МЕГАЛІТИ (від грец. мЭгбт (мЭгблпт) — величезний і лЯ пт — камінь) — прадавні монументальні кам’яні споруди, пам’ятки археології чи історії первісного суспільства, датовані від енеоліту (див. Мідний вік) до залізного віку. Як правило, назва мало використовується щодо монументальних споруд доби цивілізації і об’єднує споруди, що мають певну загадковість у визначенні їх прямого чи опосередкованого призначення. До М. належать дольмени, гробниці та кам’яні галереї, кромлехи, менгіри, конструктивно нескладні будови циклопічної кладки. Окремі кам’яні брили М. можуть досягати ваги десятків тон. Відомі на всіх континентах крім Австралії. Особливо численні у Франції (більше 4 тис.) та Англії. Довгий час у науці панувала думка, що М. морського узбережжя Зх. Європи належать одній т. зв. мегалітичній к-рі (нім. вчені пов’язували її з «праіндогерманцями»), що розповсюдилася в різних країнах. Термін «мегалітичні гробниці» використовується також для надземних склепів незалежно від розміру окремих каменів у їх конструкції. Дольмени (від бретонського dol — стіл, men — камінь), «гробниці велетів» — поховальні (інколи культові) споруди у вигляді великої скрині з кам’яних плит, що перекриті зверху однією чи кількома плитами. Вхідна плита іноді мала круглий або прямокутний отвір. В англомовній літературі термін «дольмен» використовується для позначення нестандартних гробниць, що не здаються дослідникам типовими
отесані витягнуті камені, поставлені вертикально поодиноко, у вигляді кромлеху (Стоунхендж) чи довгих рядів (Карнак). У Криму відомий менгір заввишки 2,85 м у Байдарській долині (побл. с. Родниківське, підпорядкованого Севастопольській міськраді АР Крим). До менгірів близькі стели — отесані надмогильні чи культові плити з різьбленими зображеннями чи написами. У степах України антропоморфні стели відомі від часів енеоліту—бронзи. Літ.: Nordman C.A. The Megalithic Culture of Northern Europe. Hels., 1935; Чайлд Г. У истоков европейской цивилизации. М.,1952; Лавров Л.И. Дольмены северо-западного Кавказа. В кн.: Труды абхазского Института языка, литературы и истории, т. 31. Сухуми, 1960; Археологія Української РСР, т. 1: Первісна археологія. К., 1971; Кислый А.Е. Кромлехи и каменные оградки срубной культуры на Керченском полуострове. В кн.: Древности степного Причерноморья и Крыма, вып. 4. Запорожье. 1993. О.Є. Кислий.
Мегаліти. Менгір у Байдарській долині. Крим. Фото початку 21 ст.
(себто, галерейними, коридорними та ін.) або тих, що після археол. розкопок конструктивно точно не визначені. Дольмени відомі в примор’ї Європи та Азії, на Чорномор. узбережжі Кавказу. Кромлехи (від валлійського crom — коло, lech — камінь) — споруди із велетенських (до 6—7 м заввишки) окремих каменів, що утворюють одне чи кілька концентричних кіл, у центрі яких може бути дольмен чи менгір, поховання енеолітичне або найчастіше доби бронзи (див. Бронзовий вік). В англомовній літературі термін «кромлех» може використовуватися для позначення всіх категорій мегалітичних камерних гробниць. Найбільш відомі кромлехи — Стоунхендж, Ейвбері (Англія), біля Карнаку (Франція). На пд. України кромлехи найчастіше зустрічаються як порівняно невисокі підкурганні викладені кам’яні кола поблизу кол. с. Кічкас (Запоріз. обл., нині залите водами озера), Октябрське, курган Широкий біля с. Мала Лепетиха Великолепетиського р-ну Херсон. обл.), що іноді виконували роль перисталіту (крепіди) насипу кургану, нечасто — як невисокі наземні кам’яні викладки. Зведення кромлехів у деяких випадках було пов’язане із солярним культом, наземні кромлехи могли використовуватися в культах з астрономічними спостереженнями. Менгіри, алеї менгірів (від бретонського men — камінь, hir — довгий)
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МЕГАЛІТИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
