ПАРАЩУК Михайло Іванович (16.10.1878—24.12.1963) — скульптор, дипломат періоду Української Народної Республіки, діяч укр. емігрантської громади в Болгарії. Професор (1909). Член Спілки митців Болгарії (1953— 63). Н. в с. Варваринці (нині село Теребовлянського р-ну Терноп. обл.). Навч. в академіях мист-в у Кракові (1893—96; у скульп. проф. Барабаша), Відні (1896—1900; у скульп. проф. Венцеля), Львів. політехніці (1901— 05; у скульп. проф. А.Попеля), приватному ательє О.Родена в Парижі (Франція) і там же одночасно в приватній академії Р.Жюльєна (1906—09; у скульпторів О.Родена, Е.-А.Бурделя і Верле). З кінця 1908 до 1911 в Мюнхені (Німеччина) викладав мист-во скульптури (із 1909 — як професор) у приватному ін-ті декоративно-прикладного мист-ва, куратором якого був барон Мецензеффі. 1911—14 брав участь у трьох конкурсах на створення пам’ятника Т.Шевченкові для Києва (конкурсні роботи численних скульпторів, у т. ч. П., рос. власті відкинули, пам’ятник не був споруджений). На початку Першої світової війни П. був ув’язнений австрійс. поліцією, перебував у таборі інтернованих у Талергофі в Альпах. Після звільнення 1915 деякий час жив у Відні, Мюнхені, після чого викладав скульптуру й декоративну різьбу в таборах для військовополонених українців у прирейнських містах Раштат і Вецлар у Німеччині. Наприкінці I світ. війни повернувся в Україну, на доручення уряду УНР працював у дипломатичних місіях України в Естонії та Латвії (1918—20). Після поразки УНР у боротьбі з більшовиками П. виїхав у Зх. Європу, співпрацював як експерт із Міжнар. Червоним
М.І. Паращук. Львів, 1907.
Хрестом у Швейцарії, звідти 1921 направився для вивчення питання полонених й інтернованих осіб у Болгарію. По закінченні місії Міжнар. Червоного Хреста П. залишився в цій країні і жив тут 42 роки, до кінця життя. Як скульптор П. сформувався на перетині кількох мистецьких шкіл і стилів — від бароко й класицизму до імпресіонізму й сецесії. Він глибоко переосмислив різні напрями розвитку європ. скульптури й виробив власну манеру, гол. засади якої — репрезентативність та психологізм. У засобах пластики поєднував краще, що було властиве різним стилям, напрямам, школам. П. опанував творчий метод синтезу (аж до органічного стильового поєднання — синкретизму) різних засобів у скульптурі, успішно працював у монументальній, станковій і мініатюрній (медальєрство) скульптурі; в округлих формах, горельєфах і барельєфах. Автор пам’ятників А.Міцкевичу у Львові (1905; у співавт. з А.Попелем), полеглим українцям у таборі м. Вецлар (1916—17), полеглим українцям у таборі м. Раштат (1918), євреям Болгарії, полеглим під час I світ. війни в Софії (Болгарія; 1930), М.Драгоманову на цвинтарі в Софії (1932), Й.Ґутенберґу в Софії (1944), скульптурних портретів Т.Шевченка (1904), В.Стефаника (1906), С.Людкевича (1907), Б.Лепкого (1915), О.Шульгіна (1932), С.Петлюри (1936), В.Щербаківського (1936), Х.Ботева (1940), св. Івана Рильського (1946), М.Драгоманова (1961).
tp ht ://
Як громад. діяч П. багато зробив для утвердження авторитету України в Польщі, Австрії, Німеччині, Франції, Естонії, Латвії, Болгарії. За ідеологічні переконання він зазнавав арештів, ув’язнень, запроторення в концтабір, а при комуніст. режимі в Болгарії — виключення зі Спілки митців Болгарії, цькування в пресі. Незважаючи на це, у Болгарії на цвинтарі в Софії П. розшукав загублену могилу М.Драгоманова, провів ексгумацію (1927) та спорудив пам’ятник на могилі із власнооручно виконаним бронз. барельєфом ученого (1932).
Паращук М.І. Скульптурний портрет С. Петлюри. 1936.
П. у м. Софія. Згідно із заповітом скульптора його дружина Цветана Паращук поховала митця поряд із могилою М.Драгоманова (1963). Літ.: Степовик Д. Скульптор Михайло Паращук: Життя і творчість. Едмонтон—Торонто—К., 1994; Ониськів М. Михайло Паращук: Історія його життя, або як він повертався в Україну. Тернопіль, 1998. Д.В. Степовик.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПАРАЩУК» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
