ПАМ’ЯТКА — предмет або сукупність предметів матеріальної і духовної культури минулого, що мають наук., істор., художнє та ін. культ. значення. Походить від старослов’ян. та давньорус. «пам#т» (пам’ять). Зафіксовано в укр. мові в джерелах 16—18 ст. в значенні пам’яті, згадки про подію або особу, офіц. писемних документів. З 1-ї пол. 19 ст. на західноукр. землях (Галичина) починає використовуватися в сучасному значенні («Комісія по вивченню і охороні пам’яток архітектури», «Комісія в справі охорони пам’яток історії і мистецтва», «пам’ятки мови і літератури»). З кінця 19 — поч. 20 ст. набуває поширення в укр. мові на всій території України як наук. та юрид. термін. Вирізняють пам’ятки рухомі та нерухомі. До рухомих зараховують пам’ятки документальні й предмети музейного значення. Нерухомі пам’ятки містять об’єкти археології (археол. П.), історії (істор. П.), архри, містобудування, монументального мистецтва, садово-паркового мистецтва, ландшафтні, науки і техніки. Літ.: Кот С.І. Терміни «пам’ятка» і «пам’ятник» у пам’яткознавстві. В кн.: Праці Центру пам’яткознавства, вип. 1. К., 1992; Закон України «Про охорону культурної спадщини» (2000 р.). Web: http://zakon.rada.gov.ua/cgibin/ laws/main.cgi?nreg=1805-14. С.І. Кот.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПАМ’ЯТКА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
