ПАЙПС (Pipes) Ричард-Едгар (н. 11.07.1923) — амер. політолог та історик. Д-р філософії (1950), професор (1963). Н. в м. Цешин (Польща) в сім’ї підприємця. Від 1929 — у Варшаві. У жовтні 1939 разом із батьками втік із окупованої Польщі. Від 1940 — у США. 1943—46 служив в амер. армії як перекладач рос. мови. Здобув ступені: бакалавра — у Корнельському ун-ті (шт. НьюЙорк, США, 1945), магістра (1947) та д-ра філософії (1950) — у Гарвардському ун-ті в Кембриджі (шт. Массачусетс, США). Студіював рос. історію під кервом визначного амер. історика, емігранта з Росії М.Карповича. З 1953 — наук. співробітник, заст. директора (1962—64), директор (1968—73) Рос. дослідницького центру Гарвардського ун-ту. Впродовж 1950—96 викладав у Гарвардському ун-ті: професор (1963), почесний професор (1996). Гол. консультант в Ін-ті вивчення Росії Стенфордського ун-ту (шт. Каліфорнія, США, 1973— 78). У 1970-х рр. — консультант
сенатора Генрі Джексона. Від 1976 очолював групу «Б» — цивільних експертів при Центр. розвідувальному управлінні, котра вивчала стратегічний потенціал та політ. стратегію СРСР. Керівник відділу Сх. Європи й СРСР при Раді нац. безпеки в адміністрації президента США Р.Рейгана (1981—82). Належав до прибічників жорсткого курсу щодо СРСР, оскільки вважав його експансіоністською д-вою, здатною першою розпочати ядерну війну. Не раз відвідував СРСР та РФ. Автор численних праць з історії Росії та СРСР, радянсько-амер. відносин доби перебудови та ін. Зокрема, порушував деякі сюжети з укр. історії в контексті вивчення нац. питання в Російській революції 1917—1918, міжнац. взаємин народів Росії та СРСР, проблем нац. політики КПРС, ставлення деяких рос. політ. діячів (П.Струве та ін.) до укр. національно-визвол. руху на поч. 20 ст. Тримався думки, що Російська імперія кінця 19 ст. вже була поліційною д-вою. Виводив витоки рад. тоталітаризму від кінця 19 — поч. 20 ст. У своїх студіях обстоював тезу, що протягом 500 років напівазійське Моск. царство перетворилося на багатонац. імперію, переважно збройним шляхом, а більшовики після революції 1917 відродили цю імперію. Вважав, що в історії Росії була низка можливостей, зокрема в 1613, 1730, 1767, 1809, 1825, 1861, 1905, 1917, розпочати «новий курс», але країна поверталася до автократії. Висловлював думку, що вирішальну роль в історії Росії відіграла відсутність приватної власності від 14 до кінця 18 ст., яка в західноєвроп. країнах установила межі королів. влади. Натомість у Росії до 19 ст. зберігалася «держава-вотчина». Розглядав «жовтневу революцію 1917» у Росії як заколот невеликої групи лівих інтелігентів, а сталінський режим — як його логічне продовження. Праці: The First Experiment in Soviet Nationality Policy: The Bashkir Republic, 1917—1920. «Russian Review», 1950, vol. 9; The Formation of the Soviet Union: Communism and Nationalism 1917—1923. Cambridge, 1954; Karamzin’s memoirs on ancient and modern Russia. Cambridge, 1959; The Formation of the Soviet Union. London, 1964; Social democracy and the St. Petersburg labor movement, 1885—1897. Cambrid-
st hi
or
o y.
rg a .u
/
tp ht :// Саувіра та ін. Приблизно в цей же період території Сінду і Пенджабу стають сатрапією Ахеменідського Ірану. 327—325 до н. е. землі в басейні р. Інд були завойовані Олександром Македонським. На поч. 2 ст. до н. е. на території П. виникло еліністичне Греко-Інд. царство. У 1—3 ст. басейн р. Інд входив до Кушанського царства. Після його розпаду зх. райони сучасного П. були включені до складу імперії Сасанідів, а сх. — до імперії Гуптів. 712 Сінд та пд. Пенджаб були завойовані араб. полководцем Мухаммадом бін Казімом, що поклало початок поширенню ісламу. З 11 ст. території сучасного П. входили до складу імперії Газневидів, потім — до д-ви Гурдів, а з 13 ст. — до Делійського султанату. Протягом 13—14 ст. відбулося вторгнення монголів та військ Тімура. У 16 ст. Пенджаб, Сінд і території на правому березі Інду увійшли до складу імперії Великих Моголів. У серед. 18 ст. територію П. підпорядкував афганський правитель Ахмад-шах Дуррані. На поч. 19 ст. в Пенджабі внаслідок об’єднання кількох сикхських князівств було утворено д-ву сикхів. Із серед. 19 ст. територія П. стала колонією Брит. імперії. 1906 в м. Дакка (нині столиця Бангладешу) було утворено Мусульманську лігу. Протягом 1920—30-х рр. популярності набуває ідея розподілу Індії за реліг. ознакою. 1940 Мусульманська ліга під кер-вом М.-А.Джини взяла офіц. курс на створення д-ви П. 14 серпня 1947 було проголошено створення двох незалежних д-в — Індії і П., який складався із зх. та сх. частин. Розподіл Брит. Індії супроводжувався масовими міграціями му-
ge, 1964; On the Russian commonwealth. Cambridge, 1967; Revolutionary Russia. New York, 1968; Europe since 1918. New York, 1970; Soviet strategy in Europe. New York, 1976; Американосоветские отношения в эру разрядки. М., 1981; Legalized lawlessness: Soviet revolutionary justice. London, 1986; Русская революция, ч. 1—2. М., 1994; The Unknown Lenin. New Haven— London, 1996; Три «почему» русской революции. М., 1996; Россия при большевиках. М., 1997; Струве: левый либерал, 1870—1905. М., 2001; Струве: правый либерал, 1905—1944. М., 2001; Россия при старом режиме. М., 2004 (М., 1993); Я жил: Мемуары непримкнувшего. М., 2005; Русский консерватизм и его критики: Исследование политической культуры. М., 2008; Собственность и свобода: Рассказ о том, как из века в век частная собственность способствовала внедрению в общественную жизнь свободы и власти закона. М., 2008. Літ.: Романовский Н.В. Ричард Пайпс — профессиональный антисоветчик. «Вопросы истории», 1982, № 3; Американские советологи: Справочник. М., 1990; Руднев М.А. Ричард Пайпс как историк русского консерватизма. В кн.: Історіографічні та джерелознавчі проблеми історії України: Розвідки з теорії та методології досліджень. Дніпропетровськ, 2008. О.В. Ясь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПАЙПС» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
