МЕНШИКОВ Олександр Данилович (16(06).11.1673—23(12).11. 1729) — рос. держ. і військ. діяч, фаворит Петра І, князь (1707). Н. в м. Москва. Походження достеменно не відоме. Замолоду торгував пирогами в Москві (за ін. даними — був конюхом при царському дворі). Не мав жодної освіти, навіть був неписьменним. Завдяки своїй енергії та підприємливості помічений і наближений рос. царем Петром I. Супроводжував молодого Петра I в усіх його розвагах, походах та мандрах, зокрема в Азовсько-Дніпровських походах 1695—1696, подорожі до Англії, Голландії (нині Нідерланди) та ін. (1697—98), виконував численні доручення царя, насамперед господарські, а по смерті Ф.Лефорта — і особисті, став найдовіренішою особою Петра I. Саме він познайомив царя з його майбутньою дружиною й імператрицею Катериною Скавронською (після смерті чоловіка — імп. Катерина I). Брав активну участь у Північній війні 1700—1721 як один з талановитих рос. воєначальників, став генерал-фельдмаршалом (1709) та генералісимусом (1727), отримав чимало різних звань і титулів, насамперед князівський, був кавалером Андрія Первозваного ордену та багатьох ін. орденів. Займався буд-вом металургійних з-дів, а також фортець у СанктПетербурзі, Кронштадті (нині місто, підпорядковане Санкт-Петерб. міській раді, РФ), біля Києво-Печерської лаври (див. також Київська фортеця); питаннями буд-ва флоту, поставками для армії, формував війська на Україні. Брав участь в облозі Нотебурга
(нині місто Шліссельбург, Ленінгр. обл., РФ), був його комендантом, 1704—06 командував рос. військами, які діяли в Речі Посполитій, переміг шведів під Калішем (1706; нині місто в Польщі) та при Лісній (1708; нині село поблизу м. Могильов, Білорусь; див. Лісна, бій 1708). Придушував повстання І.Мазепи, спалив Батурин і жорстоко винищив усе його населення (листопад 1708), брав активну участь у Полтавській битві 1709 (командував лівим крилом рос. військ), розбив шведсько-укр. військо на переправі біля с. Переволочна (колиш. село Кобеляцького р-ну Полтав. обл.), скерував карателів під проводом полк. П.Яковлєва на Чортомлицьку Січ, яка була ними зрадницьки захоплена й знищена. Під час відсутності царя (Прутський похід 1711 тощо) керував у С.-Петербурзі загальнодерж. справами, фактично був царським намісником. М. уже в цей період володів величезними багатствами, зокрема, в Україні йому належали міста Полонне, Батурин, Почеп (нині місто Брянської обл., РФ), Ямпіль, маєтності на Стародубщині (останні здобувалися незаконними методами). Через «почепську справу» 1717—23 вступив у конфлікт з І.Скоропадським, але, незважаючи на смерть гетьмана, програв цю справу. Відзначався користолюбством, хабарництвом, був одним з найбільших розкрадачів держ. казни, за що постійно перебував під слідством з 1714. По смерті імп. Петра I активно сприяв приходу до влади його дружини Катерини I і за часів її царювання (1725—27) став фактично правителем Російської імперії, що викликало зростаюче невдоволення родовитої панівної верхівки. Маючи значні маєтності й торг. інтереси в Україні, М. наприкінці життя сприяв певному пом’якшенню колоніальної політики С.-Петербурга, насамперед були скасовані податки, накладені на Гетьманщину Малоросійською колегією, відроджено гетьманату інститут. Але спроба зберегти своє становище як регента на початку царювання Петра ІІ, зокрема намір одружити останнього зі своєю старшою дочкою, призвела до падіння М.
617 МЕНШИКОВ
О.Д. Меншиков. Портрет роботи невідомого художника. 1725—1727. (Оригінал зберігається у Музеї «Дворец А.Д. Меншикова» в м. Санкт-Петербург, РФ).
618 МЕНШОВИКИ
Його було заарештовано і разом із сім’єю заслано до с. Берьозов Тобольської губ. (нині смт Берьозово Тюменської обл., РФ). Все його майно, включно з 90 тис. кріпаків, було конфісковане. М. був одружений (шлюб взяв у Києві) з царською придворною Анною Михайлівною Арсеньєвою, яка померла під Казанню (нині столиця Татарстану, РФ) на шляху до Берьозова. У цьому шлюбі він мав 7 дітей (3 сини й 4 дочки), з котрих досягли повноліття син Олександр та дочки Марія (померла на засланні) й Олександра. П. у с. Берьозьов і там же був похований, але його могила не збереглася. Літ.: Павленко Н.И. Александр Данилович Меншиков. М., 1983. Ю.А. Мицик.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МЕНШИКОВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
