ЛЮДЕНДОРФ (Ludendorff) Еріх (09.04.1865—20.12.1937) — військ. і політ. діяч Німеччини, один з чільників нім. армії в роки Першої світової війни, генерал піхоти (1916). Н. в Крушевні поблизу м. Познань (нині місто в Польщі). Син збіднілого землевласника, мати походила з аристократичної військ. родини. Військ. освіту здобув у Вищому кадетському корпусі в Берліні-Ліхтерфельді (1882) та Військ. академії в Берліні (1893). На поч. 1894 відкомандирований до Російської імперії, півроку вдосконалював там знання рос. мови. По поверненні став служити у нім. Генштабі.
Водночас з 1906 викладав тактику та воєн. історію у Військ. академії в Берліні. 1908—13 керував оперативним відділом Генштабу. Брав участь (під кер-вом начальника Генштабу ген. Г.-Й. фон Мольтке) у перегляді т. зв. плану Шліффена (див. А. фон Шліффен). Від 1913 командував полком (Дюссельдорф, Німеччина), а з 1914 — 85-ю піх. бригадою (Страсбург; нині місто у Франції). На початку I світ. війни — обер-квартирмейстер штабу 2-ї армії, що діяла в Бельгії. Від 21 серпня 1914 — нач. штабу розташов. в Сх. Пруссії 8-ї армії (командував армією П. фон Гінденбург, на той час генерал піхоти; був однодумцем з Л. у поглядах на стратегію ведення війни). Від 18 вересня 1914 займав посаду нач. штабу 9-ї армії, а з 1 листопада цього ж року — нач. штабу головнокомандуючого на Сх. фронті. 29 серпня 1916 (одночасно з призначенням П. фон Гінденбурга, на той час генерал-фельдмаршала, начальником Польового Генштабу) отримав посаду 1-го генерал-квартирмейстера верховного командування нім. армії (усупереч звичному порядку, відповідальність за ведення воєн. операцій поклали на нього і П. фон Гінденбурга порівну). На чолі нім. армії перебував майже до самого кінця війни. У лютому 1917 за його спільним з П. фон Гінденбургом наполяганням Німеччина розпочала необмежену підводну війну, це змусило США відкрито стати на бік Антанти. 1918 брав активну участь у виробленні політики Німеччини щодо нових держ. утворень, які постали на теренах колиш. Рос. імперії, зокрема Української Народної Республіки, а згодом — Української Держави гетьмана П.Скоропадського. Основним у цій політиці вважав забезпечення сприятливих для вирішального наступу нім. військ на Зх. фронті умов. 5—6 лютого 1918, напередодні підписання Брестського мирного договору Української Народної Республіки з державами Четверного союзу 9 лютого 1918, брав участь у нараді вищих посадових осіб Німеччини і Австро-Угорщини у Берліні, на ній було прийнято рішення за будь-яку ціну укласти мир з УНР та надати останній військ.
допомогу в разі, якщо вона того попросить. Під час вересневого офіц. візиту гетьмана П.Скоропадського до Німеччини Л. мав з ним зустріч і вів переговори у м. Спа (Бельгія; там знаходився польовий Генштаб нім. армії). На цих переговорах йшлося, зокрема, про формування укр. армії та Особливого корпусу, а також про повернення військовополонених-українців до Української Держави (невдовзі по завершенні війни Л. написав спогади, в них виклав свої тогочасні роздуми про Україну та нім. політику щодо неї). У жовтні 1918 наполягав на продовженні воєн. дій, однак нім. політ. кер-во його не підтримало. На знак протесту Л. подав у відставку. 26 жовтня 1918 герм. імп. Вільгельм II прийняв відставку Л. і наступного дня призначив замість нього на посаду командуючого нім. армії ген. В.Гренера. Після Листопадової революції в Німеччині 1918 Л. виїхав до Швеції. У лютому 1919 повернувся в Берлін. Брав активну участь у підготовці путчу В.Каппа та В. фон Лютвіца (13—17 березня 1920). Після провалу виступу поселився поблизу Мюнхена (Баварія, Німеччина). У листопаді 1923 разом з А.Гітлером очолив «Пивний путч», після його невдалого закінчення притягувався до суду, однак був виправданий. 1924 став депутатом рейхстагу від Тевтонської націонал-соціаліст. партії свободи. У своїх виступах активно пропагував тезу про «втрачену перемогу». 1925 заснував монархічний Танненберзький союз. У березні цього ж року висував свою кандидатуру на президентських виборах (проти П. фон Гінденбурга, з яким гостро конфліктував після війни), але зазнав поразки. 1928 збіг термін його депутатства в рейхстазі. У березні 1930 він створив реліг. союз «Німецький народ» (езотеричного плану, існує по сьогодні). Тоді ж став у опозицію до А.Гітлера (застерігав президента П. фон Гінденбурга від призначення А.Гітлера рейхсканцлером, передбачаючи негативні наслідки для Німеччини). Після приходу А.Гітлера до влади (січень 1933) відмовився від запропонованої йому посади польового маршала. Перебував майже в цілковитій ізоляції; усі створені ним органі-
зації були заборонені. Розробив теорію «тотальної війни», виклав її у кн. «Der Totale Krieg» (1935). Вона ґрунтувалась на тезах, цілком протилежних до традиційної на той час доктрини воєн. теоретика прусського генштабу 1-ї пол. 19 ст. К. фон Клаузевіца про війну як продовження політики ін. засобами. На думку Л., мир — це лише перерва між війнами, а тому політика повинна служити справі мобілізації всіх фізичних і моральних сил нації для підготовки і для ведення війни. П. у Тунцингу поблизу Мюнхена. Тв.: Мои воспоминания о войне 1914—1918 гг., т. 1—2. М., 1923—24. Літ.: Пуховский Н. Людендорф и его теория «тотальной войны». «Военная мысль», 1947, № 5; Скоропадський П. Спогади: кінець 1917 — грудень 1918. К.—Філадельфія, 1995; Дорошенко Д. Історія України 1917— 1923 рр., т. 1—2. К., 2002. О.П. Реєнт.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛЮДЕНДОРФ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
