ЛЮБАЧІВСЬКИЙ МирославІван (24.06.1914—14.12.2000) — кардинал (1985), глава Української греко-католицької церкви, Верховний архієпископ Львова (1984—2000), реліг. і громад. діяч, богослов, перекладач. Д–р теології (1941), професор (1971). Н. в м. Долина в родині Євстахія і Анни (в дівоцтві — Олійник) Любачівських. З відзнакою закінчив г-зію в м. Стрий і 1934 вступив до Львів. богословської академії. 1937 здобув право на продовження богословських студій у міжнар. колегіумі Канізіанум (Collegium Canisianum) при ун-ті м. Інсбрук (Австрія). Ієрейське свячення отримав 21 вересня 1938 у Львові від митрополита А.Шептицького. 1941 захистив дисертацію з теології в м. Сьйон (Швейцарія), куди переїхав на початку Другої світової війни разом з ун-том Інсбрука. 1942—47 студіював у Римі (Італія), здобув там три ліценціати: з біблістики — в Папському Біблійному ін-ті (Biblicum; 1944), філософії — Григоріанському ун-ті (Gregorianum; 1947), медицини — Італ. Королів. ун-ті (Regia UniversitB Italiana; 1947). 1946 комуніст. режим СРСР домігся підпорядкування усіх легальних структур УГКЦ, що діяли в УРСР, юрисдикції РПЦ (див. Московський патріархат) і посилив репресії проти греко-катол. духовенства (див. Львівський собор 1946). 1947 Л. виїхав до США, працював там в укр. діаспорі. Спочатку — у м. Філадельфія (шт. Пенсильванія) секретарем архієпископа, в К-ті укр. емігрантівкатоликів, з 1949 — парохом церкви св. Петра і Павла у м. Клівленд (шт. Огайо), з 1968 — духівником Укр. катол. семінарії св. Йосафата у м. Вашингтон, згодом — душпастирем у містах Манассас і Річмонд (шт. Віргінія). 1971 став професором Академії св. Василія у Філадельфії, 1977 — духовним дир. семінарії св. Василія у м. Стемфорд (шт. Коннектикут). У квітні 1978 папа Павло VI надав Л. титул почесного прелата, 13 вересня 1979 Л. був номінований архієпископом і митрополитом Філадельфійським. 12 листопада 1979 отримав у Сикстинській капелі собору св. Пе-
373 ЛЮБАЧІВСЬКИЙ
Мирослав-Іван Любачівський.
374 ЛЮБЕНСЬКИЙ
тра (Ватикан) від папи Іоанна Павла II за участі глави УГКЦ Й.Сліпого та митрополита М.Германюка хіротонію єпископа, став першим владикою УГКЦ, якого висвятив рим. понтифік. 27 березня 1980 призначений єпископом — помічником Й.Сліпого з правом успадкування престолу Верховного архієпископа Львова. Після смерті Й.Сліпого Л. очолив УГКЦ. 25 травня 1985 йому було надано кардинальську гідність із титулом настоятеля збудованої Й.Сліпим церкви св. Софії у Римі. 1985 він здійснив візитацію структур УГКЦ в Аргентині, Бразилії та Югославії, 1986 — в Австралії та Канаді. Домагаючись легалізації УГКЦ в УРСР, 4 серпня 1987 організував зустріч папи Іоанна Павла II з делегацією деяких єпископів, духовенства і віруючих греко-католиків з УРСР, під час неї останні оголосили про свій вихід з підпілля. Керував підготовкою УГКЦ до 1000-літнього ювілею хрещення України-Руси, з нагоди якого 1988 відбулися урочистості у Ватикані і світовій католицькій спільноті. За правління Л. греко-католикам з УРСР було повернуто кафедральний собор святого Юра у Львові (1990). 30 березня 1991 Л. прибув в УРСР і, оселившись у митрополичих палатах на Святоюрській горі у Львові, керував процесом відродження УГКЦ. Після проголошення Україною незалежності провів у Львові синод єпископів УГКЦ (травень 1992). Здійснив перенесення останків Й.Сліпого з Риму до Львова й урочисте перепоховання їх у соборі св. Юра (серпень 1993). Займався відновленням і розвитком структур УГКЦ, створив 4 нові єпархії. Висвятив сотні священиків, сприяв відновленню діяльності духовних навч. закладів, насамперед Львів. богословської академії (розпочала роботу 1994; нині — Український католицький університет). Дбав про налагодження зв’язків УГКЦ з органами влади й громадськістю, співпрацю з мирянами, врегулювання відносин із православ’ям та ін. конфесіями. Намагався, проте безуспішно, вирішити проблему надання УГКЦ статусу патріархату, натомість отримав дозвіл на поширення юрисдикції
своєї церкви по території всієї України (1995). Через погіршення стану здоров’я в 1995 відійшов від управління УГКЦ. У різні роки написав і оприлюднив багато наук. статей з історії греко-катол. церкви, пастирських листів, звернень і проповідей, підручників з теології і літургіки, зробив кілька перекладів. П. у м. Львів, похований у соборі св. Юра. Тв.: Вірую в єдиного Бога: Проповіді і розважання. Торонто, 1978; Проповіді, т. 1—2. Рим, 1984—90; Чи справді було хрищення Росії 988 року? Рим—Мюнхен, 1986; The Russia Orthodox Church an Instrument of Moskow’s Imperialism. В кн.: The Millenium of Ukrainian, New York, 1988. Літ.: Патріарх Любачівський. Львів, 1991; Rood W. Rom und Moskau: Der heilige Stuhl und Ru8land bzw. die Sowjetunion von der Oktoberrevolution 1917 bis zum 1. Dezember 1989. Altenberge, 1993; (рос. пер.) Львів, 1995; Сапеляк А. Київська церква на Слов’янському Сході: Канонічно-екуменічний аспект. Буенос-Айрес—Львів, 1999; Бендик М. Еклезіологія патріарха Мирослава Івана (Любачівського). «Богословія», 2001, т. 65. Н.С. Рубльова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛЮБАЧІВСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
