ПАНСЛАВІЗМ — термін, що вживається для визначення: 1) течії громад. думки; 2) зовнішньополіт. практики. Базується на тезі про винятковість істор. розвитку слов’ян. народів і закликає до боротьби за їх об’єднання. Один із першовідкривачів терміну Я.Коллар розумів його як «всеслов’янство». Історики й політики вкладали в термін «панславізм» різний, нерідко діаметрально протилежний, зміст. Ідея слов’ян. спільності виникла в період гуситських війн 15 ст. як реакція на заперечення істор. ролі слов’янства, прагнення перешкодити розгортанню національно-визвол. руху і створення нац. д-в у Центрально-Сх. Європі та на Балканах. У 17 ст. Ю.Крижанич проповідував об’єднання слов’ян під берлом рос. царя. Авторитету Росії сприяли її
допомога пд. слов’янам у боротьбі проти Османської імперії, протидія планам франц. імп. Наполеона I Бонапарта встановити владу над Європою. Ідеї П. знайшли підтримку деяких нім. філософів, насамперед Й.-Г.Гердера. Включившись у боротьбу за першість в Європі в 19 ст., Росія наголошувала на власній ролі рятівника слов’янства. Всередині країни П. підкріплювався теорією «офіційної народності». Вона підмінювала ідею зближення та співпраці слов’ян. народів гаслом їх об’єднання з Росією. Виступаючи за «рівновагу сил» в Європі на Віденському конгресі 1814—1815 та відгороджуючись від революц. впливів Заходу, Росія відмовилася підтримувати національно-визвол. рух слов’ян. народів, які підпали під владу Австрії і, частково, Німеччини. Слов’ян. єдність обстоювало створене А.Борисовим та П.Борисовим разом із польс. демократом Ю.Люблінським Товариство з’єднаних слов’ян. У дусі народодержавства під впливом поширюваних в Європі визвол. ідей воно прагнуло з’єднати слов’ян. народи в єдину республіку. Кожен із них мав отримати конституцію, що відповідала б особливостям його істор. розвитку («более ему приличную конституцию»). Осн. увага приділялася забезпеченню життєздатності слов’ян. федерації. Становлячи геополітично самодостатню територію, вона мала б належні резерви екон. розвитку, а порти чотирьох морів — Чорного, Білого, Балтійського й Адріатичного — забезпечували б взаємовигідну торгівлю з ін. країнами. Ця ідея стала однією з основних при зародженні модерного укр. руху. Гол. документ КирилоМефодіївського товариства — «Закон Божий» — М.Костомаров характеризував як «твір про слов’янську федерацію». Її неодмінна частина — Україна — мала возз’єднати етнічні землі, утворюючи Східний (Лівобережний) і Західний (Правобережний) — із включенням Східної Галичини — штати. Перша програма нац. визволення в поєднанні «з ідеями слов’янського і політичного розкріпачення» (М.Грушевський) непокоїла владу, яка вдалася до репресій. Твердячи, ніби існує два слов’янства —
49
ПАНСЛАВІЗМ
st hi
or o y. rg a .u
/
50 ПАНТЕЛЕЙМОНА
Свято-Пантелеймонівська церква. Знак «Хрест на човні» на центральній апсиді східної стіни храму. 12—13 ст.
Свято-Пантелеймонівська церква. Західний фасад. Реконструкція І. Могитича.
спансії Німеччини на схід, що знайшла політико-ідеологічне обґрунтування в доктрині пангерманізму, загострення з поч. 20 ст. боротьби між великими д-вами в пд.-сх. Європі змінили спрямованість П. Після рос. революції 1905—1907 виник рух «неославізму», в рамках якого було скликано Всеслов’ян. конгрес у Празі (нині столиця Чехії; липень 1908), де, крім росіян, були представлені зарубіжні слов’яни (крім словаків і лужицьких сербів). Балканські війни 1912—1913 призвели до чергової активізації П. Підготовка до Першої світової війни викликала й участь у тодішньому П. реакційних сил Росії з чорносотенцями включно. Війна 1914—18, що почалася підштовхуваним Німеччиною нападом Австро-Угорщини на Сербію, призвела до актуалізації слов’ян. проблем у міжнародній політиці. Після I світ. війни відновлено Польщу, створено Чехословаччину. Локальні збройні конфлікти та війни напередодні Другої світової війни пов’язані з розчленуванням і загарбанням Чехословаччини, а також загарбанням укр. Закарпаття, а її початок — із військ. агресією проти Польщі, здійсненою нацистською Німеччиною, яка домагалася поневолення й знищення передусім слов’ян. націй. З її нападом на СРСР всеслов’ян. солідарність актуалізувалася як ідеологічна конструкція та спільні дії з метою перемоги над фашизмом. Літ.: Грушевський М. На українські теми: Українство і всеслов’янство. «ЛНВ», 1908, кн. 6; Пыпин А.Н. Панславизм в прошлом и настоящем. СПб., 1913. Р.Г. Симоненко.
Свято-Пантелеймонівська церква. Фото початку 21 ст.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПАНСЛАВІЗМ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
