ЛЯНЦКОРОНСЬКИЙ Прецлав (Представ; н., імовірно, у 1480-ті рр. — п. 1531) — військ. діяч Польщі 16 ст. Походив з одного з найзначніших магнатських родів Польщі, який мав родовим гніздом Бжезє. 1520—31 займав посаду хмельницького старости (див. Староство) і відав обороною прикордонних земель від ординських наскоків (його брат Станіслав також був одним із прикордонних старост Корони Польської). У своїй боротьбі проти ординців спирався на допомогу козаків. 1516 (за менш досто-
П. Лянцкоронський. Портрет роботи невідомого художника 19 ст.
вірними даними — 1506) здійснив напад на ординські улуси поблизу Білгорода (Акермана; нині м. Білгород-Дністровський), взяв багату здобич, а біля «Овідієвого озера» (Дністровського лиману) розбив ординців, які переслідували його загін. 1528 разом з черкас. старостою О.Дашкевичем, а також із брацлавським та вінницьким намісниками кн. К.Острозького здійснив успішний похід на ординські улуси під Очаків і виграв там 3 битви. За свої успіхи, особливо 1516, прославлений укр. літописцями (Густинський літопис, твір Г.Граб’янки, «Короткий опис Малоросії», «Історія Русів») та польс. хроністами (М.Бєльський — див. М. та Й.Бєльські, — Б.Ваповський, Ш.Старовольський та ін.). Деякі тогочасні письменники вважали його першим козац. гетьманом. Літ.: Грушевський М.С. Історія України-Руси, т. 8. К., 1995; Мицик Ю.А. Козацький край: Нариси з історії Дніпропетровщини XV—XVII ст. Дніпропетровськ, 1996. Ю.А. Мицик.
ським, носівським, ратненським, стопницьким. 1649—50 разом із С.Остророгом фактично виконував обов’язки головнокомандуючого коронними військами, оскільки після Корсунської битви 1648 коронні гетьмани перебували в татар. полоні. Навесні 1649 протидіяв військам брацлавського полк. Д.Нечая на Поділлі, у червні того ж року завдав поразок повстанцям у Красилові, Старокостянтинові та Острополі (нині с. Старий Остропіль Старокостянтинівського р-ну Хмельн. обл.). Був учасником оборони Збаража (див. Збаразька облога 1649). Листувався з Б.Хмельницьким та Д.Нечаєм з приводу конфліктних ситуацій на кордоні. 1651 брав участь у битві під Красним (нині село Тиврівського р-ну Він. обл.; див. Красненська оборона 1651; саме тоді загинув Д.Нечай), у каральному поході на Вінницю (безуспішно пробував зламати опір військ І.Богуна (див. Вінницькі оборони 1651, 1671, 1674)) і Берестецькій битві. 1653 бився під Жванцем (нині село Кам’янецьПодільського р-ну Хмельн. обл.; див. Жванецька облога 1653). На початку грудня 1653 разом з ін. дипломатами Речі Посполитої вів під Кам’янцем (нині м. Кам’янець-Подільський) переговори з крим. ханом Іслам-Гіреєм III. Восени 1654 був одним із керівників карального походу на Поділля, 1655 — облоги Умані й Демківки (нині село Тростянецького р-ну Він. обл.; див. Демківська оборона 1655), Охматівської битви 1655. У роки «Потопу» брав участь у воєн. діях проти армії швед. короля Карла Х Густава. Літ.: Urz“dnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVII wieku: Spisy. K\rnik, 1992; Грушевський М.С. Історія України-Руси, т. 8, т. 9, ч. 1—2. К., 1995—96. Ю.А. Мицик.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛЯНЦКОРОНСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
