семінарії у Львові. Єпархією керували: Максиміліян Рилло (1779—93), Антоній Ангелович (1796—1808), Михайло Левицький (1813—18). До найвидатніших перемишльських владик того часу належав Іван Снігурський (1818—47), який, очоливши П.є., невдовзі зумів зосередити навколо себе найвидатніших місц. священиків, чимало яких працювали на наук. й освіт. ниві (T.Фединкевич, І.Гарасевич, Й.Левицький, Й.Лозинський, A.Добрянський, І.Лаврівський, І.Могильницький, T.Полянський). Він був відомим меценатом к-ри, освіти й сусп. діяльності. 1827 обійняв посаду директора Філос. уч-ща (існувало в місті від 1820, у ньому навчалися після закінчення 6-ти класів г-зії), де працював безперервно до смерті. Турбуючися про побутові умови учнів, 1830 відновив діяльність Братерства св. Миколи, гол. завданням якого було надання допомоги бідним учням. Із метою підвищення освіт. рівня вірних заклав Institutum Cantorum et Magistrorum Scholae (Ін-т дяків і вчителів нар. шкіл), який вважається першою в Галичині фаховою пед. школою. Ін-т розпочав діяльність 1 вересня 1818. Його випускники були одночасно дяками в церкві та вчителями у парафіяльній школі. З метою підвищення рівня навчання духовних осіб 1845 семінаристи 4-го курсу Греко-катол. духовної семінарії у Львові, які походили з П.є., були переведені до Перемишля, де вони завершували своє навчання. У процесі навчання, окрім богословських предметів, особлива увага приділялася вивченню церковнослов’ян. й галицькоукр. мов. Здібніших семінаристів посилали на навчання до Віденської імператорської духовної семінарії, пізніше — до Athanasium (Атаназіум) у Римі (Італія).
1840 І.Снігурський створив у своїй єпархії добродійну орг-цію греко-катол. священиків — Фонд (Ін-т) вдів і сиріт, метою якої була допомога жінкам і дітям померлих священиків. Кошти на цю мету походили з дарчих єпископа, а також систематичних внесків усіх священиків єпархії. І.Снігурський заснував також єпископські друкарню та б-ку. За австрійс. часів до розвитку єпархії спричинилися також його наступники: Григорій барон Якимович (1848—60), Тома Полянський (1860—69), Йоан-Сатурн Ступницький (1872—90), Юліян Пелеш (1891—96) та Константин Чехович (1897—1915). Роки 1918—1947. 1918 П.є. опинилася в межах Польщі. Із 1916 ординарієм був Й.Коциловський. 1921 єпархію було поділено на 53 деканати. 1925 дійшло до серйозного громад. протистояння, пов’язаного з наміром єпископа запровадити целібат для священнослужителів. 1926 єпархія отримала допоміжного єпископа Г.Лакоту. 1934 з П.є. відокремлено 9 деканатів й утворено Апостольську адміністратуру Лемківщини, що повинно було загальмувати прийняття православ’я лемками із старорусинською та москвофільською орієнтацією. 1939 єпархія складалася з 45 деканатів, 577 парафій, 63 експозитур, 1 159 380 вірних, 746 єпархіальних і орденських священнослужителів. Упродовж 1939—41 зх. частина єпархії перебувала під нім. окупацією, східна — під рад. окупацією. 1944, після встановлення польсько-рад. кордону, в УРСР опинилося 19 повних і 12 неповних деканатів, а також 410 парафій і самостійних вікаріатів, бл. 400 священнослужителів, а також бл. 1 063 277 вірних (у т. ч. майже 280 тис. осіб, переселених із Польщі 1944—46). У межах Польщі залишилося 14 повних деканатів і частини 12 деканатів, поділених кордоном, 230 парафій, 5 філіальних церков і 332 священнослужителі. Приналежність «народної» Польщі після Другої світової війни до зони впливів Кремля мала фатальні наслідки для греко-католиків і П.є. 1946 арештовано і вивезено до СРСР єпископа Й.Коциловського, а також єпи-
скопа Г.Лакоту. У межах Радянської України після 1944 опинилося бл. 780 тис. греко-католиків, що належали до П. є. до кінця II світ. війни. Більше того, на територію Рад. України після 1944 депортовано бл. 280 тис. українців з тієї частини П. є., яка залишилася на польс. боці. 2001 Папа Римський Іоанн Павло II беатифікував обох греко-катол. єпископів. Роки 1947—1991. Арешт і депортація обох єпископів, а також виселення комуніст. властями у рамках «Вісла» акції 1947 укр. населення з території єпархії на польські західні й північні землі поклали край існуванню П.є., хоча Українська греко-католицька церква не була оголошена комуніст. властями поза законом (на зх. землі разом із вірними виїхали більше 80-ти греко-катол. священиків). Духовну опіку й юрисдикцію над греко-католиками в Польщі здійснювали голови Римо-катол. церкви в Польщі (примаси Польщі). Після 1956 існували грекокатол. пастирські станиці при римо-катол. парафіях (також у Перемишлі). Від імені примаса Польщі греко-катол. душпастирством керували призначені ним греко-катол. ген. вікарії. Ситуація греко-католиків у Польщі покращилась під час понтифікату Папи Римського Іоанна Павла II, який 1989 призначив о. Івана Мартиняка греко-катол. єпископом. Початково він був допоміжним єпископом примаса Польщі для греко-католиків, але вже 16 січня 1991 Папа Римський призначив його перемишльським ординарієм, відновивши після 45-річної перерви греко-катол. П.є. Після 1991. Відроджена єпархія займала територію всієї Польщі (4 деканати, 95 парафій і 59 священиків). Парафіяльна мережа поступово зростала, і в 1995 П.є. налічувала вже 7 деканатів, 116 парафій, 66 священиків, 16 ченців і 139 черниць. 1996 Апостольська Столиця утворила в Польщі греко-катол. митрополію, до складу якої увійшли дві єпархії — Перемишльсько-Варшавська і Вроцлавсько-Гданська. Митрополитом і архієпископом перемишльсько-варшавським став кир Іван Мартиняк, а вроц-
