ЛЬВІВ — місто, адм. центр Львівської області. Екон. і культурний
центр зх. регіону України. Розташов. на гол. європ. вододілі: частина районів міста належить до бас. Зх. Бугу (прит. Вісли), зх. і пд. окраїни — до бас. Дністра. Вузол залізничних, у т. ч. й міжнар., та автомобільних шляхів. Населення 735 тис. осіб (2008). Найстарші відомі сліди перебування людини на території, що нині входить до складу Л. (у дав-
Львів. «Нижній Замок». Малюнокреконструкция Я. Глоговського. Початок 19 ст.
6
церква. 5 Львів. Вірменська2008. 14—15 ст. Фото
5Львів. Гравюра Ф. Гогенбергера
за малюнком А. Пассароті. 1618.
6 Львів. Будинок Галицького сейму. 1894.
Львів. Театр опери і балету (нині Львівський національний театр опери та балету ім. С. Крушельницької). Фото 1928.
Львів. Ансамбль собору св. Юра. Фото початку 20 ст.
321 ЛЬВІВ
Львів. Каплиця Боїмів. Купол. Образ Христа Засмученого. Початок 17 ст. Фото 2008.
Львів. Свято-Преображенська церква. Початок 20 ст.
Львів. Герб міста на фронтоні ратуші. Фото 2008.
нину це був зручний прохід із верхньої Наддністрянщини до верхнього Побужжя, обмежений лісистими пагорбами Опілля і Розточчя), належать до доби мезоліту. В ході новітніх розкопок, проведених Інститутом українознавства імені І.Крип’якевича НАН України в центрі міста — поблизу театру ім. М.Заньковецької, — виявлено нашарування решток кількох споруд. Будівлі 19—20 ст. перекривають фундаменти будинків 12—18 ст., нижче виявлено фрагменти забудови 14—18 ст., а під ними рештки жител 12 ст., ще нижче — жител 5—6 ст. Це засвідчує давність поселення на території, де в середині 13 ст. виникло місто під назвою «Львів». Першу писемну згадку про Л. подає Галицько-Волинський літопис у зв’язку з описом пожежі в м. Холм, що сталася 1256. За словами літописця, полум’я було таким сильним, що заграву могли бачити навіть у Л. Наступні літописні згадки засвідчують наявність у Л. потужних укріплень. Так, 1259, щоб не провокувати ворожих дій монголів, кн. Данило Галицький був змушений навіть їх розібрати. Проте вже 1287 військо золотоординського хана Телебуги не змогло здобути укріпленого Л. й обмежилось тим, що тримало місто в облозі 2 тижні. Місц. львів. джерела 16—17 ст. (М.Ґруневеґ, І.Альнпек, В.Зіморович) одностайно називають засновником міста кн. Лева Даниловича; напис про це, за даними 16 ст., був на Галицькій брамі — гол. в’їзді у Л. з півдня. Однак більшість істориків 19—20 ст. надавали перевагу не цим повідомленням, а літо-
писному свідченню, що Данило Галицький «багато градів будував проти безбожних татар». На підставі цих слів вони обстоювали тезу про заснування міста Данилом. У сучасній історіографії переважає концепція, що поєднує обидві версії: Данило налагодив містобудівельну діяльність у масштабах усієї д-ви, а Лев безпосередньо керував спорудженням міста, призначеного йому в уділ і названого його ім’ям. За Юрія Львовича (1301—08) Л. був столицею об’єднаної Галицько-Волин. д-ви. Після прийняття Юрієм Львовичем титулу короля вживалася і назва «Львівське королівство», засвідчена в іспанській «Книзі знань» 14 ст. Швидкий екон. розвиток і розбудова міста були зумовлені його роллю як центра міжнар. торгівлі на схрещенні шляхів із Центр. Європи до Причорномор’я і з Прибалтики до Угорщини та на Балкани. У Л. оселялися купці з різних країн, серед них переважали німці, поляки, вірмени, євреї. Згадка про війта Бертольда, який від кн. Лева отримав млин Сільський Кут у Винниках (нині місто, підпорядковане Львів. міськраді), засвідчує наявність самоврядної громади для нових міщан за правління цього князя (невідомо, однак, чи Лева Даниловича, чи Лева Юрійовича). Коли Галицько-Волин. д-ва ослабла в боротьбі з монголами, цим одразу ж скористалися сусіди, які менше постраждали від нападів військ Золотої Орди. 1340 Л. захопив польс. король Казимир III, але не зумів утриматися в ньому й обмежився пограбуванням князівської скарбниці у
Львів. Королівський арсенал (1639—1646). За гравюрою Ю.Б. КратохвиліВідимської. 1940.
