МІРНИЙ Іван Іванович (30.08. 1872—17.03.1937) — держ., громад. і політ. діяч. Н. на Харківщині. Член київ. осередку Товариства українських поступовців, Київського товариства «Просвіта», співробітник К-ту Пд.-Зх. фронту Всерос. союзу міст (див. Союзи земств і міст). Член Української Центральної Ради і в. о. заст. губернського комісара Київщини (1917). Належав до Української
партії соціалістів-федералістів. 9 жовтня 1917 призначений товаришем (заст.) ген. писаря Генерального секретаріату Української Центральної Ради, від листопада 1917 — ген. писар Ген. секретаріату УЦР, від січня 1918 — держ. писар Української Народної Республіки. За часів Української Держави і Директорії УНР очолював канцелярію мін-ва закордонних справ. 1920—24 жив у еміграції в Німеччині, репрезентував Державний центр УНР на еміграції. Від 1924 мешкав у Чехословаччині. Обирався скарбником Українського громадського комітету в Празі (Чехословаччина, нині столиця Чехії), працював дир. канцелярії, асистентом Українського високого педагогічного інституту, був членом управ різних укр. т-в, співробітником багатьох періодичних видань. П. у м. Прага. Літ.: Наріжний С. Українська еміграція: Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами, ч. 1. Прага, 1942; Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. К., 1998. Т.С. Осташко.
високих нот у верхньому регістрі. Партії: Венера («Енеїда» М.Лисенка), Віолетта, Джільда («Травіата», «Ріголетто» Дж.Верді), Йоланта («Мілана» Г.Майбороди), Цариця ночі («Чарівна флейта» В.-А.Моцарта), Манон («Манон» Ж.-Е.Массне), Розіна («Севільський цирульник» Дж.-А.Россіні), Лейла («Шукачі перлів» Ж.Бізе), Мюзетта («Богема» Дж.Пуччіні) та ін. Зіграла заголовну роль у телефільмі «Лючія де Ламмермур» (1980). У концертному репертуарі співачки були численні арії з опер зарубіжних композиторів, укр. нар. пісні, романси укр. композиторів. Лауреат 2-ї премії на Міжнар. конкурсі вокалістів у Тулузі (Франція; 1958), Держ. премії СРСР (1971), Держ. премії УРСР ім. Т.Шевченка (1972). Про М. знятий фільм «Життя як день». П. у м.Київ. Літ.: Циганенко О. Окриленість мрії. «Прапор», 1973, № 11; Попович М. Душа великого мистецтва. «Український театр», 1981, № 2; Черняхівський М. У сяйві світової слави. «Вітчизна», 1981, № 6; Федько М. Подарунок жайворонка. «Соціалістична культура», 1988, № 5; Волга Л. Співає Мірошниченко — цим сказано все. «Урядовий кур’єр», 1995, 16 грудня; Лисенко І. Словник співаків України. К., 1997. П.М. Бондарчук.
Інституту з вивчення СРСР і редактор ж. «Sovietstudien» цього ін-ту, член Нім. філос. товариства та ін. М. — організатор укр. наук. і культ. життя в Німеччині, один з керівників Гол. ради укр. громади в Берліні. Підтримував постійні, тісні контакти з укр. наук. світом, іноз. вченими. З нагоди відзначення 110-ї річниці від дня народження М. в УВУ виник проект впорядкування і видання його друкованої спадщини, розкиданої по виданнях України, Німеччини, Польщі, Австрії, Бельгії, Франції та Чехії в період від закінчення Першої світової війни до 1960-х рр., а також перевидання вибраних праць. П. у м. Мюнхен. Праці: Der zweite Kongress der polnischen Philosophen in Warschau. Berlin, 1928; Y.S. Skoworoda — ein ukrainischer Philpsoph der 18-tem Jahrhundert. Berlin, 1928; Tolstoy und Skoworoda — zwei Typen. Berlin, 1929; Hauptprobleme und Grundzuege der slavischen Philosophie. Berlin, 1930; Die Union und Ukraine. Berlin, 1931; Deutsche Philosophie in der Ukraine. Munchen, 1939; Світогляд українського народу. Прага, 1942; Історія розвитку української культури. Берлін, 1944 (укр. та нім. мовами); Ukraine and its People. Munich, 1949; Історично-ідеологічні основи теорії III Риму. Мюнхен, 1954; Geschichte der ukrainischen Kultur. Munchen, 1957; Історія української культури. Львів, 1994. Літ.: Кульчицький О. Професор Іван Мірчук — філософ української духовності. «Визвольний шлях», 1956, № 10; «Сучасність», 1992, № 5; Збірник на пошану Івана Мірчука (1891— 1961). Мюнхен, 1974; Яріш В. Професор д-р Іван Мірчук — амбасадор української культури. В кн.: Українці в Берліні: 1918—1945. Торонто, 1996; Грабовська І. Засновник філософії українського персоналізму (до 110 років від дня народження Івана Мірчука). В кн.: Українознавство: Календар-щорічник, 2001. К., 2000; Ковальчук О. Мірчук Іван. У кн.: Українські історики ХХ століття: Біобібліографічний довідник, вип. 2, ч. 1. К.—Львів, 2003; Наукова спадщина Івана Мірчука зберігає свою цінність. «Свобода», 2005, 1 липня. О.О. Ковальчук.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МІРНИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
