ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ


ИЦ OSVITA-PLAZA

Реферати статті публікації

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Реферати та статті » Історія України » Енциклопедія історії України

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК
ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК. Постановою РМ УРСР від 12 червня 1975 в м. Львів на території площею 120 га, на якій існували пам’ятки княжого та пізньосередньовічного періодів, було створено Львів. держ. історико-архіт. заповідник. Після ліквідації 1990 дирекції цього заповідника ухвалою виконкому Львів. обласної ради від 29 листопада 1990 територію заповідника розширено — до неї віднесено всю центр. частину міста заг. площею 3060 га (включно з попередньою заповідною зоною). 25 жовтня 1991 постановою Львів. міської ради заповідник підпорядковано новоутвореному Управлінню охорони істор. середовища. На території заповідника перебуває під держ. охороною 432 пам’ятки, 198 з них мають статус об’єктів загальнонац. значення. Архіт. фонд заповідника творять зразки усіх найважливіших періодів буд. історії міста від серед. 13 ст. й до 1-ї пол. 20 ст. Від споруд княжого Львова вціліли в основному фундаменти та нижні частини стін деяких мурованих церков — Миколаївської (перебудована 1701), П’ятницької (перебудована 1643—44), Онуфріївської (перебудована на

поч. 18 ст.). Найстаршою автентичною будівлею є первісне ядро Вірменського собору (архіт. Дорінґ; буд-во завершене 1363, згодом продовжене — навколо «ядра» було споруджено галереї, а саме «ядро» добудоване від зх.). Від останньої третини 13 ст. (за часів кн. Льва Даниловича) забудова міста почала здійснюватися на засадах магдебурзької планувальної схеми. Ця схема остаточно утвердилася наприкінці 14 ст. (тоді місто і вся Галицька земля були підпорядковані Польщі), тоді ж розпочато спорудження мурованих міських укріплень. Від них уціліли деякі пізніші частини. Водночас виникло зорієнтоване на нім. зразки сакральне буд-во готичного стилю, його репрезентують костьол св. Іоанна Хрестителя (до 1375) та лат. собор (від 1380-х рр.). Перетворення міста на столицю приєднаних до Польщі укр. земель не принесло помітнішої активізації костьольного буд-ва (більшість зведених тоді споруд не збереглися). Від 15 ст. вціліли добудови Вірменського та латинського соборів. Житлова забудова готичного

353
ЛЬВІВСЬКИЙ

Львівський історикоархітектурний заповідник. П’ятницька церква. Фото 2008.

Львівський історикоархітектурний заповідник. Церква св. Миколая. Фото 2008.

354
ЛЬВІВСЬКИЙ

Львівський історикоархітектурний заповідник. Будинок акціонерного товариства «Дністер». Фото 2008.

періоду майже повністю була знищена пожежею, що трапилася 3 червня 1527 (відтоді вціліли поодинокі портали та деякі декоративні елементи до рівня другого поверху). Від серед. 16 ст. до міста запрошувалися італ. майстри, які працювали в стилі італ. пізньоренесансного буд-ва (здебільшого, однак, у провінційному варіанті). Саме тогочасні споруди складають гол. фонд архіт. спадщини міста. Найстаршими пам’ятками цього періоду є два фрагменти системи міських укріплень — Порохова вежа (1554—56) і міський арсенал (1574—75). Найдавнішу житлову забудову репрезентують кам’яниці (на Ринковій площі) — Корнякта (1580), Чорна (1588—89), Шольців, Станіслава Дибовицького, Томмазо Альбeрті, Антоніо Массарі (усі 1600). Італ. майстри останньої третини 16 ст. лише зрідка вдавалися до сакрального буд-ва. Поодинокими винятками є дзвіниці Вірменського собору (1571, архіт. Петро Красовський) та Успенської церкви (дзвіниця Корнякта, 1572, архіт. Петро Барбон; верхній ярус — 1695, архіт. Петро Бебер). Дзвіниця Корнякта разом з каплицею Трьох святителів та Успенською церквою (1591— 1629, архіт. Павло Римлянин) започаткували ренесансний ансамбль — комплекс Успенського братства. Церк. забудова на передмістях, окрім 3 храмів княжих

Львівський історико-архітектурний заповідник. Церква св. Онуфрія. Фото 2008.