3
Львів. Ратуша. Фото 2008.
Львів. Меморіал стрільців та старшин легіону УСС і Галицької армії на Янівському цвинтарі. Фото 1934.
322 ЛЬВІВ
Високому замку. 1340—49 містом і всією Галичиною володів кн. Любарт, від його імені управляв Дмитро Дедько. 1349 містом і Галичиною знову оволодів польс. король Казимир III, він прагнув оформити своє панування в цьому краї як персональну унію Королівства Русь і Корони Польської. Однак після короткого перехідного періоду Галичину було включено до Польс. королівства на правах землі. За Л. і навколишню територію велося політ. і військ. змагання Польщі, Великого князівства Литовського і Угорщини. 1349—70 Л. належав Польщі, 1370—72 і 1379—85 — Угорщині, 1372—78 і 1385—87 був у володінні васала Угорщини кн. Володислава Опольського (той
карбував у Л. монету із зображенням лева — герба Львова і Галицької землі; див. Грошик руський), від 1387 і до 1772 належав Короні Польс., яка після Люблінської унії 1569 стала складовою частиною Речі Посполитої; у цей період з 1434 був центром Руського воєводства. Місто здавна мало магдебурзьке право. На думку деяких істориків, грамота польс. короля Казимира III 1356 була не першим наданням Л. цього права, а тільки його підтвердженням. Акт 1356 закріпив поділ Л. на місто і передмістя, причому лише власники нерухомого майна в межах міських мурів могли мати статус повноправних міщан. При покровительстві королів. влади з 2-ї
пол. 14 ст. провідне місце в міськ. управлінні зайняли католики, спершу це були здебільшого німці, а з 1-ї пол. 16 ст. — переважно польс. поселенці. В оточеній мурами і валами центр. частині були виділені окремі ділянки, де могли володіти будинками русини (українці), вірмени, євреї. На передмістя ці обмеження не поширювалися. Передмістя ділилися на північне, підвладне королів. старості (пізніше Підзамче), і південне, воно підлягало міській владі (пізніші Галицьке передмістя і частина Краківського). Старостинське передмістя включало територію, заселену ще в княжу добу, саме тут була сконцентрована значна частина укр. населення (у 16—17 ст. у
323 ЛЬВІВ
Л. діяли 15 правосл. церков, з них 12 — у старостинському передмісті, одна — на Руській вул. в межах мурів, одна — у Галицькому передмісті). З монастирів найстаршими були православні Онуфріївський і Святоюрський та католицькі домініканський і францисканський. Від 1364 Л. був осередком вірмено-григоріанського єпископства (див. Вірменська Апостольська церква). На відміну від ін. укр. міст, у Л. була не одна єврейс. громада, а дві: крім новозаснованої в 14 ст. міської, залишилася громада в Краківському передмісті, що виникла ще в княжі часи. 1412 до Л. перенесено з Галича Римо-католицьку митрополію. До її юрисдикції належали ри-
