МАЛАНЮК Євген Филимонович (01.02(20.01).1897—16.02.1968) — поет укр. еміграції, публіцист, есеїст, літературо- та мистецтвознавець, перекладач, громад. і культ. діяч. Н. в с. Архангород (нині смт Новоархангельськ Кіровогр. обл.). Походив з чумацько-козац. роду. 1912 закінчив реальну школу в Єлизаветграді (нині м. Кіровоград), від 1913 навч. в Петерб. політех. ін-ті. 1917 закінчив військ. школу (Київ); старшина Армії Української Народної Республіки, ад’ютант генералхорунжого В.Тютюнника. Від 1920 — у таборі інтернованих укр. вояків (Каліш), де розпочав літ. працю. Від 1922 — у Чехословаччині; закінчив гідротех. ф-т Української господарської академії в м. Подєбради (нині місто в Чехії). Від 1929 працював інженером у Варшаві; активно друкувався в польс. періодиці, дружив з письменником С.Степковським, його сином Єжи, Ю.Тувімом, Я.Івашкевичем. Співзасн. літ. об’єднання «Танк», провідний автор «Вістника» Д.Донцова. Під час Другої світової війни перебував у Празі (нині столиця Чехії), під кінець її переїхав до Регенсбургу (Баварія, Німеччина), викладав математику в укр. г-зії. 1948 емігрував до США, де зай-
мався творчою і громад. діяльністю. Лірик, епік, витончений майстер поетичного слова. Творець власної естетичної системи на засадах традиційності, культу героїзму та релігійності. Мислитель-історіософ, державник — борець проти зовн. ворогів України та внутр. слабкостей нації української. Для рад. влади — ворог як символ героїчного духу в укр. літературі («фашист»). Автор бл. 20 збірок поезій («Стилет і стилос», 1924 та ін.), літературнокритичних і публіцистичних праць, поеми «П’ята симфонія» (1953, присвячена В.Тютюнникові), перекладів з чеської (Й.С.Махар) та франц. (Ш.-П.Бодлер) поезії. Деякі твори М. перекладено англ., нім., польс., рос., франц., чеською та ін. мовами. Погруддя М. створив С.Литвиненко (1963). П. у м. Нью-Йорк (США). 1992 в Україні засновано літ. премію ім. Є.Маланюка. Бібліогр.: «Повстань майбутнього сурмач»: Євген Маланюк (1897—1968): Рекомендований покажчик літератури. Кіровоград, 1992. Тв.: Вибрані поезії: 1923—1943. Львів—Краків, 1943; Нариси з історії нашої культури. Нью-Йорк, 1954; К., 1992; Остання весна. Нью-Йорк, 1954; Поезії. Нью-Йорк, 1958; П’ята симфонія. Філадельфія, 1954; Серпень. Нью-Йорк, 1964; Книга спостережень, т. 1—2. Торонто, 1962—66; Земна мадонна: Вибране. Пряшів, 1991; Поезії. Львів, 1992; Книга спостережень: Фрагменти. Від Кобзаря до нації: Студії і роздуми. К., 1995; Книга спостережень: Статті про літературу. К., 1997; Невичерпальність: Поезії, статті. К., 1997; Поверення: Поезії. Літературознавство. Публіцистика. Щоденники. Листи. Львів, 2005; Нотатки (1936—1968): Документально-художнє видання. К., 2008. Літ.: Некролог. «Вісник Організації оборони чотирьох свобід України» (Нью-Йорк), 1968, № 3; На могилі св. п. Євгена Маланюка освячено пам’ятник. «Свобода», 1970, 28 трав.; Самчук У. Планета Ді-Пі: Нотатки й міфи. Вінніпег, 1972; Євген Маланюк: В 15-річчя з дня смерті. Філадельфія, 1983; Керч О. Пам’яті Є.Маланюка. «Вісник Організації оборони чотирьох свобід України», 1984, № 1; О.Р. Пам’яті імператора залізних строф. Там само, 1984, № 6; Новиченко Л. Избранные работы. т. 1. М., 1985; Кислиця Д. Світе ясний... Оттава, 1987; Дорошенко Д. Коментар до перекладацької праці Є.Маланюка. «Березіль», 1992, № 9—10; Шелест В. Буремна поезія Є.Маланюка. Там са-
мо; Крупач М. «Моя краса (останнє зло ...»). «Дзвін», 1993, № 7/9; Шарварок О. Дві долі — одна трагедія: Павло Тичина — Є.Маланюк: діалог без відстані, розмова через тлумачів. «Київ», 1993, № 11; Короткий довідник з історії України. К., 1994; Лавріненко Ю. Є.Маланюк. В кн.: Українське слово, кн. 2. К., 1994; Білокінь С. Вояк української культури. В кн.: Маланюк Є. Книга спостережень. К., 1995; Войчишин Ю. «Ярий крик і біль тужавий ...». К., 1995; Маланюк Євген. В кн.: УЛЕ, т. 3. К., 1995; Одарченко П. Мої зустрічі з Є.Маланюком. В кн.: Одарченко П. Українська література. К., 1995; Качкан В. Нотатки про життєвий шлях і народознавчі горизонти творчості Є.Маланюка. «Народна творчість та етнографія», 1996, № 2/3; Самчук У. Листи до Є.Маланюка. «Сучасність», 1996, № 3/4; Астаф’єв О. Апокаліпсис Євгена Маланюка. Ніжин, 1997; Клочек Г. Князь духа і мислі. «Кур’єр Кривбасу», 1997, № 75/76; Куценко Л. «Ні, вже ніколи не покаюся...». Кіровоград, 1997; Черкашенко І. Славетний поет, вчений, філософ, воїн. «Літературна Одеса», 1997, № 1; Солдатенко Т.Я. Євген Маланюк: Життя і творчість: Навчально-методичний посібник. Суми, 1998; Куценко Л. «Так розчахнулось дерево родини...» (Штрихи до сімейної драми Маланюків: Листи поета до сина). Кіровоград, 1999; Омельчук О. «Міф України» Євгена Маланюка. В кн.: Актуальні проблеми сучасної філології: Літературознавство: Збірник наукових праць, вип. 7. Рівне, 1999; Рева Л. Слово про Євгена Маланюка. «Вісник Книжкової палати», 1999, № 9; Барчан В.В. Критична та літературознавча спадщина Є. Маланюка. В кн.: Україна на міжнародній арені у XX ст. Ужгород, 2000; Портнов А. Оцінка Леніна і більшовизму Євгеном Маланюком. «Сучасність», 2000, № 1; Синевич Б. Маланюк — літературознавець. «Слово і час», 2000, № 2; Куценко Л. Публіцистика Євгена Маланюка: пошук відповідей на «прокляті питання» і спроба естетичного самовизначення. Там само, 2000, № 10; Башук О. Євген Маланюк — людина гарячої віри й кам’яного серця. «Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України: спеціальний випуск». К., 2000; Куценко Л.В. Dominus Маланюк: Тло і постать. К., 2002; Його ж. «З Варшавою пов’язаний міцно…»: Євген Маланюк і польські митці. «День», 2004, 3 квіт.; Абліцов В. Галактика «Україна». К., 2007; Визначні діячі українського національного відродження (XIX—XX ст.). Луганськ, 2008; Демченко Т.П. Подвиг молодих у рецепції Євгена Маланюка. В кн.: Українська революція 1917— 1922 рр.: подвиг героїв Крут. К., 2008; Силуети Євгена Маланюка. В кн.: Салига Т. Воздвиження храму. Л., 2008. Г.П. Герасимова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МАЛАНЮК» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
