ПАЦИФІКАЦІЯ (від лат. pacificatio — утихомирення) — позазаконна адміністративно-репресивна поліцейська акція держ. влади 2-ї Речіпосполитої проти
укр. людності Галичини, яка відбулася восени 1930. За умов світ. кризи істотно погіршилося екон. становище Польщі. Особливо болюче відчувалося це в заселених переважно українцями пд.-сх. воєводствах д-ви, із прикметними для них аграрним перенаселенням, зростаючим за умов кризи безробіттям і протегованим д-вою польс. осадництвом. Відтак обставини були сприятливими для т. зв. саботажної акції, відповідальність за яку взяла на себе щойно утворена Організація українських націоналістів. Упродовж 12 липня — 24 вересня (поодинокі випадки реєструвалися в жовтні й листопаді) 1930 відбувся 191 акт саботажу, з яких 172 стосувалися нищення приватного майна. Виступи розпочалися нападами на маєтки знаних особистостей, польс. генералів і урядовців, згодом поширилися на майно колоністів, руйнування інфраструктури шляхової, залізничної й телефонних комунікацій. Особливого поширення набули підпали житлових будинків, стодол, госп. приміщень, стогів збіжжя й сіна. Об’єктом атак стали також поштові відділення і поштові авто. Засадничою метою цієї масштабної акції була спроба дезорганізації держ. структур на теренах Галичини, здійснення тиску й поширення занепокоєння серед місц. польс. людності, відлякування її від потенційної купівлі землі в регіоні, змушування осадників до залишення своїх госп-в, а також (при нагоді) здобуття засобів для подальшої конспіративної діяльності. На міжнар. арені це мало підважувати престиж 2-ї Речіпосполитої, довести хисткість її прав на західноукраїнські землі й задекларувати по-
tp ht :// рюватися «Союзи захисту східних кресів» і «Комітети захисту», які вимагали від уряду рішучого поборювання «гайдамаччини». Не був єдиним і укр. табір, оскільки значна частина громадянства (переважно середнього й старшого віку) підтримувала легальні укр. партії і саме в легальній суспільно-політичній, екон. та культ. діяльності вбачала запоруку збільшення укр. «стану посідання» в межах Польс. д-ви. П. була неадекватною відповіддю влади на саботажну акцію ОУН, а рівночасно — елементом передвиборчої кампанії, спрямованим на залякування опозиції. У 1-й пол. вересня 1930 було заарештовано 18 послів (депутатів) від польс. опозиції і групу укр. депутатів сейму (С.Кузика, Д.Палієва, В.Целевича, І.Ліщинського, О.Вислоцького, І.Заваликута — Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО), Л.Когута (радикал) та ін.). До 9 листопада 1930 було ув’язнено загалом 23-х укр. послів і сенаторів. Частину з них (5 осіб, заарештованих у ніч із 9 на 10 вересня) утримували разом із польс. колегами у Брестській в’язниці, піддаючи моральним приниженням і побиттю. Щодо решти укр. парламентарів, які залишалися на волі, розпочалося попереднє провадження щодо публічного підбурювання до антидерж. заколоту й поширення поза кордонами 2-ї Речіпосполитої антипольс. пропаганди. 20 вересня 1930 у Львові при виході з домівки УНДО було заарештовано крайового коменданта Української військової організації і крайового провідника ОУН сотника Ю.Головінського. Власне П. тривала впродовж 16 вересня — 30 жовтня 1930 і охопила 16 повітів Львівського, Станіславського й Тернопільського воєводств. За даними укр. сторони, П. було піддано бл. 750 сіл, 250 з яких зазнали важких матеріальних втрат і руйнувань. Офіц. польс. дані підтверджували П. лише щодо 450 сіл (10 % усіх сіл Галичини). П. здійснювалася за особистою вказівкою Ю.-К.Пілсудського, який водночас заборонив трактувати саботажну акцію підпілля УВО—ОУН як укр. повстання і наказав мінімізувати застосування зброї під час П., аби не дати приводу антипольс. пропаганді стверджувати, що виступи набули такого розмаху, що потрібно застосовувати зброю. Безпосереднім виконавцем П. був міністр внутр. справ ген. Ф.Славой-Складковський. П. здійснювалася силами ескадронів 14-го полку Язловецьких уланів, підрозділів 6-го стрілец. полку й 6-го, 9-го та 22-го полків піхоти, підтримуваних 17-ма ротами поліцейських, — загалом до 2 тис. осіб. Як згадувала М.Рудницька, «типова пацифікація українського села» була втіленням принципу збірної відповідальності й виглядала таким чином: «Відділ військової або поліційної кінноти в числі 100—200 осіб нападав несподівано, здебільша нічною порою, на село. Офіцер, командант експедиції, заїздив до громадського уряду і, на основі списку, що його дістав у повітовому старостві, викликав найсвідоміших селян і селянок, головно тих, які були активними діячами місцевих українських товариств. Коли вони збиралися, офіцер подавав їм до відома, що впродовж двох—трьох годин громада мусить зложити означеної шкали контрибуцію (сільськогосподарські продукти, худобу, домашню птицю тощо), інакше село буде зрівняне з землею. Після того, як селяни звезли перед громадський дім «контрибуцію», провідників села вели до якоїсь стодоли або на толоку за селом і там їх в нелюдський спосіб били […]. З людей здирали одяг, клали їх по черзі на землю або на лавку, кілька військових притримували жертву, двоє інших ставали по її боках і грубими палицями або нагаями били, поки людина не втрачала притомности. Тоді побитого зливали холодною водою, щоб прийшов до свідомости, і продовжували екзекуцію до чергового зомління. 100—200 ударів становили норму. Між катованими були також жінки, старці і підлітки, часто священики й інші місцеві інтелігенти. Тоді, як одна партія вояків переводила екзекуцію, друга гуляла по селі. Під претекстом пошукування укритої зброї, військо
100 ПАЦИФІКАЦІЯ
st hi
or
o y.