мокатол. парафії всіх українських земель, крім Закарпатської України. 1539 засновано Львів. правосл. єпископство. Міське самоврядування (воно охоплювало лише повноправних міщан) складалося з ради (її члени позмінно виконували обов’язки бурмистра; див. Рада міська за магдебурзьким правом), війта та очолюваної ним суд. колегії — лави (спершу лавників було 7, з 1385 — 9, з поч. 17 ст. — 12). Уряд війта та місця в раді й лаві належали представникам обмеженого кола родин з числа найбагатших купців, які утворювали міський патриціат, решта міщан вважалися поспільством. Рада контролювала діяльність цехів, котрі об’єднували ремісничих
майстрів. Цехи відомі у Л. з 14 ст.; на 1425 їх було 9, на 1579 — 20, у 1-й пол. 17 ст. — понад 30. У більшості цехів цехмістрів обирали лише з числа католиків; у малярському цеху переважали православні й вони обирали одного з двох цехмістрів. Шевці-українці утворювали свій окремий цех. Були також окремі єврейс. цехи. Поспільство внаслідок наполегливої боротьби домоглося утворення 1577 контрольного органу — колегії сорока мужів (квадраґінтавірат). На засіданнях «станів і націй» по черзі подавали голоси представники ради, лави, вірменських і українських громад. Гол. чинником екон. розвитку міста стала міжнар. торгівля,
324 ЛЬВІВ
особливо транзитна. Через Л. вів торг. шлях з пд. Німеччини та пн. Італії до італ. колоній Криму (див. Італійська колонізація Північного Причорномор’я), а після падіння Візантії — до Стамбула та ін. міст Туреччини. Л. користувався правом складу, за яким транзитні товари протягом 15 днів мали виставлятися на продаж у місті. З Бл. Сходу через Стамбул, Крим, Балкани надходили прянощі, прикраси, шовк та ін. сх. товари. З Криму, островів Іонійського моря та Угорщини привозили вина, із Зх. і Центр. Європи та Польщі — сукно, металеві вироби, одяг. У тор-
гівлі сх. товарами гол. роль відігравали вірм. і грец. купці. З часом значна частина міжнар. торгівлі перейшла до єврейс. купців. Розвиток ремесла і торгівлі супроводився зростанням чисельності населення міста: на поч. 15 ст. у Л. проживало бл. 10 тис., у 1-й пол. 17 ст. — 20—25 тис. осіб. За кількістю населення і екон. потенціалом Л. був найбільшим містом на укр. землях з 14 ст. до 1830-х рр., потім за цими ж показниками на перше місце вийшла Одеса. Л. став осередком розвитку укр., польс., єврейс., вірм. к-ри. 1573—74 тут діяла перша на укр.
землях друкарня, в ній І.Федоров видав «Апостол» Львівський і «Буквар» Львівський. Про Л. писали істор. книги: І.Альнпек уклав латинською мовою істор. нарис, М.Ґруневеґ дав опис міста нім. мовою, В.Зіморович створив лат. мовою хроніку «Потрійний Львів». У місті були написані укр. мовою публіцистичні пам’ятки «Пересторога» і Львівський літопис. Польс. і лат. мовами писали тут вірші і прозові твори С.-Ф.Кльонович і Ш.Шимонович. У Л. жив вірм. письменник Симеон Дпір Лехаці, тут працювали кілька єврейс. книжників.
