МАВЗОЛЕЇ, монументи ранньомусульманські на українських землях, кeшені (ін. варіанти «кишинь», множина — «кишини»), кишинев. Кeшені — прийнята (кілька згадок 15—17 ст.) назва гробниць і склепів-мавзолеїв (місць поховань представників нобілітету номадів — послідовників ісламу) у Пд. (частково навіть у Центр.) Україні та суміжних районах Росії й Молдови. В пізніші часи через свою яскраву самобутність часто виконували роль топонімічних орієнтирів на слабозалюднених територіях. Про кешені на укр. землях залишилися передовсім свідчення в поодиноких джерельних згадках. Найраніша з них, датована 1419, — про Митереві «кишині» на Поділлі біля р. Дністер. Бл. 1542 є кілька згадок про кeшені біля Маяків в описі Причорномор’я, 1548 — на р. Інгул та його прит. Громоклія (бас. Пд. Бугу) у межиріччі р. Пд. Буг та його прит. Синюха, «Кешиньський уход» 1552 (див. також Уходництво; район сучасного с. Кишеньки Кобеляцького р-ну Полтав. обл.), повідомлення М.Броневського, датоване 1577, про кілька кeшенів: біля Вітовтового мосту на Пд. Бузі та трохи нижче по Пд. Бугу — «турецька Керкикешенія (Черкикешенія ?), котру зазвичай називають Гетрикешенія», повідомлення 1594 Е.Лясоти про «стару татарську мечеть» нижче р. Тясмин (прит. Дніпра), «Большому чертежу книга» говорить про «кам’яну татарську мечеть» між р. Вовчі Води (нині р. Вовча) й р. Бик (обидві — притоки Самари, бас. Дніпра) та сім «кешенів татарських мечетей» на правому березі Кінських Вод (нині р. Кінська, прит. Дніпра) тощо. Кілька нотаток 18 ст. є про Аргамакли-Сарай або «мечеть» на Громоклії (район сучасного с. Антонівка на Мико-
лаївщині, що слугував кордоном з Османською імперією в період між 1705 (див. Межова комісія 1705) та 1775. Тоді ж фіксуються «мечеті» поблизу сучасного с. Кірове Оріхівського р-ну Запоріз. обл., де цілком вірогідне колишнє існування аналогічного мавзолею. Можливо, свідченням про кeшені та їх колишню присутність на Наддніпрянщині ще може слугувати назва с-ща Нункишинці (Нучкишинці), згадуваного в 15—16 ст. десь на межі сучасних Вінниччини та Черкащини. Водночас слід сказати, що деякі з наведених та ін. свідчень, цілком можливо, стосуються саме колиш. мечетей. Окрема група згадок про кeшені, датованих 15—16 ст., стосується території межиріччя Дністра і Прута (прит. Дунаю), де ця лексема отримала локальний варіант «кишинJв» чи «кешенJв» (напр., Червлений кишинев (1458), з яким, найімовірніше, і пов’язана назва сучасної столиці Молдови, Акбашев кешенев (згаданий 1436), Великий кешенев (1535) тощо). Відома «татарська мечеть» навіть на укр. Вороніжчині в 16—17 ст. (поблизу сучасного с. Мечетка Воронезької обл., РФ). Один з найдокладніших описів кешеня (власне «Керкикешенії») наведено в М.Броневського — «це гробниця якогось заможного турецького чи татарського купця, її побудовано з гладенького тесаного каменю та надзвичайно багато прикрашена за магометанським звичаєм». Поза сумнівом, переважну частину кешенів (порівнюючи ще із аналогічними спорудами (т. зв. кесене) Середньої Азії, Сибіру та Пн. Кавказу) варто датувати ранньомусульманською епо-
хою Золотої Орди (кін. 13 — поч. 15 ст.). Уже в серед. 16 ст. крим. ханами ці споруди пов’язувалися з епохою своїх попередників Чингізидів 2-ї пол. 13 — 14 ст. Назва «кeшень» очевидно однокоренева з половецьким «kesene» — «насипна могила» та карачаївським і балкарським аналогом у значенні «цвинтар», «гробниця» (зокрема, М.Броневський наводить переклад слова «кeшені» як «пам’ятники»). З часом (особливо в процесі просування укр. колонізації на пд.) кешені поступово занепадали й занедбувалися (зокрема, уже в 17 ст. при потребі розбиралися на буд. матеріали). Уже на кін. 18 ст. від багатьох кeшенів залишилися фактично самі фундаменти. Єдиним мавзолеєм, що повністю зберігся, зараз є мавзолей Джанике-ханим, дочки золотоординського хана Тохтамиша, у Кирк-Єрі (Чуфут-Кале) у Криму (15 ст.). У свідомості українців через яскраву самобутність та цілком очевидну належність до ісламської сакральної арх-ри досить поширеним стало атрибутування кeшенів як «мечетей», що частково мало під собою підстави, оскільки за мусульманською традицією могло слугувати місцем молитви (звідки з’явилося в степовій Україні у назвах багатьох місцевостей слово «мечетна»; напр., села Велика та Мала Мечетня Кривоозерського р-ну Микол. обл. в місцях кeшенів, згаданих М.Броневським, та Ак-Мечеть; нині м. Сімферополь), Мечетні балки та річки на Кіровоградщині, Дніпропетровщині (зокрема Ново-Мечетна та Гапоно-Мечетна), Запоріжжі (Мечеть-могила), Донеччині та Луганщині, у Воронезькій обл. РФ та в ін. місцях. У сучасній ойконімії України автентично ця назва, здається, залишилася, зокрема, в назві с. Кишеньки Полтав. обл., можливо, с. Кичинці Корсунь-Шевченківського р-ну Черкас. обл. Літ.: Книга посольская Метрики Великого княжества Литовского, т. 1. М., 1843; Топографическое описание доставшимся по мирному трактату от Отоманской порты во владение Российской империи землям, 1774 года. В кн.: Записки Одесского общества истории и древностей, т. 7. Одесса, 1868; Архив Юго-Западной России, ч. 7, т. 1. К., 1886; Петрунь Ф. Нове про татарську старовину Бозько-Дні-
411 МАВЗОЛЕЇ
Мавзолей Джанике-ханим. ЧуфутКале (за 3 км від м. Бахчисарай, АР Крим). Фото початку 21 ст.
412 МАВРИКІЙ
Монета «солід» імператора Візантії Маврикія. Золото.
стрянського степу. «Східний світ», 1928, № 6; Книга Большому Чертежу. М.—Л., 1950; Фоменко В.Г. Еще раз о топониме Кишинев. В кн.: Ономастика. М., 1969; Загоровский В. Историческая топонимика Воронежского края. Воронеж, 1973; Мурзаев Э. Очерки топонимии. М., 1974; Книга хожений: записки русских путешественников XI—XV вв. М., 1984; Егоров В. Историческая география Золотой Орды в XIII—ХIV вв. М., 1985; Golden P. The Codex Cumanicus. В кн.: Central Asian monuments. Istanbul, 1992; Сапожников І. Нове письмове джерело середини ХVI століття з історії та археології Північного Причорномор’я. «Київська старовина», 2002, № 5; Броневский М. Описание Крыма. «Историческое наследие Крыма», 2005, № 10; Градун Е., Черняков І. Володіння татарських ханів на заході степів Причорномор’я перед Синєводською битвою 1362 р. В кн.: Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Збірка наукових статей, вип. 14. К., 2005; Документи Брацлавського воєводства 1566—1606 років. Львів, 2008; Єльніков М. Золотоординські часи на українських землях. К., 2008. Р.С. Захарченко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МАВЗОЛЕЇ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
