ПАВЛИЧКО Дмитро Васильович (н. 28.09.1929) — поет, журналіст, літературознавець, перекладач, громад. і політ. діяч. Член Спілки письменників України (1954). Герой України (2004). Засл. діяч к-ри Польщі. Н. в с. Стопчатів (нині село Косівського р-ну Івано-Франк. обл.) в сел. родині. Навч. в Яблунівській польс. школі, Коломийській г-зії (1941—43). У квітні—червні 1945 — стрілець Української повстанської армії сотні Спартана (М.Москалюка). Із вересня 1945 до червня 1946 ув’язнений органами рад. держ. безпеки за звинуваченням у перебуванні в «Дитячій сотні УПА», якої не існувало. 1948 закінчив Яблунівську середню школу, 1953 — філол. ф-т Львів. ун-ту. 1953—55 — аспірант кафедри укр. літератури Львів. ун-ту. 1955 виключений з аспірантури з формулюванням «за неуспішність», а насправді — за виступи проти русифікації України. 1953 П. видав першу книжку віршів «Любов і ненависть». 1957—59 завідував відділом поезії в ж. «Жовтень» (нині час. «Дзвін»). Його збірку віршів «Правда кличе» (1958) було заборонено, конфісковано весь наклад. П. піддали брутальній критиці. 1963 він переїхав до Києва, працював сценаристом на Київ. кіностудії ім. О.Довженка. Написав сценарії до фільмів «Сон» (разом із В.Денисенком; 1965) та «Захар Беркут» (1970). 1971—78 — гол. редактор ж. «Всесвіт», звідки вимушений був піти під тиском ЦК КПУ за «ідейно шкідливі» публікації. 1978—86 — на творчій роботі.
st hi
or
o y.
rg a .u
/
tp ht ://
У 2-й пол. 1980-х рр. П., займаючи посади секретаря Спілки письменників СРСР і Спілки письменників України, активно боровся за надання укр. мові статусу держ. мови в УРСР. 9 березня 1990 написав заяву про вихід із КПРС. 1989—91 П. — нар. депутат СРСР, 1990—94, 1998—99 — нар. депутат України. Один із засновників Товариства української мови імені Т.Шевченка, Всеукр. т-ва «Просвіта» ім. Т.Шевченка (див. «Просвіта»), Народного руху України, один із авторів Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991. 1995—98 — Надзвичайний і Повноважний Посол України у Словац. Республіці, 1999—2002 — в Республіці Польща. Найважливіші видання поетичних творів: «Правда кличе» (1958), «Гранослов» (1968), «Золоторогий олень» (1970), «Сонети» (1978), «Таємниця твого обличчя» (1979), «Вогнище» (1979), «Плесо» (1984), «Пригоди кота Мартина» (1986), «Твори» (т. 1—3, 1989), «Покаянні псалми» (1994), «Ностальгія» (1998), «Засвідчую життя» (2000), «Наперсток» (2002), «Рубаї» (2003), «Сонети» (2004); перекладів: «Христо Ботев. Поезії» (1977), «Хосе Марті. Поезії» (1977), «Никола Вапцаров. Пісні про людину» (1981), антологія «Світовий сонет» (1983), «Гвєздослав. Криваві сонети» (1986), «Шарль Бодлер. Поезії» (1989), «Антологія словацької поезії ХХ ст.» (1997), «Вільям Шекспір. Сонети» (1998), «50 польських поетів» (2001), «Ода вольності» (мала антологія рос. поезії, 2007), «Ідея світу» (мала антологія хорватської поезії, 2008), «Антологія болгарської поезії» (2006); літературно-критичних і політ. статей та есе: «Магістралями слова» (1977), «Над глибинами» (1983), «Біля мужнього слова» (1988). На слова П. О.Білаш та ін. композитори створили десятки пісень. Найвідоміші з них: «Два кольори», «Явір і яворина», «Долиною туман тече». Твори П. вийшли окремими книжками й публікаціями рос., польс., словац., болг., естонською, грузин., нім., португальською мовами. Почесний д-р Львів., Варшавського, Прикарпатського ун-
