МІДНО-КАМ’ЯНИЙ ВІК, уживаніше — енеоліт (від лат. aeneus — мідний — і грец. лЯ пт — камінь), рідше — халколіт (від грец. чблкьт — мідь — і лЯ пт — камінь), мідний вік — самостійна й важлива доба праісторії, пов’язана з освоєнням людством першого металу — міді (6—4 тис. до н. е.). М.-к.в., за критеріями археологічної періодизації, — доба впровадження та широкого використання мідних виробів, що спричиняло деградацію кременевої індустрії, збіднення номенклатури кам’яних знарядь. Знайомство з самородною міддю відбулося ще раніше (9—7 тис. до н. е.) на Бл. Сході. Спочатку самородну мідь сприймали як різновид м’якого каменю і лише з часом її стали виділяти серед ін. матеріалів за особливими технологічними властивостями. На першому етапі освоїли технологію мех. формування міді, а згодом — прийоми плавлення її в тиглях, горнах та виготовлення речей із застосуванням литва. М.-к.в. розпочався з усвідомлення людиною певних переваг міді перед ін. матеріалами, відомими на той час. За часів М.-к.в. знаряддя з металу аж ніяк не усунули з ужитку кам’яні, кістяні, рогові чи дерев’яні артефакти, але перехід до використання міді сприяв розширенню тех. можливостей у численних галузях вирва. Вироби з міді високо цінувалися, будучи засобом обміну та престижними речами, що відбивали соціальний статус власника. Потреба в мідних речах стимулювала вир-во й сприяла міжплемінному обміну. М.-к.в. — час поширення спеціалізованого землеробства й тваринництва, виникнення ранніх ремісничих вир-в у галузях, які вимагають спец. знань, зокрема — у гончарстві, гірничій справі, металургії та металообробці. За М.-к.в. було створено умови для переходу від пізньої первісності до ранньодерж. утворень на базі інтенсивного іригаційного землеробства в
Месопотамії та Єгипті. До Південної та Центрально-Сх. Європи перші звістки про метал потрапили з Передньої Азії через Балкани, а період розквіту М.к.в. припадає тут на 5 тис. до н. е., коли з численних копалень Балканського п-ова (Аї-Бунар у Болгарії, Рудна Глава в Сербії та ін.) почали розповсюджуватися руда і виплавлений з неї метал (у вигляді зливків чи готових виробів) просторами півдня Європи, з Надчорномор’ям включно. На теренах України М.-к.в. датується 5—4 тис. до н. е. У цей час тут поляризуються два світи — землеробів Правобереж. Лісостепу та скотарів Степу. Складні взаємини цих сил визначили на кілька тисячоліть провідну сюжетну лінію праісторії та історії України. Нині намічені 3 періоди в розвитку місц. М.-к.в., що відбивають динаміку соціально-екон. зрушень та культ. процесів в Степу та Лісостепу. Перший, ранній, період тривав від межі 6—5 до останньої чверті 5 тис. до н. е. Його репрезентували ранньоземлеробські к-ри: Прекукутень — раннє Трипілля (етапи А та В-1; див. Трипільська культура) на Середньому Дністрі та Пд. Бузі, Болград-Алдень (к-ра Гумельниця) у пониззі Дунаю, к-ра Лендель на Волині та в Галичині, к-ра Полгар у Закарпатській Україні та скелянська к-ра скотарів середньостогівської культурно-історичної спільності в Степу. Другий, розвинутий, період (межа 5—4 — 3-тя чверть 4 тис. до н. е.) припадає на час розквіту культурно-істор. спільності Кукутень-Трипілля (етапи В-2 та С1), поширення на Волині та в Галичині населення лійчастого посуду культури та розвитку к-ри Полгар на Закарпатті. До світу скотарів входили тоді стогівська та дереївська к-ри середньостогівської культурно-істор. спільності, квітянська (постмаріупольська; див. також Маріупольська культурно-історична спільність) к-ра та нижньомихайлівська культура. Третій, фінальний, період (4-та чв. 4 — 1-ша чв. 3 тис. до н.е.) трактується як перехідний від М.-к.в. до бронзового віку — час появи штучних мідно-миш’якових та мідно-срібних сплавів. Погіршення кліматичної
699 МІДНО
700 МІЖГІР’Я
