МАКСИМОВИЧІ — відомий укр. козацько-старшинський, згодом — дворянський, рід 17— 19 ст. Полковник Максимович згадується в джерелах серед запорожців, учасників походів проти Рос. д-ви 1618, однак і дотепер поширеною є думка, що засновником роду слід вважати шляхтича Максима Васильківського, або Печерського (п. 1698). Його дід і батько проживали в Умані, напередодні національно-визвол. війни укр. народу серед. 17 cт. (див. Національна революція 1648— 1676) переїхали до Ніжина, де й народився Максим. Максим Васильківський розбагатів, орендуючи маєтності Києво-Печерської лаври, сягнув посади «військового індуктора» (збирача податків; див. також Індукта), був сватом гетьманам І.Самойловичу та І.Мазепі. У нього було 6 синів, найвідомішим із яких став Іван (св. Іоанн; див. Іоанн Максимович; 1651—10.06.1715). Серед братів св. Іоанна лише один пішов його слідами — Тимофій, який три роки керував Чернігівським колегіумом, потім був архімандритом Чернігівського Єлецького Свято-Успенського монастиря (з 1727). Всі ін. брати і їхнє численне потомство відігравали важли-
ву роль у військово-політ. й культ. житті Гетьманщини. Брат св. Іоанна — Василь Максимович (п. 1698) був компанійським полковником (див. Компанійці) і певний час черніг. наказним полковником. Загинув у битві проти ординців на р. Кодима (притока Пд. Бугу). Дмитро Максимович (п. 1732) — видатний держ. діяч доби І.Мазепи, з яким посвоячився. Був писарем Ніжинського полку 1682—95 (з перервами), суддею цього ж полку (1690), генеральним бунчужним (1703—08), ген. осавулом (1708— 09), брав участь в антиколоніальному повстанні І.Мазепи, а після його поразки піддався Москві, був засланий із сім’єю до Архангельська (нині місто в РФ), де й помер. Іван Максимович (п. 1732), випускник Київ. колегіуму, учений і політ. діяч. Брав участь у повстанні І.Мазепи, в еміграції став генеральним писарем в уряді гетьмана П.Орлика (1710—14), займався укладанням договору із Кримським ханатом та Османською імперією (1711). 1715 повернувся на Батьківщину і був засланий до Москви. Служив там як «справщик» Синодальної друкарні (1722—26), бібліотекарем Синодальної б-ки, склав її каталог, створив на підставі словника лат. мови Г.Кнапія латинсько-слов’ян. словник, написав ряд творів. Був усунений із посади за «неблагонадійність», після чого невдовзі помер у Москві. Федір Дмитрович був 1741— 56 стародубським полковником, його син Іван Федорович (п. 1803) — першим полковником Стародубського карабінерського полку (див. Карабінери; 1783— 89), генерал-майором, активним членом Новгород-Сіверського гуртка автономістів. Степан Петрович (п. 1750) служив при гетьмані І.Скоропадському перекладачем у Генеральній військовій канцелярії. У 19 — на поч. 20 ст. М. були переважно дрібними землевласниками в Чернігівській губернії і Полтавській губернії, займали досить важливі посади у війську й адміністрації. Дали Україні ряд вчених, серед яких чільне місце належить Михайлу Олександровичу (див. М.Максимович; 15.09. 1804—04.12.1873) — видатному історику, фольклористу, мовознавцю, природознавцю, другу
М.Гоголя і Т.Шевченка. Відомий також професор Іван Андрійович — дійсний статський радник, який у 1880—90-х рр. переклав із церковнослов’янської російською «Іліотропіон» св. Іоанна (Максимовича). Рід М. дуже численний і розгалужений, споріднений з рядом ін. відомих козац. родів, наприклад, з Сулимами, Герциками, Лукашевичами та ін. Існують паралельно й ін. роди Максимовичів, які мають козац., священицьке, міщанське походження, імовірно, пов’язані з осн. родом. Вони теж дали Україні ряд визначних особистостей, серед яких слід виокремити Нестора Максимовича-Амбодика (див. Н.Амбодик; 1744—1812), випускника Київ. академії, видатного медика. Літ.: Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник, т. 3. К., 1912; Субтельний О. Мазепинці. К., 1994. Кривошея В.В. Національна еліта Гетьманщини, ч. 1—2. К., 1998. Ю.А. Мицик.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МАКСИМОВИЧІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