tp ht :// st hi or o y. rg a .u
/
tp ht :// коли угор. королю Андрашу II вдалося захопити Галич (давній), він був змушений укласти угоду із краківським кн. Лєшеком Білим, за якою Перемишльська земля відходила до польс. князя, а Галич (давній) — до угор. королевича Коломана. 1219 новому галицькому кн. Мстиславу Мстиславичу Удатному вдалося відібрати П. Того чи наступного року він заснував правосл. Перемишльську єпархію, кафедральним храмом якої стала церква св. Іоанна Предтечі. У змаганнях за галицький стіл П. ще кілька разів переходив до рук поляків та угорців, поки остаточно не увійшов до складу Галицько-Волинського князівства (за кн. Данила Галицького). Галицький кн. Лев Данилович бл. 1280 надав польс. громаді П. магдебурзьке право (за ін. даними, це зробив бл. 1320 галицький кн. Лев Юрійович). Після походу польс. короля Казимира III Великого 1345 П. і Перемишльська земля відійшли до його володінь. Після його смерті 1370 П. і Перемишльська земля разом з ін. рус. землями були передані угор. і польс. королем Людовіком I Великим своєму намісникові — кн. Владиславові Опольському, який правив тут до кінця 1378. 1375 фіксується перший королів. намісник (староста) у П. — Бенько з Жабокрюків. У результаті походу польс. королеви Ядвіги 1387 П. і Перемишльська земля були приєднані до королів. володінь, а пізніше включені до складу Королівства Польського. 1 листопада 1389 король польс. і вел. кн. литов. Владислав II Ягайло підтвердив і поширив місту магдебурзьке право, яким місто, ймовірно, користувалося з 1320-х рр. і яке було підтверджене бл. 1350. Після поширення на рус. землі 1434 польс. (коронного) права П. став центром Перемишльської землі Руського воєводства, садибою перемишльського земського суду.
лавсько-гданським ординарієм — єпископ кир Володимир Ющак Чину св. Василія Великого. На території давньої П.є., яка нині перебуває на укр. землях, на сьогодні існують дві греко-катол. єпархії: Самбірсько-Дрогобицька та Стрийська. 1983 встановлено правосл. Перемишльсько-Новосондецьку єпархію з осередком в Саноку, яка спиралася на традиції правосл. П.є. періоду перед 1691. Літ.: Harasiewicz M. Annales Ecclesiae Ruthenae gratiam et communionem cum s. Sede Romana habentis ritumque Graeco-Slavicum observantis, cum singularis respectu de dioecesas Ruthenas Leopoliensem, Premisliensem et Chelmensem. Leopoli, 1862; Лакота Г. Три синоди перемиські й єпархіяльні постанови валявські у 17—19 ст. Перемишль, 1939; Рliwa T. KoСci\» greckokatolicki w zaborze austriackim (1772— 1815). В кн.: Historia KoСci\»< w Polsce, t. 2, cz. 1. PoznaЅ—Warszawa, 1979; Його ж. KoСci\» greckokatolicki w Galicji (1815—1918). Там само; Bendza M. Prawos»awna diecezja przemyska w latach 1596—1681. Warszawa, 1982; Nabywaniec S. Diecezja przemyska greckokatolicka w latach 1772—1795. «Premislia Christiana», t. 5. PrzemyСl, 1992— 93; Його ж. Uniccy biskupi przemyscy w latach 1610—1991: Szkice biograficzne. Rzesz\w, 1995; St“pieЅ S. оr\d»a do dziej\w reaktywowania i organizacji struktur KoСci\»< greckokatolickiego w Polsce w latach 1989—1996. В кн.: Polska—Ukraina: 1000 lat ssiedztwa, t. 3. PrzemyСl, 1996; Його ж. KoСci\» greckokatolicki w Polsce po II wojnie Сwiatowej i w czasach wsp\»czesnych (do roku 1998). В кн.: Там само, t. 4. PrzemyСl, 1998; Його ж. Організація та територіальна структура Перемиської греко-католицької єпархії за владицтва єпископа Йосафата (Коциловського) ЧСВВ (1917—1946). В кн.: Перемишль і Перемиська земля протягом віків, т. 3. Перемишль—Львів, 2003; Nabywaniec S. Unter der `sterreichischen Krone: Die griechisch-katholische Kirche in Galizien (1772—1848). В кн.: Aus der Geschichte _sterreichs in Mitteleuropa, Heft 3 (Kirchengeschichte), Medienhaber und Herausgeber Janineum, Wien, 2005; Huk B. оr\d»a do dziej\w UkraiЅskiej Cerkwi Greckokatolickiej w Polsce w latach 1944—1989, t. 1. PrzemyСl, 2007; St“pieЅ S. Historical and Contemporary Overviews: Developments since 1989: Poland. В кн.: Churches Inbetwenn: Greek Catholic Churches in Postsocialist Europe. Berlin—Halle/Salle, 2008. о. Станіслав Набиванєц.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПЕРЕМИСЬКА ЄПАРХІЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
