МАВРИКІЙ, Флавій Маврикій Тиберій (бл. 539 — кінець листопада 602) — імператор Візантії (582—602). Н. в м-ку Аравісс у Каппадокії (сучасна Мала Азія — Туреччина) скоріш за все у вірм. сім’ї, хоча пізніше й було сфальсифіковано походження М. з рим. сенаторського роду. Почав службу в Константинополі з посади звичайного нотарія. Злету його кар’єра зазнала за імп. Тиберія I Констанція, який 577 підпорядкував М. всі збройні сили Сходу імперії. Після перемог над персами М. одружився з дочкою Тиберія I Констанція Константиною та успадкував імперію. Правління М. ознаменувалося продовженням військ. конфлікту з Іраном, який вщух лише 591, коли шах Хосров II Парвіз був змушений віддати Візантії всю Вірменію. Смертельну загрозу імперії становив Аварський каганат та підлеглі йому племена слов’ян, війни з якими тривали всі роки правління М. Набіги аварів та слов’ян сягали стін Константинополя та Центр. Греції. Невдачі М. в боротьбі з аварами та слов’янами пояснюються кадровою політикою імператора, який цілеспрямовано призначав на всі найважливіші посади в держ. та військ. структурах своїх земляків
та родичів. Так, 595 імператор змістив командуючого балканською армією Пріска, якому вдалося вигнати аварів та слов’ян за Дунай та навіть розпочати військ. дії на його лівобережжі — у Валахії (див. Волощина). Лише після катастрофи, якої візант. армія зазнала під кер-вом брата імператора Петра, 598 Пріску повернули на його посаду. Після кількох поразок Аварський каганат був змушений укласти мир з імперією та визнати кордон по Дунаю. 601 та 602 візант. армія здійснила кілька походів проти слов’ян у Валахію та на р. Тиса (прит. Дунаю; в межах сучасної Угорщини). Невдоволенням стомленого безперервними війнами війська скористався новий командуючий дунайською армією Фока, який рушив на Константинополь. У той же час у місті збунтувалися циркові партії, невдоволені суцільною корупцією численних родичів та земляків імператора, які не гребували наживатися на спекуляціях з держ. хлібом під час голоду зимою 601—02. Арешти і страти не змогли заспокоїти невдоволений натовп, тому коли армія Фоки підійшла під стіни Константинополя, повсталий народ відкрив йому ворота. М. втік на човні, але вітер прибив його до берега. 23 листопада 602 Фоку було короновано імператором, а за кілька днів М. разом із сім’єю було страчено. Загибель М. відкрила кордони імперії численним ворогам. Сх. провінції захопили перси, а Балкани були спустошені аварами та слов’янами, які почали масово розселятися на візант. землях. За кілька десятиліть етнічна карта Балканського п-ова майже повністю змінилася. М. приписується авторство військ. трактату «Стратегікон», який містить важливі свідчення про слов’ян. Дискусія навколо авторства «Стратегікона» тривала більше двох століть, авторство М. піддавалося сумніву, в наук. обіг було введено термін «Псевдо-Маврикій». Та в останні роки було віднайдено кілька нових наук. аргументів та свідчень на користь авторства М. Текст «Стратегікона» містить не тільки свідчення про військ. справу багатьох ворогів імперії —
персів, «скіфів», «гунів», склавинів, антів, але й численні описи їхніх звичаїв, політ. ладу. Та більшість цих «етнографічних» повідомлень «Стратегікона», хоча частково і збігаються з археол. даними, все ж є стереотипними для зображення пн. варварів, а запозичення сягають навіть давньогрец. та рим. авторів — Геродота, Плінія Старшого та інших. Літ.: Удальцова З.В. Еще раз о Стратегиконе псевдо-Маврикия. «Средние века» (М.), 1969, вып. 32; Z<strov< B. Les Avares et les Slaves dans la Tactique de Maurice. Praha, 1971; Кучма В.В. «Стратегикон» Маврикия. В кн.: Свод древнейших письменных известий о славянах, т. 1: (I—VI вв.). М., 1994; Його ж. «Стратегикос» Онасандра и «Стратегикон Маврикия»: Опыт стравнительной характеристики. В кн.: Кучма В.В. Военная организация Византийской империи. СПб, 2001 (уперше опубліковано: «Византийский временник», 1982— 85, вып. 43, 45, 46). А.Г. Плахонін.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МАВРИКІЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
