МЕЛЬНИЧУК Юрій Степанович (07.05.1921—12.08.1963) — письменник-публіцист, літературознавець, громад. діяч. Н. в с. Мала Кам’янка (нині Коломийського р-ну Івано-Франк. обл.). Навч. в ремісничій г-зії, з якої 1938 за участь у робітн. русі був виключений і переданий до суду. Позбавлений права на подальше навчання, 1938—39 працював столяром у приватній майстерні м. Коломия. 1939—40 — секретар тимчасового робітничо-сел. революц. к-ту с. Мала Кам’янка. 1940—41 працював у Коломийському райкомі ЛКСМУ, редакції міської газ. «Червоний прапор». 1941—45 — на фронті: червоноармієць, курсант Моск. військово-інженерного уч-ща, командир розвідувального взводу, командир окремої мотострілкової розвідувальної роти, пом. начальника військ. розвідки штабу 40-ї армії Пд.-Західного і 1-го Українського фронтів. Тричі поранений і контужений. 1945—46 — слухач військ. академії ім. М.Фрунзе (Москва), 1946—48 — респ. парт. школи при ЦК КП(б)У. Екстерном закінчив Львів. ун-т (1950). 1948— 50 — старший, гол. ред. вид-ва «Радянський письменник». Від 1951 — гол. ред. ж. «Жовтень» (нині «Дзвін»). Від 1950 — член Спілки письменників України (СПУ), 1953—54 — член правління Львів. орг-ції СПУ. 1955 обраний депутатом Львів. обласної ради депутатів трудящих, з 1962 — депутат ВР СРСР 6-го скликання. Проводив миротворчу і просвітницьку діяльність у складі
Ю.С. Мельничук.
602 МЕМОРІАЛ
урядових делегацій в ЮНЕСКО, на 15-й і 16-й сесіях Генеральної асамблеї Організації Об’єднаних Націй, брав участь у роботі комісій з розслідування масових убивств у 1940—1950-х рр. західноукр. мирного населення. М. — суперечлива й драматична постать. Автор гострих політ. памфлетів, написаних з позицій боротьби з «українським буржуазним націоналізмом», він виступав проти великодержавного шовінізму та космополітизму, недовіри влади до західноукр. населення, безпідставного і огульного звинувачення його в «бандитизмі», піднімав важливі питання розвитку укр. к-ри, зокрема укр. мови як державної, нац. традицій. Проявив творчу сміливість, звернувшись першим з рад. дослідників до творчості талановитого укр. прозаїка, активного діяча Західноукраїнської Народної Республіки Андрія Чайковського (Чайківського; 15 травня 1857 — 2 червня 1935). Стверджував, що діяльність письменника на посту воєводського комісара ЗУНР була корисною працею, правильною позицією «щодо своєї нації», а його літ. творчість сприяла пробудженню нац. свідомості народу. Був причетний до повернення з небуття творчої спадщини несправедливо забутого в УРСР видатного поета О.Олеся. З метою ознайомлення українського читача 1950-х рр. із творчою спадщиною А.Чайковського, О.Олеся та ін. як гол. редактор надавав сторінки ж. «Жовтень» для публікації їхніх творів, що викликало негативну реакцію компарт. кер-ва УРСР. Багато зробив для згуртування навколо цього журналу провідних літ. сил зх. областей України. Твори: Памфлети і публіцистичні праці — «Слуги жовтого диявола» (1957), «Поріддя Іуди» (1958), «Коли кров холоне в жилах», «Обличчя божого воїнства» (обидві 1960), «Правді служити» (1962), «Сонцю світити вічно», «Під чужим порогом» (обидві 1974); кіноповісті «Роки і долі» (1961), нариси «Вирване серце» (1966), літературно-критичні праці: «Ярослав Галан» (1953), «Олександр Гаврилюк» (1955), «Слово про письменників» (1958).
Лауреат Респ. премії ім. Я.Галана (1964). Нагороджений орденами Червоного Прапора, Червоної Зірки (1942), медалями. П. у м. Львів. Похований на Личаківському цвинтарі. Посмертно удостоєний звання «Почесний громадянин м. Львів» (1966). Літ.: Письменники Радянської України. К., 1988; УЛЕ, т. 3. К., 1995; Культурне життя в Україні (західні землі): Збірник документів і матеріалів, т. 2. Львів, 1996; Ільницький М. Драма без катарсису, кн. 2. Львів, 2003. Т.Ю. Галайчак.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МЕЛЬНИЧУК» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