330 ЛЬВІВ
Від 1580-х рр. провідною громадсько-політ. і церк. організацією укр. населення міста було Львівське братство при СвятоУспенській церкві на Руській вул., воно 1593 отримало права ставропігії. При ньому діяли Львівська братська школа, Львівська братська друкарня. Крім гол. міськ. братства, братства створювалися також у передміських парафіях (усього бл. 10), вони спільно виступали проти національно-реліг. обмежень укр. населення. При римо-катол. парафіях і вірм. соборі діяли школи для дітей цих релігій. Високим рівнем відзначалася латиномовна катол. кафедральна школа. 1608 заснована школа при єзуїтському монастирі (з 1661 і до скасування 1773 ордену єзуїтів вона діяла на правах академії, тобто ун-ту). 9 жовтня 1648 військо Б.Хмельницького зайняло передмістя Л., а
14—16 жовтня М.Кривоніс здобув Високий замок, після цього міська громада виплатила контрибуцію і козац. військо зняло облогу, оскільки поспішало вирушило в напрямі Замостя (нині м. Замосць, Польща). 20—27 вересня 1655 місто тримали в облозі армія Б.Хмельницького і рос. війська В.Бутурліна. 1672 Л. намагалася захопити турец. армія за підтримки війська П.Дорошенка (останній був на боці Туреччини у війні проти Польщі). 6 вересня 1704 швед. військо під проводом Карла ХІІ здобуло Л. і змусило магістрат виплатити великий викуп. Не раз місто мусило давати контрибуцію також загонам польс. війська, які не отримували платні й кошти на своє утримання збирали від населення. 2-га пол. 17 і більша частина 18 ст. — період занепаду Л. Зумовлена політикою шляхти екон. криза, війни, епідемії спричини-
ли стагнацію ремесла. У міжнар. торгівлі Л. поступився Бродам. Ослабла центр. влада, на передмістях розширилися юридики (ділянки, де адм. влада належала феод. землевласникам — магнатам або церк. установам). Проте Л. залишався й далі культ. осередком. Серед міщан було багато освічених людей, деякі з них мали великі б-ки, вихідці зі Л. навч. в закордонних ун-тах. Крім Львів. братської друкарні, діяли друкарні М.Сльозки, Львів. єзуїтського колегіуму (див. Єзуїтські школи), І.Филиповича та ін. Упродовж 16—18 ст. Л. був центром образотворчого мист-ва. У місті працювали укр. малярі-іконописці Ф.Сенькович і М.Петрахнович, архіт. з Італії: Павло Римлянин, Петро Красовський, Петро з Барбони (загалом у Л. у різні роки були збудовані, зокрема, Свято-Миколаївська церква 12—14 ст., Вірм. собор кінця 14 ст., Римо-катол. кафедральний собор 15—18 ст., вежа Корнякта, Свято-Успенська церква, збудована братством 1590—1631, каплиця Камп’янів (кін. 16 ст. — 1609—29), каплиця Боїмів (1609 —17), костьол бернардинців (1600—30), собор святого Юра (1744—64), Домініканський костьол (1749—64), численні житлові будинки — Чорна кам’яниця, 1577, будинок К.Корнякта, 1580). Від 1772 (і до жовтня 1918) Л. був столичним містом Королівства Ґаліції і Лолодомерії — найбільшої провінції Австрії. Наприкінці 18 — у 1-й пол. 19 ст. місто розвивалося переважно як адм. центр краю. Влада в цей час належала австрійс. бюрократичним структурам. Перестали існувати юридики магнатів і церк. установ, знято було обмеження прав некатоликів на купівлю будинків у центрі міста. За володаря Австрійської монархії Йосифа II було скасовано ряд катол. монастирів і їхні будівлі передано урядовим установам, мед. і навч. закладам. Від 1775 став діяти нім. театр, пізніше виник також польс. театр. 1776 виходила франц. мовою «Gazette de LJopol» — перша газета на укр. землях. 1777 почали розбирати міські мури. За р. Полтва, паралельно
