МАРКОВИЧ Дмитро Васильович (криптоніми та псевдоніми — Д. М., Волиняк, Гайдабура, Марківчанин, Оленин, Оленин Дм., Оленин М.; 26.10.1848— 09.12.1920) — правник, письменник, громад., політ. і держ. діяч. Небіж О.В.Марковича. Н. в м. Полтава. Походив з давнього козацько-старшинського роду Марковичів. Навч. в Новгород-Сіверській (з 1859) та Вологодській (з 1862) гімназіях. 1866 став віль-
ним слухачем мед. ф-ту Київ. унту. Деякий час працював у м. Сосниця акцизним наглядачем. У січні 1868 вступив до Ніжинського юрид. ліцею кн. Безбородька (див. Ніжинський історико-філологічний інститут князя Безбородька), незабаром перевівся на юрид. ф-т Новорос. ун-ту в Одесі, який закінчив 1873. Працював у м. Оргіїв (нині місто в Молдові). На поч. 1880 переїхав до Херсона, де зайняв посаду товариша (заст.) прокурора. Видавець альманаху «Степ» (Херсон, 1886). У серед. 1890-х рр. служив мировим суддею (див. Мировий суд) у м. Каліш (нині місто в Польщі). Дописував до періодичних видань («Зоря», «Киевская старина», «Русское богатство»). На поч. 1900-х рр. залишив держ. службу. Осів у с. Михалківці (нині село Острозького р-ну Рівнен. обл.), займався хліборобством і кооперативною діяльністю. Брав участь у роботі земства. Обраний почесним мировим суддею. Член Товариства українських поступовців. 1912 переїхав до Вінниці. Обраний земським гласним Він. повіту (1914—17). Учасник першої Подільської губернської кооп. наради (Вінниця, 24—26 січня 1914). Після Лютневої революції 1917 проживав переважно у Вінниці, включився в політ. і громад. життя міста, швидко зайняв провідні позиції. Зорганізував т-во «Воля». Заснував і редагував газ. «Подільська воля». Член Вінницької філії Подільського товариства «Просвіта». Обраний до Української Центральної Ради. Виступав за необхідність впровадження української мови у всіх освітніх закладах України. Член Подільського губернського продовольчого к-ту (1917). Входив до ради об’єднаних оргцій (з 19 березня 1917). Обраний почесним головою Подільського губернського укр. з’їзду (5 травня 1917). Виступив на з’їзді із доповіддю «Про земельну справу». Голова Подільської укр. губернської ради. Доводив зміст II Універсалу УЦР (див. Універсали Української Центральної Ради) до структур виконавчої влади на території Поділля (липень 1917). Автор «Відозви до громадян», в
якій ішлося про необхідність створення вільної України. На Подільських губернських земських зборах оголосив III Універсал УЦР, сприяв визнанню його рішення подолянами. У листопаді 1917 обраний кандидатом у гласні Він. повітового земства. На засіданні Він. повітової земської управи (29 листопада 1917) обраний кандидатом у губернські гласні. Обраний кандидатом до Українських Установчих зборів від Подільської виборчої округи (список Української трудової партії та Української партії соціалістів-федералістів). Очолював кооперативний «Союзбанк». Брав активну участь у реорганізації суд. системи. 9-ю сесією УЦР затверджений першим старшим прокурором Ген. суду УНР (15 січня 1918). Ген. суддя Ген. суду УНР (з 2 квітня 1918). Ген. прокурор УНР (з 6 квітня 1918). Прокурор Ген. суду Укр. Д-ви (з 29 квітня 1918). Старший прокурор Ген. суду Укр. Д-ви. Сенатор Укр. Д-ви (з липня 1918). Виступав за створення правничих т-в на місцях та центрального — Укр. правничого т-ва. Організатор і співробітник його видання «Правник». Член Укр. трудової партії. 8 листопада 1918 на держ. рівні відбулося святкування 70ліття М. та 50-річного ювілею його літературно-громад. діяльності (в помешканні Українського клубу). Член-засновник Т-ва поширення (розповсюдження) тех. знань на Поділлі (листопад 1918). Співробітник укр. юрид. час. «Закон і право» (1919). Член Верховного суду УНР (з січня 1919). Міністр юстиції УНР в уряді С.Остапенка (з 13 лютого до літа 1919). Призначений заст. голови на засіданнях Ради народних міністрів Української Народної Республіки (з 16 лютого 1919). Влітку 1919 виконував обов’язки голови Ради нар. міністрів УНР. П. у м. Вінниця. Похований у Вінниці на правосл. кладовищі, його могила не збереглася. Тв.: По степах і хуторах. М., 1899; К., 1908. Літ.: Лотоцький О. Сторінки минулого, ч. 2. Варшава, 1933; Русова С. Мої спомини. Львів, 1937; К., 1996; Дей О.І. Словник українських псевдонімів та криптонімів (XVI—XX ст.). К., 1969; Шпильова Л.М. Д.В. Маркович — земський гласний. В кн.: Тези доповіді 11-ї Вінницької обласної
краєзнавчої конференції. Вінниця, 1992; Шпильова Л., Станович М. «Я ніколи не забував про свій народ». «Вінниччина», 1992, 28 листопада; 5 грудня; 19 грудня; 26 грудня; Білецький Ф. «Неабиякий белетристичний талант». «Дивослово», 1995, № 5/6; До 75-річчя від дня смерті Дмитра Марковича. Там само, 1995, № 12; Станович М. Він розбудовував нашу державність… «Вінницька газета», 1996, 15 серпня; 20 серпня; 22 серпня; Його ж. Міністр юстиції. «Юридичний вісник України», 1996, № 30—32; Новицький А. «Я ніколи не забував про свій народ». «Вінницька газета», 1998, 3 листопада; Зленко Г. Два уточнення до біографії Дмитра Марковича. «Слово і час», 2000, № 12; Дорошенко Д. Історія України 1917—1923, т. 1. К., 2002; Завальнюк К. Життя в ім’я України. Вінниця, 2005; Подолян В., Рекрут В. Йоахим Волошиновський у становленні українського кооперативного руху (1897—1939 рр.). Вінниця, 2005; Малюта О. Маркович Дмитро Васильович. В кн.: Малюта О. «Просвіти» і Українська Державність (друга половина ХIХ — перша половина ХХ ст.). До 140-річчя товариства «Просвіта». К., 2008. О.В. Малюта.
ві історичного наукового товариства, яку не було реалізовано. Істор. та етногр. праці М. — «Исторический очерк г. Глухова», «История Гамалеевского монастыря», «Малоросийская свадьба» — були повністю або частково опубліковані після його смерті. Літ.: Лазаревский А.М. Прежние изыскатели малорусской страны: III. Александр Михайлович Маркович. «Киевская старина», 1897, № 1, отд. 1; № 2, отд. 1; Його ж. Один из приятелей Гоголя (А.М. Маркович). «Чтения в Историческом обществе Несторалетописца», (К.), 1902, кн. 16, вып. 1—2, отд. 5; Бутич І. Маркович Олександр Михайлович. В кн.: Українські архівісти: Біобібліографічний довідник, вип. 1. К., 1999. О.Б. Коваленко.
Етногр. нарис М. «Родинні обряди» був надрукований 1869 в «Записках Черниговского губернского статистического комитета». Літ.: Пыпин А. Малорусская этнография. СПб., 1891. Г.К. Швидько.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МАРКОВИЧ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
