ПАВЛОГРАД — місто обласного значення Дніпропетровської області, райцентр, центр вугільного басейну Зх. Донбасу. Розташов. у межиріччі річок Самара (прит. Дніпра) та Вовча (прит. Самари), за 76 км від Дніпропетровська. Населення 111,07 тис. осіб (2010). Внаслідок перебування в зоні Великого кордону, на стику землеробської і кочівницької, а пізніше — християнської і мусульманської цивілізацій, територія, на якій наприкінці 18 ст. виник П., упродовж віків лишалася незаселеною. 1734—75 вона входила до складу Самарської паланки Нової Січі. 1770 неподалік старого козац. перевозу через р. Вовча запороз. військ. старшина Матвій Хижняк заснував зимівник, який дав початок Матвіївським хуторам і слободі Матвіївка. Після утворення 1775 Азовської губернії слобода увійшла до її складу і невдовзі була передана у військ. відомство — тут розмістили штаб-квартиру Луганського пікінерського полку, а слобода була перейм. у с. Луганське.
Павлоград. СвятоВознесенський собор. Зруйнований у 1930-х роках. Фото початку 20 ст.
16 ПАВЛУЦЬКИЙ
Г.Г. Павлуцький.
Після зруйнування Запорозької Січі сюди переселилася значна частина запорожців із Кальміуської паланки. 1779 між ріками Гніздка, Вовча і Кочерга (усі притоки Самари) почалося буд-во укріплення (окопу), який назвали Павлоградом. Тут розташовувався пікінерський полк під командуванням полк. М.Голеніщева-Кутузова (див. М.Кутузов). У червні 1783 на основі об’єднаних Дніпровського і Катеринославського пікінерських полків було створено Павлоградський легкокінний полк. Через рік уже на новому місці було закладено місто П., яке стало повітовим центром Катеринославського намісництва (із 1802 — Катеринославської губернії). Тут було розміщено управління повітового військ. начальства і 135-й піх. Керч-Єнікальський полк. 1811 місто дістало свій герб. Гусарський полк, сформований у П., прийняв бойове хрещення під час російсько-турецької війни 1787—1791 під Кінбурном, брав участь у битвах із франц. імп. Наполеоном I Бонапартом під Шьонграбеном (нині комуна Граберн (Шьонграбен), Австрія), Аустерліцем (нині м. Славков-у-Брна, Чехія), Прейсіш-Ейлау (нині м. Багратіоновськ Калінінградської обл., РФ) 1805—07, у бойових діях 1812—14, за що був нагороджений 10-ма почесними Георгіївськими штандартами. У Кримській війні 1853—1856 брав участь у боях на Дунайському театрі воєнних дій. Після її закінчення полк повернувся в П. На пожертвування гусарів на території військ. містечка був збудований Свято-Покровський храм. Упродовж 1-ї пол. 19 ст. П. розвивався як типовий ремісничий центр, близько чверті населення якого було зайнято в сільс. госп-ві. Підпр-ва мануфактурного типу — салотопні, шкіряні з-ди, тютюнова ф-ка, маслобійня — з’явилися після 1848. На ярмарках, які відбувалися тричі на рік, торгували переважно худобою. Населення міста досить швидко зростало — із 3943 осіб у 1824 до 7934 у 1859. Пожвавленню міськ. життя сприяло буд-во залізниці Санкт-Петербург— Сімферополь, яка пройшла через
П. у 1870-х рр. Наприкінці 19 ст. П. став значним центром зернової торгівлі — борошно експортувалося навіть у Лондон (Велика Британія) і Стамбул. У місті з’явилися банк, акціонерне т-во мукомельної і круп’яної справи з річним обігом бл. 1 млн рублів. Із 1897 в П. функціонувало відділення Моск. міжнар. торг. банку. 1896 на кошти сім’ї графів Голеніщевих-Кутузових збудовано «Графський театр». Рад. владу встановлено 19 грудня 1917. Під час нім. окупації міста (квітень—грудень 1918) був створений 1-й Павлоградський повстанський полк, який звільнив від окупації спочатку кілька сіл, а потім — і П. Особливо широкого розмаху набув повстанський рух у жовтні—листопаді 1919 у боротьбі проти військ генерал-лейтенанта А.Денікіна. У грудні 1919 в місті остаточно утвердилася рад. влада. Із 1923 П. — центр однойменної округи. 1926 Катериносл. округа була об’єднана з Павлоградською і почала називатися Дніпропетровською округою. Із 1932 — райцентр Дніпроп. обл., із 1939 — місто обласного підпорядкування. Військ. спрямування П. зберігав і в рад. час. 1934 в місті було створено артилер. полігон, дещо пізніше став до ладу хімічний з-д, на якому вироблялися вибухові речовини. Під час гітлерівської окупації (11 жовтня 1941 — 17 вересня 1943) територія входила до складу генерал-комісаріату «Дніпропетровськ» як окремий округ (гебітскомісаріат). У місті діяв підпільний обком КП(б)У на чолі з М.Сташковим, у лютому 1943 в П. відбулося збройне повстання проти загарбників. Упродовж шести днів, з 17 по 22 лютого, повстанці з допомогою наступаючих частин 4-го гвард. стрілец. корпусу утримували владу в місті у своїх руках. Майже повністю зруйнувавши П. з повітря, окупанти відновили контроль над містом, вчинивши жорстоку розправу над городянами. На поч. 1960-х рр. П. став центром нового вугільного басейну, який назвали Зх. Донбасом. Дві перші шахти було споруджено 1963—64, ще дев’ять і збагачувальна ф-ка стали до ладу
впродовж 1960—80-х рр. У цей же час у П. було створено потужну машинобуд. пром-сть (з-ди хімічного, ливарного, с.-г. машинобудування), налагоджено вирво буд. матеріалів (з-д «Павлоградзалізобетон», силікатний з-д) тощо. На Павлоградському мех. з-ді (колиш. артилер. полігон) було налагоджено вир-во двигунів міжконтинентальних балістичних ракет на твердому паливі та елементів їхніх конструкцій. На поч. 1980-х рр. тут почали серійно випускати твердопаливну міжконтинентальну ракету «СС-24». Із містом пов’язане життя письменників С.Сергеєва-Ценського та Ю.Дольд-Михайлика, поетеси Г.Світличної, фізикаядерника К.Синельникова. Літ.: Караванченко А.П. Непокоренный Павлоград. М., 1965; ІМіС УРСР: Дніпропетровська область. К., 1969; Павлоград в цифрах. Павлоград, 1970; Павлоград. К., 1976; Теселько М.П., Ефименко М.Г. Павлоград: Историко-краеведческий очерк. Днепропетровск, 1983; Павлоград. К., 1985; Бушин В.С. Нарис з історії Павлограда: До 220-річчя міста. Павлоград, 2004; Павлоград в лицах. Днепропетровск, 2007. Я.В. Верменич.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПАВЛОГРАД» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