часів, була дерев’яною й здебільшого загинула на зламі 18—19 ст. (одиноким її зразком є хатнього типу Троїцька церква 1654 на території колиш. підміськ. с. Сихів з розписами інтер’єру 1683). Від поч. 17 ст. активізувалось лат. церк. буд-во — ансамбль монастиря бернардинів з костьолом св. Андрія (від 1600, архіт. П.Римлянин), бенедиктинок з костьолом Всіх святих (архіт. П.Римлянин), костьол кларисок (1607), костьол св. Войцеха (1607). Тогочасні малі архіт. форми репрезентують каплиця Камп’янів при кафедральному костьолі та унікальна для цього регіону Європи пізньоманьєристична цвинтарна каплиця Боїмів (перед 1594, скульптурне оздоблення екстер’єру та інтер’єру — 1610-ті рр.). Започаткований 1610 костьол єзуїтів (архіт. Джакомо Бріано) став прикладом перенесення на укр. землі класичних принципів раннього римського бароко з притаманним йому підкреслено пластичним трактуванням фасаду. Після нетривалого пожвавлення розвиток лат. церк. буд-ва загальмувався. Однак саме це буд-во поступово утвердило новий архіт. стиль Львова. Його репрезентують костьоли — домініканський (св. Марії Магдалини; добудований у 18 ст.), кармелітів босих (архангела Михаїла), св. Лазаря, св. Марії Сніжної, а також вірм. церква Святого Хреста. Пам’ятками світського буд-ва 1-ї пол. 17 ст. є, зокрема, кам’яниця італ. архіт. А.Прихильного та Королівський арсенал (1639, архіт. П.Ґродзіцький). Від серед. 17 ст. за умов війн та турецько-татар. агресії буд. активність сповільнилася. Спорудами цього періоду є невеликі за розмірами костьоли св. Казими-

ра (1656) та святих Петра і Павла (1668), костьол св. Урсули (бл. 1668). Наприкінці століття завершено розпочатий ще в 1640-х рр. костьол Стрітення монастиря кармеліток босих (архіт. Джованні Баттіста Джізлєні; являє собою одну з численних реплік фасаду рим. костьолу св. Сусанни архіт. Карло Мадерна) та споруджено шпиталь боніфратрів (архітектори Ян Рейснер, Павло Беное). До небагатьох сакральних пам’ятoк 1-го десятиліття 18 ст. належить традиційно скромний за формами костьол капуцинів (1708). Поступово внутр. політ. і екон. ситуація у Польщі стабілізувалася. У місті почалося буд-во нових сакральних споруд — костьолу св. Антонія Падуанського (1718), костьолів тринітаріїв (1729; нині Преображенська церква), св. Анни (1730), св. Мартина (1736), св. Миколая (1739— 45), сакраменток (1743, архіт. Бернард Меретин), колегії єзуїтів (1723), колегії театинів (архітектори Ніколо Сальві, Ґаетано Хіавері). 1744 започатковано буд-во собору святого Юра, 1749 — костьолу Божого Тіла монастиря домініканців (обидві споруди завершені 1764, вважаються перлинами львів. сакрального бароко). Гол. акцент фасаду собору св. Юра творять монументальні постаті святих Льва та Афанасія над порталом гол. входу, а в завершенні над розбудованим карнизом на тлі пишної мантії — владичий герб, над ним на фронтоні — скульптурна група кінного святого змієборця, що увінчує фасад. Костьол Божого Тіла у вирішенні фасаду наділений певними класицизуючими тенденціями, це засвідчують колони обрамлення фасаду. Поза собором одиноким зразком церк. буд-ва Львова серед. 18 ст. була дзвіниця церкви Святого Духа (бл. 1750; донині не збереглася). 1763 було збудовано костьол св. Софії, 1762—76 — монументальну споруду колегії піарів (архіт. Ф.Кульчицький). Фонд житлової арх-ри міста 18 cт. кількісно значно більший, ніж сакральних споруд. Його основу склали перебудовані та реконструйовані давні кам’яниці