тів, почесний професор КиєвоМогилянської академії. Лауреат Нац. премії України ім. Т.Шевченка, міжнар. премій ім. Х.Ботева (Болгарія), ім. Гвєздослава (Словаччина) та Омеляна і Тетяни Антоновичів (2004). Нагороджений командорським хрестом із зіркою ордена Заслуги Республіки Польща. Тв.: Вибрані твори, т. 1—2. К., 1979; Вибрані вірші. К., 1986; Избранное: Стихотворения и поэмы. М., 1989; Сонети: Світовий сонет: Шекспір, Бодлер, Гвєздослав, Янка Купала. К., 2004; Українська національна ідея: Статті, виступи, інтерв’ю. Документи (1987—2003). К., 2004; Ялівець: Поезії. К., 2004; Вибрані твори, т. 1— 2. К., 2008; Поклик. Дрогобич, 2010; Княгиня Європи [нім. мовою]. Мюнхен, 2010. Літ.: Крижанівський С. Голос наймолодшого поета. «Дніпро», 1954, № 3; Мельничук Ю. Син карпатського лісоруба. «Жовтень», 1954, № 4; Мороз О. Сонетарій Дм. Павличка. Там само, 1971, № 11; Лубківський Р. Вереснем осяяна дорога. Там само, 1979, № 9; Рябчук М. Слово поета. «Всесвіт», 1982, № 11; Білоцерківець Н. Поет як перекладач. «Прапор», 1983, № 7; Ільницький М. Дмитро Павличко: Нарис творчості. К., 1985; Його ж. Сонети Дмитра Павличка. «Радянське літературознавство», 1985, № 2; Мазепа Н.Р. Автор і герой (франкіана Д. Павличка). Там само, 1988, № 1; Барабаш С. Серце вільне і пісенне… К., 1989; Вознюк Г. З обов’язку нових каменярів..: Кілька думок про Д. Павличка-критика. «Жовтень», 1989, № 9; Моренець В. Сто й одне начало: Творчий світ Дм. Павличка. «Вітчизна», 1989, № 9; Мойсієнко А. Рясна галузка древа поетичного (про дитячу поезію Дм. Павличка). «Дніпро», 1990, № 9; Задура Б. «Правда життя — суть поезії». «Всесвіт», 1991, № 3; Іваничук Р. Благослови, душе моя, Господа. Львів, 1993; Моренець В. На зрізі контрастних переходів і заперечень (до 70-р. з д. н. Дм. Павличка). «Дивослово», 1999, № 9; Савчин Т.О. Сонети Дмитра Павличка: Поетика жанру. К., 1999; Лубківський Р.М. Сповідь. Молитва. Присяга: Літературний портрет Дмитра Павличка. К., 2004; Качуровський І. 150 вікон у світ. К., 2008; Костюк Г. Зустрічі і прощання: Спогади, кн. 2. К., 2008; Відчайдушний крик українського болю. Несамовитий Павличко. В кн.: Жулинський М.Г. Нація. Культура. Література. К., 2010. В.Ю. Васильєв, Г.П. Герасимова.
(1943). Герой Рад. Союзу (1943). Н. в м. Біла Церква. До 14-ти років навч. в місц. школі № 3. Потім родина переїхала до Києва. Після закінчення 9-го класу працювала шліфувальницею на з-ді «Арсенал» і навч. в 10-му класі. З 1937 навч. на істор. ф-ті Київ. ун-ту. Студенткою займалася планерним та стрілковим видами спорту. Радянсько-нім. війна застала П. в Одесі під час переддипломної практики. Із червня 1941 — у Червоній армії. Учасниця оборонних боїв у Молдові і на пд. України, як снайпер відзначилася в обороні Одеси та Севастополя. На липень 1942 знищила 309 солдатів і офіцерів противника (36 снайперів). Окрім того, за час боїв навчила снайперської майстерності багато бійців. У червні 1942 була поранена, її відізвали з передової. Як член делегації рад. студентів-фронтовиків відвідала США і Канаду, Велику Британію, де виступала перед Міжнар. студентською асамблеєю, Конгресом пром. орг-цій. 1943 закінчила курси «Постріл», 1945 — Київ. ун-т. Після війни працювала наук. співробітником в Гол. штабі ВМФ (1945—53), вела велику роботу в Рад. к-ті ветеранів війни. П. у м. Москва. Тв.: Героическая быль. М., 1960. Літ.: Боевые звезды киевлян. К., 1982; Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь, т. 2. М., 1988. Т.В. Пастушенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПАВЛИЧКО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
