МАКАРЕНКО Микола Омелянович (04.02.1877—04.01.1938) — археолог, мистецтвознавець, музеєзнавець. Н. в с. Москалівка (нині село Роменського р-ну Сум. обл.). Після Лохвицької г-зії навч. в Петерб. школі тех. малювання барона А.Штиглиця, 1902—05 — у Петерб. археол. інті. Свою дослідницьку діяльність розпочав у Ермітажі (нині Держ. Ермітаж — всесвітньо відомий музей у Санкт-Петербурзі, РФ), тісно співпрацюючи з Імператорською Археол. комісією, друкувався в час. «Старые годы», викладав на Вищих жін. архіт. курсах, вивчав мистецьку спадщину М.Ломоносова та Т.Шевченка. Взимку 1919 переїхав до Києва. У складі Софійської комісії та Археол. к-ту досліджував Софійсь-
кий собор, пам’ятки Київської Русі, Києво-Печерської лаври, Михайлівського Золотоверхого собору (див. Київський Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир). Брав участь в археологічних розкопках Ольвії, Спасо-Преображенського собору в Чернігові, Крейдищанського комплексу поблизу Сум, Маріупольського могильника. 1920—25 — дир. Музею мист-в ВУАН, який відкрив на основі збірок Б. і В. Ханенків (нині це Музей мистецтв імені Б. і В. Ханенків). Багато зробив для збереження і дослідження цих збірок. 1934 заарештований за відмову підписати акт про знесення Свято-Михайлівського Золотоверхого собору, засланий на 3 роки до Казані (нині столиця Татарстану, РФ), де викладав у Худож. технікумі, був консультантом Центр. музею. 1936, після повторного арешту, засуджений на 3 роки і відправлений у виправно-трудові табори у Томськ (нині місто в РФ). 1937 постановою «трійки» засуджений до смерті. Страчений у м. Новоросійськ (нині місто Краснодарського краю, РФ). Праці: «Художественно-промышленная керамическая школа имени Н.В.Гоголя в г. Миргороде Полтавской губернии» (1900), «Ломоносов и мозаичное дело в России» (1911), «З артистичної спадщини Шевченка» (1914), «Могилы городища Полтавской губернии» (1917), «Музей Мистецтв УАН» (1924), «Чернігівський Спас: археологічний дослід року 1923» (1929), «Мистецтво книги» (1924), «Городище “Монастирище”» (1925), «Орнаментація української книги ХVI—ХVIII ст.» (1926), «Скульптура і різьбарство Київської Русі передмонгольських часів» (1930), «Маріупольський могильник» (1938). Літ.: Білодід О.І. Про Макаренка. «Археологія», 1989, № 1; Граб В.И. Дело Н.Е. Макаренко. В кн.: Вивчення історичної та культурної спадщини Роменщини: проблеми і перспективи. Суми—Ромни, 1990; Звагельський В.Б. Невтомний у праці (М.О.Макаренко). В кн.: Репресоване краєзнавство. К., 1991. Р.В. Маньковська.
439 МАКАРЕНКО
М.О. Макаренко.
П.Л. Макаренко.
Меморіальна дошка з барельєфом М. Макаренка на Економічній брамі Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві. Скульптор Ю. Багаліка. 1997.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Макаренко Микола Омелянович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