до колиш. зх. («нижчих») валів, сформувався центр. проспект. Виїзні шляхи стали гол. вулицями нових дільниць міста. Населення зростало за рахунок службовців держ. установ, студентів і учнів, ремісників, робітників мануфактур. Чисельність мешканців 1772 становила 25 тис., 1816 — 41,4, 1827 — 55,5, 1848 — 70,3 тис. осіб. 1807—08 Л. став центром новоутвореної Галицької греко-католицької митрополії. 1783 заснована Львів. духовна семінарія, 1784 — Академічна гімназія у Львові з лат. мовою викладання (з 1849 була німецькомовною, потому поступово 1867—74 стала україномовною). 1784— 1805 і з 1817 діяв німецькомовний ун-т (нині Львівський національний університет), а при ньому 1784—1809 — Укр. ін-т (Studium Ruthenum) для підготовки греко-катол. духовенства. Від 1818 діяла 2-га г-зія. 1823 створено Ін-т ім. Оссолінських (див. Оссолінеум), який включав вид-во, б-ку і музей. 1844 на базі австрійс. реальної школи заснована Тех. академія (з 1872 — Львів. вища політех. школа). У місті виходили нім. і польс. періодичні видання (з 1811 — «Gazeta Lwowska»), з 1848 — перша україномовна газ. «Зоря Галицька». Найбільшою в місті була друкарня Піллера, книги церковнослов’ян. та укр. мовами видавав львів. Ставропігійський інститут. У Л. працювали художники Л.Долинський, Й.Свобода, скульптори А.Шімзер, Г.Вітвер. Початок революцій 1848—1849 в Європі був сигналом до активізації громадсько-політ. руху у Л. Польс. визвол. рух очолила Нац. рада (Rada Narodowa). Першою укр. політ. організацією стала Головна руська рада, під її егідою проведено з’їзд укр. освіт. діячів (Собор руських учених 1848). 1 листопада 1848 демонстрація проти абсолютистського режиму Габсбургів переросла в революц. виступ, який було придушено після артилер. обстрілу центру міста (див. Львівське повстання 1848). 1849 в ун-ті засн. кафедра укр. мови і літератури. Гол. вимогою укр. громад. і освіт. діячів було розширення політ. прав українців і виділення укр. частини Галичини в окрему провінцію.
Арх-ра Л. розвивалася під впливом віденських зразків: театр Скарбка (архіт. Л.Піхль, 1837 —42), Будинок інвалідів (Т.Гансен, 1855—63), будинок сейму (Ю.Гохберґер, 1877—81), Міський театр (З.Горґолевський, 1897 —1900), готель «Жорж» (Г.Гельмер і Ф.Фельнер, 1899—1901). 1861 Л. отримав залізничне сполучення з Перемишлем (Пшемисль, Польща), Краковом і Віднем, 1866 — з Чернівцями, 1870 — з Тернополем і Підволочиськом, 1873 — зі Стриєм, Закарпаттям і Будапештом (нині столиця Угорщини). 1864 у Л. виник укр. театр при т-ві «Руська бесіда». 1868 засновано Львівське товариство «Просвіта». Наприкінці 1860-х рр. юрид. статус Л. змінився внаслідок перетворення Австрійс. імперії на конституційну Австро-Угор. монархію (див. Австро-Угорщина) і
надання Галичині крайової автономії. Однак недемократ. виборче право зумовило перевагу в Галицькому крайовому сеймі польс. великих землевласників, політ. інтереси яких представляли подоляки і станьчики, з поч. 20 ст. — ендеки (див. Польська національна демократія). Статут 1870, який регламентував нові засади самоврядування міської громади, не забезпечував укр. і єврейс. населенню Л. сприятливих умов для національно-культ. розвитку. Разом з тим конституційний лад в Австро-Угор. д-ві створював умови для боротьби за демократизацію сусп. ладу, надавав представникам різних національностей можливість об’єднуватися для захисту своїх нац. прав у громад. орг-ції та партії політичні, боротися за розширення свого представництва в крайовому сеймі й віденському парламенті.
