МИКЛАШЕВСЬКІ — козацькостаршинський, згодом — дворянський рід. Згідно з родовою легендою походить від польс. шляхтича Станіслава, який 1618 отримав нобілітацію від польс. короля Сигізмунда III Ваза. За ін. версією, родоначальником був Андрій Миклашенко (17 ст.), реєстровий козак Чигиринської сотні (1649). Син Андрія Миклашенка — Михайло Андрійович М. (1640-і рр. — 1706) — держ. і політ. діяч доби Гетьманщини (див. М.А.Миклашевський). Старший його син — Андрій Михайлович (р. н. невід. — п. бл. 1750) — стародубський наказний полковник (1729—30), бунчуковий товариш (1735—50), учасник Гилянського походу 1725—27, заснував старшу стародубську гілку роду. Ін. син — Степан Михайлович (р. н. невід. — п. бл. 1750) — бунчуковий товариш (1746—50), учасник Гилянського походу 1725—27, дав початок глухівській гілці роду. Третя гілка — молодша стародубська — походить від молодшого із синів — Івана Михайловича (р. н. невід. — п. бл. 1740) — бунчукового товариша та учасника Гилянського походу 1725—27. До старшої стародубської гілки належать Петро Андрійович (р. н. невід. — п. до 1768) — бунчуковий товариш (1752—65), керував Стародубським полком (1759 —61); Михайло Андрійович (1725 — до 1801) — малорос. полковник (1774), керував Стародубським полком (імовірно 1773—80), бригадир (1783); Іван Андрійович (бл. 1735 — після 1784) — надвірний радник (1771), губернський предводитель дворянства Новгород-Сіверського намісництва (1783—84); Петро Іванович (1825—89) — дійсний статський радник (1872), дир. Єкатеринбурзької гранильної ф-ки (1855— 66), член Гірничої ради та Гірничого вченого к-ту Мін-ва держ. маєтностей Російської імперії (з 1875), автор наук. статей з гірничої справи та перекладів спец. праць з нім. мови; Іван Миколайович (1858—1901) — економіст, професор Ярославського ліцею та Харків. ун-ту (див. І.Миклашевський), та його брати: Микола Миколайович (1860—1909)
— громад. діяч, член 1-ї Державної думи Російської імперії від Чернігівської губернії, та Олександр Миколайович (1864—1917), економіст, професор Юріївського ун-ту. До глухівської гілки належали Андрій Михайлович (1801—95) — власник славнозвісної порцелянової ф-ки в с. Волокитине (нині Путивльського р-ну Сум. обл.), дід гетьмана П.Скоропадського, та його брат Павло Михайлович (1804—85) — таємний радник. До молодшої стародубської гілки належали: Михайло Павлович (1756—1847) — сенатор, новорос. (катериносл.) губернатор, укр. громад. діяч (див. М.П.Миклашевський), та його сини: Олександр Михайлович (1798— 1831) — полковник, декабрист, член таємного т-ва офіцерів Ізмайловського полку (1821) та, можливо, Пн. т-ва (1821; див. О.Миклашевський); Андрій Михайлович (1814—1905) — таємний радник, катериносл. губернський предводитель дворянства, дійсний член Імператорського тва сільс. госп-ва Південної Росії (1861); Ілля Михайлович (1821— 86) — статський радник, член Імператорського т-ва сільс. госп-ва Південної Росії (1861), а також Олександр Павлович (1823—90) — таємний радник, нач. від-ня Гол. військ. суддівського управління (з 1874); Михайло Миколайович (1842—95) — віце-дир. департаменту митних зборів (1893—95), економіст, перекладач і музикант; Михайло Йосипович (1827—1911) — дійсний статський радник, стародубський повітовий предводитель дворянства (1854—60) та почесний мировий суддя Стародубського округу (1897—98); Михайло Ілліч (1853 — після 1910) — катериносл. губернський предводитель дворянства (1902—10), гофмейстер імператорського двору (1907), член Держ. ради Рос. імперії (1910); Олександр Михайлович (1850— 1901) — генерал-майор (1898), винахідник ламп для нічної сигналізації; Ілля Михайлович (1877—1961) — генерал-майор, учасник Першої світової війни та Білого руху. Служив у Добровольчій армії та у Збройних силах Півдня Росії, командував кавалерійс. д-зією на Керченському п-ові; Костянтин Михайлович (1885—
1943) — відомий під псевд. Миклаєв, актор, драматург, історик та теоретик театру, служив у трупі Т-ва старовинного театру (1907—15), в еміграції — викладав у паризькій кіношколі «Артей», грав у рос. театрі, керував театром-студією; Йосип Михайлович (1882—1959) — музикознавець, піаніст, педагог, професор Харків. консерваторії (з 1951), автор романсів на вірші О.Пушкіна та фундаментальних праць — «Українська музика і Лисенко» (1908), «Чайковський у Харкові» (1940) та ін. Рід внесений до 2-ї та 6-ї частин Родовідної книги Черніг. та Катериносл. губерній, а герб — до 3-ї частини «Общего гербовника дворянских родов Всероссийской империи». Літ.: Лазаревский А. Люди старой Малороссии. «Киевская старина», 1882, № 8; Його ж. Описание старой Малороссии, т. 1. К., 1888; Милорадович Г. Малороссийское дворянство. Чернигов, 1890; Модзалевский В. Малороссийский родословник, т. 3. К., 1912. В.В. Томазов.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МИКЛАШЕВСЬКІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
