Реферати статті публікації

Пошук по сайту

Головна » Реферати та статті » Історія України » Енциклопедія історії України

ПАПЕ

ПАПЕ (PapPe) Фридрих (04.06. 1856—20.10.1940) — польс. історик, дослідник історії Польщі 15—16 ст., бібліотекар. Дійсний член АН у Кракові (1920). Професор (1921). Походив зі спольщеної франц. родини. Н. в Золочові на Поділлі в родині повітового комісара. 1867—73 навч. у Львів. г-зії, 1873—75 — у Львів. ун-ті, 1875—79 — у Відні. 1878 у Віденському університеті захистив докторську дис. на тему: «Polityka polska w czasie upadku Jerzego z Podiebradu wobec kwestii nast“pst-

wa w Czechach 1466—1471». 1880—83 — бібліотекар Б-ки ім. Оссолінських у Львові. Від 1883 працював у б-ці Львів. ун-ту (від 1893 — хранитель, від 1895 — заст. директора). Співзасновник Істор. т-ва у Львові (1886), 1904— 05 — гол. редактор час. «Kwartalnik Historyczny». 1905—26 — директор б-ки Ягеллонського унту. 1920 і 1929—30 — заст. директора Б-ки Чарторийських у Кракові. 1927—33 — інспектор б-ки АН у Кракові. 1921—27 — професор Ягеллонського ун-ту. Від 1906 — чл.-кор., від 1920 — дійсний член АН у Кракові. Був членом Угор. АН, почесним членом Польс. істор. т-ва, Угор. істор. т-ва і Т-ва польс. бібліотекарів. Досліджував добу панування династії Ягеллонів («Kandydatura Fryderyka JagielloЅczyka na biskupstwo warmijskie 1489—1492: Ust“p z dziej\w polityki Kazimierza IV wobec Prus po odzyskaniu tychуe» (1879), «Ostatnie dwunastolecie Kazimierza JagielloЅczyka 1480—1492» (1903), «Studia i szkice z czas\w Kazimierza JagielloЅczyka» (1907), «Jan Olbracht» (1936), «Aleksandr JagielloЅczyk» (1949) та ін.). Джерельний матеріал до теми зібрав у виданні «Akta Aleksandra kr\la polskiego, Wielkiego Ksi“cia Litewskiego... 1501—1506» (1927). П. цікавився регіональною історією («Zabytki przesz»oСci miasta Be»za» (1884), «Skole i Tucholszczyna: Przewodnik Naukowy i Literacki» (1890), «Historia miasta Lwowa w zarysie» (1890) та ін.). Досліджував також тематику 16 ст. («Ostatnie lata Diab»a Stadnickiego» (1889), «тywot hetmana т\»kiewskiego» (1895), «Dzieje unii koСcielnej na Rusi» (1896) та ін.). Був співавтором публікації «The Cambridge History of Poland: From the Origins to Sobieski» (1950). П. у м. Краків. Літ.: Dbrowski J. F. PapJe (1856—
1940). «Kwartalnik Historyczny», 1939— 1945, r. 53; Lipska H. F. PapJe (1856— 1940). «Przegld Biblioteczny», 1950, r. 18; BieЅkowski W. PapJe Fryderyk (1856—1940). В кн.: Polski s»ownik biograficzny, t. 25. Б/м, 1980; Kaniewska I. Fryderyk PapJe (1856—1940). В кн.: Uniwersytet JagielloЅski: Z»ota ksi“ga Wydza»u Historycznego. Krak\w, 2000. В.В. Тельвак.

55

ПАПІРОЛОГІЯ

st hi

or o y. rg a .u

/

ПАПІРОЛОГІЯ (від грец. назви рослини з родини осокових — рЬрхспт — та грец. льгпт — сло-

