ЛЮБЛІНСЬКИЙ ТРИБУНАЛ — найвища апеляційна суд. інстанція для станових шляхетських судів малопольс. та укр. воєводств (у т. ч. Брацлавського воєводства, Волинського воєводства, Київського воєводства, Подільського воєводства, Руського воєводства, Чернігівського воєводства). Назва походить від назви міста — Люблін (місто в Польщі), де проводилися засідання трибуналу. Діловодство для укр. земель у трибуналі велось тогочасною рус. мовою. До складу трибуналу входили «світські судді» (до 2-ї пол. 17 ст. — загалом 27, потім — 50) і «духовні судді» (до 2-ї пол. 17 ст. — загалом 6, потім — 8). Світських членів трибуналу обирали щороку у вересні на шляхетських сеймиках (по 1—2 від воєводства) строком на рік (їхня каденція розпочиналася в листопаді). У свою чергу, члени цієї частини трибуналу обирали з-поміж себе маршалка, він головував на суд. засіданнях. Духовних членів трибуналу обирали єпископські ради, очолював їх президент (один із обраних до суду делегатів від капітул). Засідання трибуналу відбувалися, як правило, весною і влітку. Судочинство велося згідно з писаним і звичаєвим правом (див. Звичаєве право). Різні види справ заносилися до різних реєстрів (актові книги Л.т. були втрачені під час Другої світової війни). При розгляді справ, пов’язаних із духовенством, суддівський склад створювався з рівної кількості світських і духовних членів трибуналу. Коли судді не могли досягти одностайного голосування по тій чи ін. справі, то з третьої спроби рішення узаконювалося простою більшістю голосів. При рівних кількостях голосів за і проти справу переносили до сеймового суду, там судочинство вели король і кілька сенаторів (див. Сенат у Речі Посполитій). Вироки і декрети Л.т. стверджувалися підписами 3-х суддів та відповідною печаткою.
Попервах це була печатка Люблінського воєводства, а згодом — власна печатка трибуналу: до 2-ї пол. 18 ст. — із зображенням оленя (герб Люблінської землі), а згодом — орла (держ. герб Корони Польської). 1764—72 трибунал проводив засідання в Любліні та Львові. Після входження Галичини до складу Австрії Л.т. деякий час продовжував діяти, однак засідав лише в Любліні. Однією з останніх реформ Л.т. був його поділ 1793 на дві юрисдикції — світську та духовну, реформа, проте, не була реалізована. 1794 відбулася остання сесія Люблінського трибуналу. Літ.: Balzer O. Geneza Trybunalu Koronnego: Studyum z dziej\w sdownictwa polskiego XVI wieku. Warszawa, 1886; Ясинский М.Н. Главный Литовский трибунал, его происхождение, организация и компетенция, вып. 1. К., 1901; Goyski M. Reformy Trybunalu Koronnego. В кн.: Przegld prawa i administracij, r. 34. Lw\w, 1909; 400-lecie utworzenia Trybuna»u Koronnego w Lublinie. Lublin, 1982; Maisel W. Trybuna» Koronny w Сwietle laud\w sejmikowych i konstytucij sejmowych. «Czasopismo Prawno-Historychne», 1982, t. 34, z. 2; Dobrowolska M. Trubuna» Koronny w Lublinie 1578—1794. Lublin, 1994; Bardach J. та ін. Historia ustroju i prawa polskiego. Warszawa, 1996; Кулаковський П. Канцелярія Руської (Волинської) метрики 1569—1673 рр.: Студії з історії українського регіоналізму в Речі Посполитій. Острог— Львів, 2002. А.О. Гурбик.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛЮБЛІНСЬКИЙ ТРИБУНАЛ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
