МАЛИНСЬКИЙ (Єло-Малинський) Данило Матвійович (бл. 1594 — бл. 1656) — укр. шляхтич, громад. діяч, фундатор монастирів. Н., імовірно, у м-ку Вербоє Кременецького повіту Волин. воєводства (нині с. Верба Дубенського р-ну Рівнен. обл.). Гніздом роду Єло-Малинських герба «П’ятирог» було с. Малин Луцького повіту (нині село Млинівського р-ну Рівнен. обл.), але 1549 дід Данила Михайло Дашкович Єлович-Малинський придбав у Кременецькому повіті маєток Вербоє, в якому 1564 осадив однойменне містечко, і став кременецьким повітником, а наприкінці життя зайняв тут уряд господарського маршалка (1565— 72). Батько — Матвій Єло-Ма-
линський — відомий за джерелами з 1571, тривалий час був одним із королів. секретарів (1592— 1602), восени 1596 їздив разом із Лаврентієм Древинським послом Берестейського правосл. церк. собору до польс. короля Сигізмунда III Ваза; за поділом із братами Остафієм і Василем отримав замочок і містечко Вербоє та села Вербоє, Богданівка, Турія, Тур’янка, Білогородка й Стовпець, розташовані компактною групою в Кременецькому повіті; у тестаменті (заповіті), складеному 12 листоп. 1602 в замку Вербоє, заповів поховати його «подле закону греческого». Мати — Марина або Маруша Степанівна Боговитинівна-Шумська — шляхтянка Кременецького повіту, доводилася батькові другою дружиною, вийшла заміж 1589, після смерті чоловіка доживала віку вдовою. Батьків брат Остафій (у чернецтві Євгеній) 1589 обраний на шляхетському сеймику в Луцьку одним із депутатів комісії для поправки статуту (див. Статути Великого князівства Литовського), деякий час займав уряд луцького гродського судді (див. Гродський суд), потім луцького підстарости; на поч. 17 ст. включився в реліг. боротьбу, зокрема 1603 підписав у Любліні (Польща) відому заяву частини шляхти на підтримку унії церковної правосл. церкви з католицькою, а наприкінці життя став унійним Луцько-Острозьким єпископом (1607—20). 1606/07 Данило Єло-Малинський вписався разом із старшим братом Олександром в альбом студентів Замойської академії. На чолі сотні вершників, споряджених власним коштом, узяв участь у Хотинській війні 1621. 1628 номінований волин. хорунжим, того ж року побував у прусській експедиції у війні Речі Посполитої проти Швеції за Прибалтику. 1632 брав участь в елекційному сеймі (див. Вальний сейм). 1634 очолював гусарську корогву в російсько-польській війні 1632—1634. 1649 став белзьким каштеляном. Брав зі своєю сотнею участь у Берестецькій битві 1651. Через передчасну смерть брата М. отримав майже всю спадщину батьків (с. Богданівка, нині село Корецького р-ну Рівнен. обл.; становило придане сестри
Єви), половину спадщини батькового брата Василя (м-ко Глухи або Новомалин (нині село Острозького р-ну) та села Старі Глухи, Івачків (нині село Здолбунівського р-ну), Болотківці, і частину с. Ляхів (нині с. Кутянка, обидва Острозького р-ну; усі Рівнен. обл.; 1619) та половину в спадщині материної сестри Катерини, яка в 2-й пол. 1630-х рр. складалася із сіл Степанівка (нині село Здолбунівського р-ну), Велика Боложівка, Мала Боложівка (нині с. Боложівка) та третини с. Літовища, а власними силами придбав у родичів по матері села Кути і Залужжя (усі нині села Шумського р-ну Терноп. обл.). Володіння становили три комплекси, центрами яких були Вербоє, Глухи і Шумськ. Спочатку резиденцією М. був замок Вербоє, а пізніше — замок у маєтку Глухи або Новий Малин (нині с. Новомалин Острозького р-ну Рівнен. обл.). До кінця 1-ї третини 17 ст. М. залишався прихильником правосл. церкви і 1633 спільно з Лаврентієм Древинським виклопотав у польс. короля Владислава IV Ваза привілей на заснування в Кременці Богоявленського братського монастиря зі школою, друкарнею і шпиталем (див. Кременецький Богоявленський монастир) та придбав для нього відповідну ділянку землі. Далі перейшов у табір прихильників Берестейської церковної унії 1596. 18 берез. 1637 разом із дружиною заснував у своєму м-ку Шумськ при церкві св. Трійці, де була протопопія пресвітерів усіх його маєтків, унійний василіанський монастир (див. Василіани), передав його ігумену Йосафатові (Бокію), під нагляд якого віддав священиків у всіх своїх маєтках із правом призначати їх, візитувати, судити й звільняти (з умовою погоджувати звільнення й призначення з власником маєтків та луцьким унійним владикою), і взяв на себе обов’язок спорудити муровану церкву. У заповіті згадує францисканський монастир (див. Францисканці) в м-ку Шумськ, який також з’явився з його участю. Дружиною М. була шляхтянка Галжбета Вельгорська, з якою він одружився 1620 і прожив до кінця життя. Єдиний син Кази-
мир, згаданий 1647, помер ще за життя батька, тому спадкоємцями були внуки. Літ.: Собчук В. Д. Боговитиновичі: Генеалогія і маєтки. В кн.: До джерел: Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя, т. 1. К.—Львів, 2004; Бірюліна О., Довбищенко М. Забуті імена української історії: шляхетська родина Єло-Малинських. «Дрогобицький краєзнавчий збірник», 2005, вип. 9. В.Д. Собчук.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МАЛИНСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