tp ht ://
тальні геральдичні, щедро ілюстровані. Створені вони на матеріалі праць Я.Длугоша, М.Кромера, Матвія з Мєхова та ін., а також метрик костьолів і королів. канцелярії. У них описані роди польс. шляхти, а також, частково, укр., білорус., рос. і чеського шляхетства, уміщено зображення гербів і портрети їх власників. У «Гербах польського рицарства» (Краків, 1584) подано, зокрема, історію родоводу та гербів князів Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, міст Київ, Львів, включно з Перемишльською, Сяноцькою та Холмською землями. П. розповідає про герби й генеалогію литов. князів, їх стосунки з укр. шляхтою та хрестоносцями, подає відомості про князів Д.Вишневецького, К.Острозького, Чорторийських, Сангушків й ін. Опис гербів шляхти часто супроводжують істор. довідки, похвальні вірші-оди. Чимало уваги П. приділив історії, війнам, устрою, звичаям, побутові козац. війська. Докладно описав подорож по Дніпру на Томаківську Січ і до Молдавського князівства «запорозького гетьмана» С.Зборовського. Зобразив о-ви Хортиця і Томаківка, а також розповів про битви запорожців із татарами і турками на суші й на морі, описав обряд зустрічі козаками гостей (вони співали пісень і грали на кобзах). В оді про хоробрість козаків (1575) пише, що на українців випав увесь тягар кількасотрічної кровопролитної безуспішної боротьби з магометанами і козаки в цих війнах були вчителями поляків, тому заслужили на вічну пам’ять і славу потомків. Починаючи з 1240 П. реєструє татаро-турец. спустошення України. Праці П. багаті цікавими малюнками битв, панорамами міст, топонімічним матеріалом. Їх використовували укр. літописці та історики.
Праця: Herby rycerstwa polskiego. Krak\w, 1858. Літ.: Diadoohos Panosza. Krak\w, 1575. У відділі стародруків Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. Вернадського; Wielka Encyklopedia Powszechna, t. 8. Warszawa, 1966. Я.І. Дзира.

56
ПАПРОЦЬКИЙ

2 пара. Мідь. Російсько-молдовська монета, 1772.

во, вчення) — спец. істор. дисципліна, що вивчає античні та візант. письмена на папірусі грец. та лат. мовами з метою їх прочитання, атрибуції та реконструкції. Як матеріал для письма папірус використовувався більше 4-х тисячоліть. Перші папіруси були знайдені 1752 під час розкопок рим. міста Геркуланум. З 1778 папіруси знаходять в Єгипті. З 4 ст. на зміну папірусу приходить пергамент, однак ще кілька століть папірус залишався у вжитку. Остаточно припинили його застосувати тільки після того, як поширилася технологія виготовлення паперу, винайденого в Китаї ще 165. Як самостійна істор. дисципліна П. відокремилася від палеографії наприкінці 19 ст., але й досі тісно пов’язана з нею, оскільки вирішує спільні завдання та застосовує єдині методи і прийоми дослідження, специфіка яких зумовлена об’єктом вивчення. Термін «папірологія» вперше введений до наук. обігу 1898. До завдань вивчення П. належать проблеми класифікації папірусів за змістом, спрямуванням (ділові, офіційні, приватні), типологією тощо. Для реконструкції текстів застосовуються методи дипломатики, хронології, кодикології, ономастики, іконографії та ін. спец. істор. дисциплін. З 1949 працює Міжнар. асоціація папірологів із центром у Парижі (Франція).
Літ.: Хусейн М.А. Тексты на папирусах. В кн.: Книга: Исследования и материалы. М., 1962; Крюгер О.С., Быстрикова М.Г. Неизданные папирусы и другие тексты Государственного Эрмитажа. «Вестник древней истории», 1964, № 2; Кошеленко Г.А. Государство Птолемеев, § 2: Папирологические материалы. В кн.: Источниковедение Древней Греции: Эпоха эллинизма: Учебное пособие. М., 1982; Специальные исторические дисциплины: Учебное пособие. К., 1992. І.Н. Войцехівська.

Римському. У період середньовіччя і в Нові часи (до 1870) Папа Римський був також суверенним правителем Церк. д-ви, нині (із 1929) є монархом і сувереном держави-міста Ватикан (Stato della CittB del Vaticano). Християн. традиція пов’язує заснування П. з ім’ям першого єпископа Риму ап. Петра. Згідно з доктриною католицизму, наступники ап. Петра — Папи Римські — успадковують у Церкві особливий статус і повноту духовної, юрид. й ординарної влади, яка не підлягає будь-якій людській владі і поширюється не лише на питання віри і моралі, а й на все управління Церквою. Реалізація верховної влади в П. здійснюється через Римську курію — систему органів управління й інститутів Катол. церкви.
Літ.: Ковальский Я.В. Папы и папство. М., 1991; Гергей Е. История папства. М., 1996; Poupard P. Le Pape. Paris, 2003. Н.С. Рубльова.

Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПАПЕ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»