331 ЛЬВІВ
332 ЛЬВІВ
Л. стає гол. екон. осередком Галичини. Тут виникають нові підпр-ва (переважно харчової і легкої пром-сті, також металообробні), численні комерційні фірми, банки (1870 було 16 підпр-в, які вважалися великими, 1902 — 25; 1900 з усіх 278 підпр-в штат у понад 100 робітників мали 22, тобто бл. 8 %; на них працювали 5580 робітників — бл. 55 % усіх робітників у місті; у Л. виникли філії великих австрійс. банків; з укр. фінансових установ найбільшими були страхове т-во «Дністер», засноване 1892, «Центробанк», 1898, Земельний банк іпотечний, 1910). Населення Л. 1869 становило 87 тис. осіб. 1871 Л. було поділено на дільниці: центральну, галицьку, краківську, жовківську і личаківську. Поява кінного (1879) і електричного (1893) трамвая стимулювала розбудову нових мі-
крорайонів. Наприкінці 19 ст. до міста приєднано села Клепарів, Замарстинів і Знесіння. На поч. 20 ст. у Л. сходилися 9 залізничних ліній, місто стало найбільшим транспортним вузлом на укр. землях. 1871 у Л. засновано природничий музей родини графів Дідушицьких. Політ. характер мав Львів. процес соціалістів 1878, на ньому були засуджені І.Франко, М.Павлик, Г.Павлик, Ос.Терлецький та ін. 1878—92 у Л. виходила робітн. газета польс. мовою «Praca» (див. «Праца»), її ред. був Й.Данилюк. 1880 і 1881 у Л. відбулися екон. страйки друкарів, 1886 — страйк меблярів, 1888 — пекарів. 1 травня 1890 біля ратуші проведено першу на укр. землях першотравневу демонстрацію. 1880 у Л. відбулося перше масове віче українців. У місті зосередилися керівні органи т-в,
діяльність яких поширювалась на всю Галичину й мала загальнонац. значення. Згідно з даними перепису, населення Л. 1890 становило 128 тис. осіб. 1892 Т-во імені Шевченка було реорганізоване в Наукове товариство імені Шевченка. 1893 почав діяти Історичний музей міста Львова. Польс. к-ру репрезентували Літ. т-во ім. Міцкевича, Т-во людової школи, Польс. істор. т-во. Діячі різних політ. напрямів гуртувалися навколо місц. газет, зокрема, органами народовців були «Вечерниці», «Мета», «Правда», з 1880 — «Діло», виданнями москвофілів (див. Москвофільство) — «Слово», «Галицька Русь», «Галичанин» та ін. Радикально-демократ. і соціаліст. пресу започаткували часописи І.Франка та М.Павлика «Громадський друг», «Дзвін», «Народ». Виходили органи польс. східногалицьких консерваторів, нац. демократів («S»owo Polskie»), людовців (газ. «Kurjer Polski», її співробітником був І.Франко). З різними течіями єврейс. політ. руху були пов’язані часописи, що їх видавали сіоністи (див. Сіонізм), а також діячі, які орієнтувалися на нім. або польс. к-ру. 1900 населення Л. становило 149 тис. осіб (разом з військовими — 160 тис.). 1905 митрополит А.Шептицький створив церк. музей, 1909 перетворений на Національний музей у Львові. 1910 у місті проживало 206 тис. осіб (з них 19,2 % — грекокатолики, переважно українці, 50,2 — римо-католики, головно поляки, 27,8 % — євреї). Із 410 книг, виданих 1913 укр. мовою в усіх країнах світу, а також із 83 укр. періодичних видань, у Л. було видрукувано відповідно 299 і 65. У Л. працювали укр. письменники І.Франко, М.Павлик, В.Щурат, В.Пачовський, М.Яцків; великий вплив на літ. життя у Л. мали М.Драгоманов, О.Кониський, П.Куліш. З польс. письменників, котрі жили у Л., найвідомішими стали А.Фредро, Я.Каспрович, М.Конопніцька, Г.Запольська, Л.Стафф.