rg a .u
/
Пацифікація. Львів. Один із галантерейних магазинів «Центросоюзу» після каральної експедиції. 1930.
яву нової укр. радикальної організації — ОУН. «Протестаційна акція» ОУН до краю загострила українськопольс. стосунки в Галичині. У відповідь на дії радикального укр. підпілля почав консолідуватися польс. націоналістичний табір. У містах регіону стали ство-
Пацифікація. Читальні «Просвіти» у Козовій (нині — селище міського типу Тернопільської області) та Княгиничах (нині — село Рогатинського району ІваноФранківської області) після каральної експедиції. 1930.
tp ht :// не допустило главу УГКЦ до перемовин з очільниками д-ви. За неповними даними, до 15 вересня 1931 до польс. судів надійшов 51 позов щодо оскарження дій влади різного рівня під час П. У заг. підсумку за надужиття під час П. до року позбавлення волі (або 3—4 місяців у фортеці) було засуджено 3 жовнірів Війська Польського. Відносно суворіше було покарано брутальність поліції: 8 поліцейських відправили у відставку, 24 перевели з пониженням у посаді до ін. воєводств, 40 відбулися тижневим арештом, 14 отримали догани, справи 10 поліцейських спрямували до прокуратури. Але вже наприкінці 1931 справи щодо поліцейського надужиття під час П. було заморожено. Події П. викликали міжнар. резонанс і невдовзі стали предметом розгляду в Лізі Націй, до якої звернулися зі скаргою Українська парламентська репрезентація в 2-й Речіпосполитій та 63 брит. парламентарі. Справа була передана для з’ясування т. зв. Кту трьох. Польс. дипломати доклали величезних зусиль, щоб спровадити її на манівці, посилаючись на терористичну діяльність укр. націоналістів і вороже ставлення укр. політиків до Польс. д-ви. Розгляд скарги укр. сторони тривав до січня 1932, коли відповідним рішенням осн. провину за П. було покладено на українців, натомість польс. уряд
пустошило доми: зривали з хат покрівлі, били у вікнах шибки, розвалювали печі, ламали меблі, викидали з шаф і скринь одяг, білизну, кожухи, топтали їх чоботами, дерли багнетами. З подушок і перин випорювали пір’я. Харчові продукти викидали з комори на подвір’я, мішали з болотом і обливали нафтою. В стодолі нищили сільськогосподарське знаряддя, на обійстю занечищували криницю. Справившись з одною хатою, ішли до чергової. Особливу увагу присвячувала каральна експедиція домівкам українських товариств і установ. У кооперативній крамниці руйнували дощенту всі товари й устаткування. В читальні нищили бібліотеку; в залі, призначеній на концерти й вистави, пустошили сцену, декорації, театральні костюми, ламали музичні інструменти сільської оркестри. До постійної програми пацифікації належала також зневага українських національних почувань. Селян примушували цілувати землю і заявляти при цьому, що це «польська земля», вигукувати на честь Польщі («нехай живе Польща!», «нехай живе маршал Пілсудський!»), лаяти вульгарними словами Україну (“я плюю на собачу мать Україну”), співати пісні, в яких висміювалася Україна й український народ. За правила здирали із стін і нищили портрети Шевченка […]. Коли після кількох днів військо покидало село, воно виглядало немов після татарського нападу. Зовсім подібно відбувалися погроми в містечках, де найбільше від них страждали місцеві інтелігенти, діячі українських установ. І тут теж предметом знищення ставали бібліотеки, приватні українські школи, домівки товариств, кооперативи». Під час масових ревізій польс. військово-поліцейськими експедиціями, згідно з офіц. даними, вилучено бл. 1287—1323 гвинтівок, 372—566 пістолетів, 398 багнетів, 31 гранату, майже 100 кг вибухівки, а також ін. військ. спорядження (саперні лопатки, ранці, патронташі, шоломи, телефонний дріт тощо). Польс. офіц. рапорти зафіксували лише
