ПАСКЕВИЧІ (Паськевичи) — козацько-старшинський, згодом — дворянський рід, вихідці з Полтавщини. Найбільш відомі представники: Петро Федорович (бл. 1738 — після 1791) — військовий товариш (1768—72), служ-
tp ht :// st hi or o y. rg a .u
/
tp ht :// го місця проживання. Реєстрація за місцем проживання мала здійснюватися протягом 48-ми годин із моменту прибуття, про що в домовій книзі робився відповідний запис за пред’явленням будь-якого документа (розрахункова книжка з місця роботи, профспілковий квиток, актовий запис про народження чи одруження тощо). 27 грудня 1932 постановою ЦВК та РНК СРСР «Про встановлення єдиної паспортної системи по Союзу РСР і обов’язкової прописки паспортів» вводилася обов’язкова П.н. Слідом за союзною постановою аналогічний документ 31 грудня 1932 був ухвалений і в УСРР. Паспорт ставав єдиним документом, що засвідчував особу власника. Паспортні книжки темно-зеленого кольору виготовлялися за єдиним зразком. Текст у них для громадян союзних і автономних республік друкувався двома мовами: російською та мовою, загальновживаною в даній республіці. У паспортах зразка 1932 вказувалися ім’я, по батькові, прізвище, час і місце народження, національність, соціальний стан, постійне місце проживання, місце роботи, проходження обов’язкової військ. служби і документи, на підставі яких видавався паспорт. Гол. особливістю нової паспортної системи було те, що паспорти запроваджувалися лише для тих мешканців міст, робітн. селищ, радгоспів та новобудов, які досягли 16-річного віку. Більшість селян до 1974 не отримували цей документ, завдяки чому опинялися у становищі прикріплених до місця проживання. Самочинний виїзд карався штрафом у розмірі до 100 рублів, повторне порушення встановлених правил тягло за собою кримінальну відповідальність (ст. 81-1 Карного кодексу УСРР) з позбавленням волі на строк до 3-х років. П.н. відбувалася в кілька етапів. Спочатку документи видавалися населенню Харкова, Києва, Одеси, Сталіно (нині м. Донецьк), Дніпропетровська та прилеглих місцевостей. Згодом документи почали видавати ін. громадянам «паспортизованих» територій. Запроваджувалася й обов’язкова
бовець у Полтав. лічильній комісії (з 1772), бунчуковий товариш і надвірний радник на час відставки (з 1787); Григорій Іванович (бл. 1735 — р. с. невід.) — старшина в уряді гетьмана К.Розумовського, військ. товариш (з 1772), бунчуковий товариш (1779). Від 1787 — надвірний радник. Власник маєтків на Полтавщині; Федір Григорович (між 1757—1760 — 14 квітня 1832) — канцелярист Малоросійської колегії (з 1770), бунчуковий товариш (1781), колезький асесор (1782), надвірний радник і радник Катериносл. палати кримінального суду (1787), голова 2-го департаменту верхнього земського суду Вознесенської губ. (1795), колезький радник (1797). Кавалер ордену св. рівноапостольного кн. Володимира 4-го ст. Мав маєтки в Катеринославській губернії і Могильовській губ. Помер у Харкові; Іван Федорович (див. І.Паскевич; 19 (8) травня 1782 — 1 лютого (20 січня) 1856) — генерал-фельдмаршал (1829), головнокомандувач рос. діючої армії (1831), намісник у Царстві Польському (1832). 1833 призначений генерал-інспектором піх. військ Росії. Очолював рос. армію в угор. кампанії 1849; фельдмаршал прусської та австрійс. армій. 1854 — командир рос. військ на кордонах з Молдовою та Валахією. Брав участь у бойових діях 1805 в Австрії та Пруссії, 1806—07 — у Молдові і Валахії. Граф від 1828 з приєднанням до прізвища «титула» Еріванський. Нагороджений багатьма військ. орденами.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПАСКЕВИЧІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
