ЛЬВІВСЬКА ІСТОРИЧНА ШКОЛА — умовна назва групи польс. істориків, які працювали в останній чв. 19 — на поч. 20 ст. у Львові й об’єднувалися навколо Товариства історичного у Львові та його органу «Kwartalnik Historyczny». Серед них були, зокрема, К.Ліске, Т.Войцеховський, О.-М.Бальцер, Л.Фінкель. На відміну від краківської істор. школи та варшавської історичної школи представники Л.і.ш. не мали чітко вираженої спільної ідеологічної платформи, уникали синтетичних концепцій про заг. хід істор. процесу. Велику увагу приділяли застосуванню в дослідженнях середньовічної історії Польщі методів джерелознавчого аналізу, розроблених нім. позитивістською (див. Позитивізм в історичній науці) медієвістикою. Деякі праці представників цієї школи (А.Прохаска, Ф.Паппе та ін.) були присвячені окремим питанням історії українського народу. Усі вони написані переважно в дусі ідеалізації політики польс. шляхти. Я.Д. Ісаєвич.
польськими соціал-демократами у Львові у зв’язку з прийнятою в липні 1889 Паризьким конгресом Інтернаціоналу II ухвалою про проведення 1 травня щорічних демонстрацій солідарності трудящих. Ці демонстрації мали проводитися на відзначення пам’яті про страйк, вчинений 1 травня 1886 робітниками Чикаго (США), щоб домогтися 8-годинного робочого дня. 1 травня 1890 у Львові біля міськ. ратуші зібралися бл. 4 тис. робітників. Зібрання прийняло резолюцію, в якій вимагало встановлення 8-годинного робочого дня, заборони праці дітей та нічної праці для жінок, запровадження загального виборчого права. Літ.: Свіжинський П. Перші маївки в Галичині (1890—1905). Історична довідка. «Радянський Львів», 1949, № 5; Івасюта М.К. Перше святкування 1 Травня на Україні (До 75-річчя маївки у Львові). «УІЖ», 1965, № 5. К.К. Кондратюк.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛЬВІВСЬКА ІСТОРИЧНА ШКОЛА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