4 випадки смерті серед укр. людності під час П.; натомість укр. сторона стверджувала, що внаслідок побиття померло від 7 до 35 осіб. Розголосу набули смерть гімназиста М.Боднара, застреленого під час спроби втечі, і випадок згвалтування 16-річної укр. дівчини. Від збройного спротиву українців загинув 1 рядовий 4-ї роти Корпусу охорони пограниччя, дістали поранення 1 рядовий Війська Польського та 1 поліцейський. У зв’язку з підозрою в причетності до саботажної діяльності часто (навіть превентивно) затримували осіб, пов’язаних із легальними укр. орг-ціями. Лише у Львові тільки впродовж вересня 1930 були заарештовані 103 особи, приналежні до УНДО, 15 — молодіжної орг-ції «Пласт», 2 — «Молодої громади», 1 — т-ва «Луг». Загалом військовими й поліцейськими було заарештовано 1739 осіб, з яких внаслідок подальшого слідства 830 звільнено з-під арешту. Справи решти 909 передано до цивільних судів, згідно з рішеннями яких упродовж 1930—31 звільнено ще 698 затриманих, а різні терміни позбавлення волі отримали лише 211 осіб. Дошкульних ударів під час П. зазнала мережа укр. культурноосвіт. установ. 26 вересня 1930 рішенням мін-ва освіти і віровизнань було закрито 4-ту Держ. г-зію в Тернополі з укр. мовою навчання. Усього зазнали поліційно-адм. обмежень або ж взагалі припинили діяльність бл. 140-ка локальних укр. т-в, у т. ч. 28 осередків спортивно-пожежного т-ва «Луг», 21 гімнастичне т-во «Сокіл», 21 філія «Просвіти», один кооператив. Дворазову спробу переконати польс. урядові кола щодо зміни політики уряду Ю.-К.Пілсудського в пд.-сх. воєводствах, припинення П. і звільнення заарештованих укр. діячів зробив у порозумінні з УНДО митрополит Української греко-католицької церкви А.Шептицький під час відвідин Варшави 1—3 та 9 жовтня 1930. Одначе ці спроби зазнали невдачі — оточення прем’єра Ю.-К.Пілсудського і президента 2-ї Речіпосполитої І.Мосціцького
101
ПАЦИФІКАЦІЯ
Двадцятитисячна демонстрація проти пацифікації в Західній Україні. Філадельфія, США. Грудень 1930.
st hi
or o y. rg a .u
/
tp ht ://
102 ПАЧКОВА
С.П. Пачкова.
погоджувався на відшкодування збитків фіз. особам і установам, які постраждали під час П. Зрештою, низка несприятливих для українців обставин — зокрема, завершення насильницької колективізації сільського господарства і голодомор 1932—1933 років в окупованій рос. більшовиками Україні (на тлі яких тьмяніли людські й матеріальні втрати від П.), маргіналізація на міжнар. арені справи П., яку заступили геополіт. події, пов’язані з підготовкою Другої світової війни, а також прагнення польс. урядових кіл до внутрішньодерж. спокою і залагодження стосунків із нац. меншинами спричинили притлумлення справи П. Помірковані польс. й укр. кола 2-ї Речіпосполитої почали налагоджувати діалог, який зрештою увінчався контроверсійною політикою «нормалізації». Літ.: Кривавий похід польського фашизму на окупованих землях Західної України. Львів, 1930; Liste BrPve des actions de l’expJditions pJnale militaire et policiPre envoyJe par le Pouvoir de la RJpublique Polonaise contre la population ukrainienne en Galycie dans les mois Septembre, Octobre, Novembre 1930. Prague, 1931; На вічну ганьбу Польщі, твердині варварства в Европі. Прага, 1931; Polish Atrocities in Ukraine. New York, 1931; Prochnik A. Pierwsze pi“tnastolecie Polski niepodleg»ej: Zarys dziej\w politycznych. Warszawa, 1957; Мірчук П. Нарис історії Організації українських націоналістів, т. 1. Мюнхен—Лондон—Нью-Йорк, 1968 (3-тє вид. — К., 2007); Кедрин І. Життя—події—люди: Спомини і коментарі. Нью-Йорк, 1976; Швагуляк М. «Пацифікація»: Польська репресивна акція у Гали-чині 1930 р. і українська суспільність. Львів, 1993; Рудницька М. Статті. Листи. Документи. Львів, 1998; Wysocki R. Liga Narod\w wobec pacyfikacji Galicji Wschodniej w 1930 roku a polsko-ukraiЅska konfrontacja na arenie mi“dzynarodowej. В кн.: UkraiЅcy w najnowszych dziejach Polski (1918—1939), t. 1. S»upsk—Warszawa, 2000; Mazur G. Problem pacyfikacji Ma»opolski Wschodniej w 1930 r. «Zeszyty Historyczne» (Paryу), 2001, nr. 135; Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. Львів, 2002; PisyliЅski J. Pacyfikacja w Ma»opolsce Wschodniej na forum Ligi Narod\w. «Zeszyty Historyczne», 2003, nr. 144; Potocki R. Polityka paЅstwa polskiego wobec zagadnienia ukraiЅskiego w latach 1930—1939. Lublin, 2003; Tomczyk R. UkraiЅskie Zjednoczenie Narodowo-Demokratyczne 1925— 1939. Szczecin, 2006. О.С. Рубльов.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПАЦИФІКАЦІЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