Розвиток істор. науки у Л. пов’язаний з діяльністю М.Грушевського, Ю.Целевича, І.Шараневича, С.Томашівського, І.Крип’якевича, М.Кордуби, І.Кревецького, Ф.-К.Ліске, В.Лозінського, К.Шайнохи, Л.Кубалі, Я.Птасьніка, О.-М.Бальцера, М.Балабана. Вивченням і популяризацією істор. та культурно-мистецьких пам’яток Л. займалися, зокрема, краєзнавці А.Шнайдер, Б.Януш, дир. міськ. архіву О.Чоловський, бургомістр Т.Рутовський, В ун-ті викладали зоолог В.Дибовський, філософ К.Твардовський, математик Р.Смолуховський, у політехніці — архіт. Ю.Захарієвич, геолог Ю.Медвецький, хімік І.Мосціцький. У Л. діяли керівні органи укр. політ. партій — Української радикальної партії (засн. 1890), Української соціал-демократичної партії (1899), Націонал-демократ. партії (1899), ряду польс. і єврейс. партій та орг-цій. Від поч. 20 ст. провідні позиції серед польс. політ. сил у Л. зайняли націонал-демократи, це загострило польсько-укр. протистояння. Виявом цього стали вбивство намісника Галичини А.Потоцького, здійснене у Львові 12 квітня 1908 М.Січинським, а також загибель А.Коцка в ході демонстрації за створення укр. ун-ту (1 липня 1910). У цей час у Л. відбувалися масові демонстрації за демократизацію виборчого права. Напередодні Першої світової війни в місті діяли укр. і польс. напіввійськ. організації. 28 червня 1914 відбувся Шевченківський здвиг — масова маніфестація членів «Сокола», Укр. січового союзу (див. «Січі»), «Пласту», спортивних т-в. 3 вересня 1914 в ході Галицької битви 1914 Л. був зайнятий рос. військами і став центром Галицького генерал-губернаторства. Царська адміністрація заборонила укр. партії та організації, укр. пресу, депортувала політ. опонентів. 22 вересня 1915, після поразки рос. військ у Горлицькій битві 1915, Л. повернувся під владу Австро-Угорщини. 18—19 жовтня 1918 у Л. відбулася Укр. нац. рада. Вона проголосила створення в Галичині, на Буковині й у Закарпатті Укр. д-ви (згідно з Тимчасовим осн. законом від 13 листопада 1918, її
було названо Західноукраїнська Народна Республіка). 1 листопада 1918 укр. прапор піднято над Львів. ратушею (див. Листопадова національно-демократична революція в Галичині 1918). Українсько-польс. бої в місті тривали до 22 листопада 1918, а облога міста укр. армією — до квітня 1919. 1919—39 Л. був під контролем Польщі. У грудні 1920 став адм. центром Львів. воєводства. У цей час були порушені зв’язки Л. із традиційними ринками на сх. і пд. Це негативно позначилося на станові його економіки. Міжнар. ярмарок «Східні торги» не зміг активізувати позиції Л. у світ. торгівлі. Польс. влада всіляко обмежувала можливості вільного розвитку укр. к-ри. Ун-т, який фактично був двомовним, перетворили на польс. ун-т ім. Яна-Казимира (в ньому працювали математик С.Банах, філософ Р.Інґарден,
біохімік Я.Парнас, лінгвіст Є.Курилович, бактеріолог Р.Вайґль, історик права П.Домбковський). 1921—25 діяв Львівський таємний український університет, 1922— 25 — Львів. таємна укр. висока політех. школа. 1920 засновано Укр. військово-істор. т-во, 1923 — Українське богословське наукове товариство. 1927 Українська греко-католицька церква заснувала Львівську богословську академію, її ректором був о. Й.Сліпий. НТШ розгорнуло дослідження з археології (Я.Пастернак), історії (І.Крип’якевич), літературознавства (К.Студинський, В.Щурат), мовознавства (В.Сімович), фольклористики (Ф.Колесса), книгознавства (Є.Пеленський), медицини (М.Панчишин). У місті було засновано низку польс. і єврейс. фахових товариств. Світ. слави зажила львівсько-варшавська філос. школа,
