ЛЯТОШИНСЬКИЙ Борис Миколайович (03.01.1895(22.12.1894) —15.04.1968) — композитор, диригент, педагог, муз. громад. діяч. Професор (1935). Засл. діяч мист-в УРСР (1945), нар. арт. УРСР (1968). Член Музичного товариства імені Леонтовича. Н. в м. Житомир у сім’ї вчителя історії, початкову освіту отримав удома. Мати добре грала на фортепіано, співала. 1908—11 його батько — Микола Леонтійович очолював Златопільську чол. г-зію (1960 смт Златопіль і смт Новомиргород були об’єднані в один населений пункт — Новомиргород Кіровоград. обл.), і в цій г-зії в 4-му, 5-му і до половини 6-го класу навч. Л. Саме там, за його власними спогадами, він «почав по-справжньому цікавитись музикою», опановував гру на скрипці, створив власні композиції. Потому учився в Житомирі, вдосконалював гру на муз. інструментах у Артистичному т-ві під кер-вом О.Ружицького. Написав кілька творів. 1913 закінчив Житомир. г-зію і поступив на юрид. ф-т Київ. ун-ту. Водночас брав приватні уроки в Р.Глієра, а після того, як останній став (1914) директором Київ. консерваторії (нині Національна музична академія України імені П.Чайковського), був зарахований до цієї консерваторії. 1915 написав свій перший струнний квартет. 1918 закінчив Київ. ун-т, а наступного року — Київ. консерваторію по класу композиції й був залишений там викладачем музично-теор. дисциплін. У цей же час створив симфонію (№ 1, 1918—19, 2-га ред. 1967). Писав романси на вірші, зокрема, Ф.Ґеббеля («Проклятое место»), Г.Гейне («Цветок самоубийцы»), І.Буніна («На кладбище»),
К.Бальмонта («Лунные тени», «Камыши», «Подводные растения»). У 1920-х рр. очолював Асоціацію сучасної музики при Муз. т-ві імені М.Леонтовича. Поповнив свій муз. доробок сонатами, романсами на слова старовинних китайських поетів, п’єсою «Відображення», «Увертюрою на чотири українські народні теми», оперою «Золотий обруч» за повістю І.Франка «Захар Беркут» (2-га редакція постановки — 1970). 1931—32 написав урочистий і похідний марші для духового оркестру, сюїту до кінофільмів. Від 1932 (і до 1939) був членом орг. бюро Спілки композиторів України. 1935 став професором Київ. консерваторії і водночас професором Моск. консерваторії. 1935—36 написав, зокрема, симфонію № 2 (2-га ред. 1940), 1937—38 — оперу «Щорс» (2-га редакція «Полководець» — 1948), 1939 — «Урочисту кантату» (слова М.Рильського) і кантату «Заповіт» (слова Т.Шевченка). Від 1939 (і до 1941) був головою правління Спілки композиторів України і членом орг. к-ту (до 1948) Спілки композиторів СРСР. У квітні 1941 в Київ. філармонії відбувся його авторський концерт. З початком окупації вермахтом зх. регіонів СРСР (див. Друга світова війна) був евакуйований до Саратова (нині місто в РФ), працював там у складі Моск. консерваторії. У ті роки створив «Український квінтет» (1942, 2-га ред. 1945), струнний квартет № 4 (1943), сюїту на українські народні теми для струнного квартету (1944), а також сюїту для квартету дерев’яних духових інструментів (1944), романси на вірші В.Сосюри, обробив кілька десятків укр. нар. пісень. Його музика звучала в ефірі спеціально створеної в Саратові радіостанції імені Тараса Шевченка (передачі транслювалися на тимчасово окуповані території УРСР). Після звільнення Києва повернувся до роботи в Київ. консерваторії. 1945 удостоєний звання засл. діяча мист-в УРСР й нагороджений медаллю «За доблестный труд в Великой Отечественной войне 1941—1945 гг.» Був художнім керівником Укр. філармонії, працював музичним
консультантом у Радіокомітеті. Написав, зокрема, симфонічні поеми («Возз’єднання», 1949; «Гражина», 1955; «На берегах Вісли», 1958); сюїту «Тарас Шевченко» (1952); «Слов’янський концерт для фортепіано з оркестром» (1953); хори на тексти Т.Шевченка («Тече вода в синє море», «Із-за гаю сонце сходить», «За байраком байрак», «Над Дніпровою сагою»), симфонію № 3 (1950, 2-га ред. — 1954), симфонію № 4 (1964), музику до кінофільмів, «Слов’янську увертюру» (1961), «Ліричну поему пам’яті Р.Глієра» (1964); симфонію № 5 «Слов’янська» (1965—66); «Урочисту увертюру» (1968). Лауреат Держ. премії СРСР (1946, 1952), Держ. премії УРСР ім. Т.Шевченка (1971, посмертно). Нагороджений орденом Леніна. П. у м. Київ, похований на Байковому цвинтарі (на могилі встановлено погруддя). Серед його учнів — композитори: Л.Грабовський, Л.Дичко, І.Карабиць, В.Польовий, В.Сильвестров, Є.Станкович, І.Шамо, Г.Мірецький. У Києві на будинку, де він жив 1944—68 (нині вул. Б.Хмельницького, 68), встановлено меморіальну дошку, а 1977 на його честь названо одну з вулиць. У Житомирі йому встановлено пам’ятник і його ім’ям названо вулицю. Тв.: Воспоминания. Письма. Материалы, ч. 1—2. К., 1985; Сборник статей. К., 1987. Літ.: Самохвалов В. Борис Лятошинський. К., 1972; Ольховський А. Нарис історії української музики. К., 2003; Король О. Златопільська гімназія: видатні особистості. Web: http://novomirgorod.com/index.php?name=pages op=page pid=125. Д.В. Грузін.
нім. елементом, а українців виселити на сх., подібно до того, як це робилося з поляками на зх. землях Польщі). Перед цим керував дистриктом «Радом» Ген. губернії. У Галичині очолив також осередок Націонал-соціаліст. робітн. партії Німеччини. Невдовзі по призначенню на посаду губернатора зустрівся з митрополитом Андреєм Шептицьким, провів господарсько-політ. нараду у Львові за участю представників влади, суспільно-госп. установ, довірених держ. осіб на підпр-вах та власників приватних підпр-в. У своєму виступі на нараді запевнив присутніх у тому, що нім. цивільна адміністрація налаштована на рівноправне співробітництво з укр. населенням краю. Усупереч заявам, проводив політику відправки до Великонімеччини остарбайтерів (60 тис. осіб), масового пограбування населення, руйнування виробничих сил краю. Став організатором геноциду населення краю. Запроваджував у Львові та ін. містах і містечках єврейс. гетто. Створив Янівський табір примусових робіт (див. Янівський табір; з часом тут було замордовано 200 тис. мешканців львів. гетто). Уже через 3 місяці, у листопаді 1941, був заарештований гітлерівськими спецслужбами. Засуджений за утаювання і привласнення в особливо великих розмірах контрибуції, накладеної на Львів. гетто, а також цінностей львів. музеїв. Новим губернатором дистрикту «Галичина» було призначено бригаденфюрера СС Отто Вехтера (до цього часу керував дистриктом «Краків»). Літ.: Львівщина у Великій вітчизняній війні (1941—1945 рр.): Збірник документів і матеріалів. Львів, 1968; Шульмейстер Ю. Пески горят. Львов, 1977. Н.О. Шевченко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛЯТОШИНСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