(деякі з них набрали виразних ознак актуальної моди) або ж заново зведені від старих фундаментів. До таких належать, зокрема, кам’яниці на площі Ринок, № 3 (1771—72, архіт. П.Полейовський), № 17 (1766), № 36 (1778—81, архіт. П’єр-Дені Ґібо), № 40 (бл. 1773), будинок львів. коменданта Феліціана Коритовського (архіт. Ф.Кульчицький), будинки на вул. Вірменська, 13 (до 1783, архітектори П.Полейовський, П’єр-Дені Ґібо), на вул. Руська, 12 (між 1767—77), на вул. Шевськa, 10 (1787, архіт. Я.Петровський). Своєрідною пам’яткою є також митрополича резиденція при соборі св. Юра (1772—74, архіт. Клеменс Фесінгер). У цей же час почали зводитися перші магнатські резиденції, серед них палац, збудований 1763 (палац Любомирських, архіт. Ян де Вітте), та палац, збудований у 1760-ті рр. (архіт. П’єр Ріко де Тірґайль). Їх поява започаткувала тенденцію наступної епохи — австрійс. періоду історії міста. У цей період церк. буд-во відійшло на другий план, натомість набуло розвитку житлове буд-во, а також буд-во споруд адм. й громад. призначення. Істотних змін зазнала міська планувальна структура. Було ліквідовано систему середньовічних укріплень, й місто стало активно розвиватися поза їх кільцем. Сформувалася гол. міська вулиця — нинішній проспект Свободи. Продовжувалася модернізація житлової забудови істор. передмістя: відтоді збереглися житлові будинки, що нині розташовані на вул. Краківській, 4 і 34, на вул. Лесі Українки (1836, архіт. Й.Зальцман), на вул. Шевській, 12 (поч. 19 ст.). Нові споруди постають поза істор. середмістям, це, зокрема, будинки, що нині розташовані по проспекті Свободи, 1—3 (1809—11, 1821— 23), по вул. Винниченка, 8 (будинок видавців Піллєрів; поч. 19 ст.). Місто поповнилося кількома новими резиденціями — палацом Дзєдушицьких (1830-ті рр., архіт. В.Равський), будинком лат. архієпископів (1844, архіт. Й.Зальцман). У 1-й пол. 19 ст. з’явилися нові для міста монументальні споруди громад. призначення —

Ратуша (1827—35), будинок, що нині належить Львівській національній науковій бібліотеці України імені В.Стефаника НАН України (1827, архіт. Ю.Бем), театральний будинок (1837—42; нині належить театру ім. Марії Заньковецької), адм. будинок (1821; нині розташов. по вул. Винниченка, 16), Старий ун-т (1842, архіт. Ф.Штадлер), під б-ку Баворовських був перебудований арсенал Сенявських (1 пол. 19 ст.), Нар. дім (1851—64, архітектори В.Шмідт, С.Гавришкевич), гауптвахта (1829, архіт. М.Брезані). В останню третину 19 ст. постали кілька масивів житлових багатоповерхівок та індивідуальної забудови, а також монументальні споруди — корпуси Політех. ін-ту (1873—77, архіт. Ю.Захарєвич) та ун-ту (1877—81, архіт. Ю.Гохберґер; див. Львівський національний університет), будинки намісництва (1877—80), Художньо-промислового музею (1894—1904, архітектори Л.Марконі, К.Яновський), казино (1898, архіт. Г.Гельмер, Ф.Кельнер; нині Будинок вчених), міськ. театру (1897—1900, архіт. З.Ґорґолєвський). З’явилися нові палаци — Сапєґ (1867), Потоцьких (1880, архітектори Луї д’Оверні, Ю.Цибульський), Дзєдушицьких (кін. 19 ст., архіт. В.Підгородецький), а також церк. споруди — Преображенська церква (1898, архіт. С.Гавришкевич), правосл. церква св. Георгія (1897—1901, архіт. Г.Захс), костьол Святої Родини (1896—1901, архіт. М.Ковальчук). До пам’яток зламу 19—20 ст. належать: Промислова школа (1890—92, архіт. Г.Бізанц), школа (1891, архіт. Ю.Гохберґер), Пожежне управління (1900), Гол. залізничний вокзал (1904, архіт. В.Садловський), Будинок страхового т-ва «Дністер» (1905, архітектори Т.Обмінський, І.Левицький). Наприкінці 19 — на поч. 20 ст. продовжувалася реконструкція давньої забудови середмістя, постав, зокрема, комплекс будинків на вул. Валовій. Істор. центр м. Львів внесений до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Літ.: Вуйцик В.С. Державний історико-архітектурний заповідник у Львові, 2-ге вид., доповнене. Львів, 1991. В.С. Александрович.

Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК» з дисципліни «Енциклопедія історії України»

Заказать диплом курсовую реферат
Реферати та публікації на інші теми: РОЗРАХУНКИ В ІНВЕСТИЦІЙНІЙ СФЕРІ
Індивідуальна вартість джерел капіталу
Аудит руху необоротних активів
Поняття ISDN
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРОЕКТУВАННЯ


Категорія: Енциклопедія історії України | Додав: koljan (14.03.2013)
Переглядів: 695 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП