МИРНИЙ Панас (Панас Якович Рудченко — 01.05.1849 — 28.01. 1920) — укр. письменник-реаліст, творець новаторських соціальних романів і повістей із життя народу. Н. в м. Миргород у родині дрібного урядовця. Навч. в Гадяцькій повітовій школі. 14-річним хлопчиною розпочав трудове життя. Працював у канцеляріях Гадяча (1863—64), Прилук (1865—67), Миргорода (1867— 71), з 1871 — бухгалтером губернського казначейства в Полтаві, а згодом — на різних посадах у губернській казенній палаті. Входив до одного із ранніх народницьких гуртків Полтавщини «Унія» (1875), членами якого були також Д.Пильчиков та Д.Лизогуб. 1914 отримав за службу чин статського радника. Із встановленням рад. влади в Україні працював у губфінвідділі. Літ. творчість розпочав у 2-й пол. 1860-х рр. («Голодні годи», «Рід», «Карло Карлович»). Перше своє оповідання «Лихий попутав», в якому відображена сумна доля жінки-покритки, опублікував у ж. «Правда» (1872). Згодом вийшов друком другий твір письменника («П’яниця, 1874), де висвітлювалося нещасливе життя дрібного чиновника в умовах Російської імперії. Проблемам різночинної укр. інтелігенції, її ролі в сусп. процесі присвячені незакінчене оповідання «Народолюбець» (орієнтовне написання 1873, опубл. 1949 в ж. «Вітчиз-
на») та соціально-психологічна повість «Лихі люди» (цензурна назва «Товариші» — 1875, опубл. 1877 М.Драгомановим у Женеві; Швейцарія). У 1870-ті рр. центр. темою творчості М. стали життя укр. села та складні соціальноекон. зрушення, які відбувалися в пореформену добу. У великому соціальному романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні» (1872—75), написаному разом із І.Біликом (опубл. М.Драгомановим у Женеві, 1880), та у незакінченій повісті «Голодна воля» (поч. 1880-х рр., надрукована вперше 1940), повісті «Лихо давнє й сьогочасне» (1897, надрукована 1903) М. викривав кріпосницький, антинар. характер селянської реформи 1861, таврував самодержавний лад. Синтетичною картиною віку та енциклопедією сусп. життя 2-ї пол. 19 ст., разом з попередніми творами М., став роман «Повія» — один із найвидатніших творів укр. прози дорад. періоду та світ. романістики. Поряд з епічними творами М. залишив у спадок блискучі зразки малих худож. форм — оповідання, нариси, новели («Казка про Правду та Кривду», 1889; «Серед степів», 1900; «Морозенко», 1898 та ін.). Подіям революції 1905—1907 присвячено поетичні та прозові твори М. («До сучасної музи», «На сорок четверті роковини смерті Т.Г. Шевченка», «Сон» — 1905, «У тюрмі», «Дурниця» — 1909). Помітне місце в творчості займали драм. твори («Перемудрив», 1884; «Згуба», 1896; «Лимерівна», 1883; «У черницях», 1884), філос. драма-містерія «Спокуса» (1901) та перекладацька справа. М. був засн. час. «Рідний край», підтримував творчі стосунки з М.Драгомановим, М.Старицьким, М.Л.Кропивницьким, М.Заньковецькою, М.В.Лисенком, Оленою Пчілкою, П.Житецьким, О.Русовою, М.Коцюбинським, О.Терлецьким, С.О.Єфремовим та ін. громадсько-культ. діячами. Літ. діяльність М. жорстоко переслідувалася царською цензурою. Поховано письменника в Полтаві. Тут 1940 в будинку, де проживав М., створено меморіальний музей, а 1951 споруджено пам’ятник. Тв.: Твори, т. 1—5. К., 1960; Твори, т. 1—2. К., 1989. Літ.: Сиваченко М.Є. Корифей української прози: Нарис творчості Па-