ситуації зумовило заг. кризу ранньоземлеробських спільнот та розпад культурно-істор. спільності Кукутень-Трипілля. У землеробському ареалі утворюються софіївська, городська, гординештська (жванецька) к-ри (локальні варіанти), а на Закарпатті — к-ра Баден. Частина трипільського населення просувається в Степ, де за участі місц. населення створює усатівську кру скотарів на заході регіону (див. Усатівські пам’ятки) та животилівсько-вовчанський тип пам’яток у Наддніпрянщині та Надазов’ї з помітними впливами майкопської к-ри Пн. Кавказу. Північніше над Дніпром формується рогачицька к-ра та виникають пам’ятки типу Пивиха, а з Донщини аж до Дніпра просочується скотарське населення рєпінської к-ри. М.-к.в., на відміну від кам’яного віку, бронз. віку та залізного віку, не є універсальною стадією в розвитку людства, репрезентуючи фактично найрозвинутіші к-ри неолітичної доби (див. Неоліт), знайомі з металами. Так, Лівобереж. Лісостеп та Полісся за М.-к.в. населяли носії ще неолітичних культурно-істор. спільностей — дніпро-донецької культурно-історичної спільності та ямково-гребінцевої кераміки культури. М.-к.в. пов’язаний також з консолідацією та розпадом на локальні діалекти індоєвроп. мовної спільності (див. Індоєвропейська спільність). Літ.: Археологія Української РСР, т. 1. К., 1971; Даниленко В.Н. Энеолит Украины. К., 1972; Энеолит и бронзовый век Украины. К., 1976; Мерперт Н.Я. Проблемы энеолита степи и лесостепи Восточной Европы. В кн.: Энеолит Восточной Европы. Куйбышев, 1980; Энеолит СССР. Археология СССР. М., 1982; Давня історія України, т. 1. К., 1997; Rassamakin Ju. Die Nordpontische Steppe in der Kupferzeit: Greber aus der Mitte des 5. Jts. bis Ende des 4. Jts. V. Chr. Archeologie in Eurasien 17. Berlin, 2004; Україна — хронологія розвитку з давніх часів до пізньої Античності, т. 1. К., 2007. В.В. Отрощенко.
Площа 458 га. Населення 9,6 тис. осіб (2004). Уперше згадується в документах 1415 як власність угор. феодалів Урмезеїв. Значних руйнацій зазнало під час нападу татар 1594 і пожежі 1686. 1600 в Воловому налічувалося 34 двори. До 1711 їх кількість зросла лише до 87. Жителі Волового брали участь у національно-визвол. війні угор. народу 1703—11 в загонах куруців. Наприкінці 18 ст. у Воловому відкрита церковнопарафіальна школа. У роки Першої світової війни — арена запеклих боїв між рос. та австро-угор. й нім. військами. 1919—20 окуповане румун. військами. Від 1920 — у складі Чехословаччини. Від 17 березня 1939 по 24 жовтня 1944 окуповане гортистською Угорщиною. Згідно з Договором між СРСР і Чехословацькою Республікою про Закарпатську Україну від 29 червня 1945 приєднане до УРСР. Від 1947 — с-ще міськ. типу. Уродженець Волового — поет В.Гренджа-Донський. Сучасне М. — туристичний і курортний центр, працюють загальноосвітні школи, музична школа, лісокомбінат. Газета: «Верховина». Сайт: http://www.rada.mqir. net.ua. Літ.: ІМіС Української РСР: Закарпатська область. К., 1969; Кохан В.І., Сенько І.М. Міжгір’я: Путівник. Ужгород, 1985. Г.А. Вербиленко.
реміщення товарів, капіталів, послуг та робочої сили. Інтенсивність цього процесу ставить питання про створення конфедеративного міждерж. об’єднання з наддерж. функціями, т. зв. Євразійського союзу. Широке співробітництво України з МЕК у 1990ті рр. було неможливим, оскільки установчі правові норми названої наддерж. структури суперечили положенням нац. законодавства України. Від 1999 у дискусіях на міжурядових конференціях, присвячених реформуванню інституцій СНД, подальша доля МЕК залишалась невизначеною. Україна наполягала на його перетворенні на функціональний орган гіпотетичної зони вільної торгівлі в межах СНД, але на перешкоді цьому стояли нац. інтереси РФ. Літ.: Портер М. Международная конкуренция. М., 1993; Содружество Независимых Государств. Портрет на фоне перемен. Минск, 1996; Шишков А. Содружество Независимых Государств. Первые десять лет. М., 2001; Пихоя Р., Соколов А. История современной России. М., 2008. А.Ю. Мартинов.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МІДНО-КАМ’ЯНИЙ ВІК» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