333 ЛЬВІВ
334 ЛЬВІВ
заснована ще перед I світ. війною К.Твардовським. У 1920—30-ті рр. Л. був осередком боротьби за право українців на самовизначення. 18 березня 1923 відбулася 40-тис. демонстрація проти визнання Радою послів д-в Антанти анексії Східної Галичини Польщею. Найбільшим впливом серед укр. громади користувалися Українська народна трудова партія (1919— 25) і Українське національно-демократичне об’єднання (1925—39), які фактично контролювали непарт. Орг-цію українців м. Львова. У вересні 1920 у Л. створено тимчасову Начальну колегію Української військової організації. Від 1929 діяли підпільні структури Організації українських націоналістів. У Л. мали місце замахи укр. підпільників на начальника Польс. д-ви Ю.Пілсудського (25 вересня 1921) та президента Польщі С.Войцєховського (5 ве-
ресня 1924). За дорученням ОУН М.Лемик 21 жовтня 1933 в знак протесту проти голодомору 1932— 1933 років в УСРР застрелив працівника генерального консульства СРСР у Львові О.Майлова. У травні—липні 1936 у Л. відбувся Львівський процес ОУН 1936 над 23 членами ОУН, серед них були С.Бандера, Я.Стецько, Р.Шухевич. У місті були зосереджені керівні органи укр. партій (Укр. національно-демократ. об’єднання, Укр. радикальної партії, Укр. соціал-демократ. партії, Укр. катол. нар. партії, підпільної Комуністичної партії Західної України), освіт. т-в (Львів. т-ва «Просвіта», «Рідної школи» та ін.). Л. залишався найбільшим на західноукр. землях осередком книговидання і преси. Видавнича спілка «Діло» видавала газ. «Діло», тижневик «Неділя», книжкову серію «Бібліотека Ді-
ла». 1923 І.Тиктор заснував концерн «Українська преса», який друкував щоденну газ. «Новий час», тижневик для селян «Народна справа», «Історичну бібліотеку», що включала «Велику історію України», «Історію культури», «Історію українського війська», «Всесвітню історію». Християн. і патріотичні ідеали репрезентував місячник «Дзвони», націоналістичним було спрямування місячника «Вістник» (ред. — Д.Донцов), ліберально-демократичним — двотижневика «Назустріч». Виходили також укр. радянофільські часописи «Вікна» (редактори — Я.Галан, С.Тудор), «Нові шляхи» (ред. — А.Крушельницький), польс. «Sygna»у». У Л. творили укр. письменники Б.Антонич, О.Гаврилюк, В.Бобинський, С.Гординський, П.Козланюк, Г.Костельник, Б.Кравців, польс. письменники О.Ортвін, Ю.Віттлін, М.Вольська, Т.Збєшховський, укр. художники І.Труш, О.Новаківський, П.Ковжун, укр. скульптори С.Литвиненко, А.Коверко, польс. скульп. Л.Дрекслерувна. 1935 в місті було зареєстровано 6242 комерційні підпр-ва, з них 3022 торгували продуктами, 1340 — одягом. Обіг капіталів пром. закладів становив лише чверть обігу капіталів торг. фірм. Більшість підпр-в належала єврейс. і польс. промисловцям та комерсантам; з підпр-в, власниками яких були українці, найвідомішими стали буд. фірма І.Левинського, кондитерська ф-ка «Фортуна нова», хімічна ф-ка «Елегант». В екон. житті регіону зросла роль укр. кооп. об’єднань, їхні адміністрації розташовувалися у Л. (Маслосоюз, Центросоюз, Нар. торговля, Ревізійний союз укр. кооперативів), діяли Союз укр. купців і промисловців, ремісниче т-во «Зоря». Представники ліворадикальної та радянофільської інтелігенції провели Антифашистський конгрес діячів культури у Львові 1936. Радянсько-нім. договір 23— 24 серпня 1939 (див. Радянськонімецькі договори 1939) передбачав входження до СРСР Зх. України з м. Львів. У серед. вересня 1939 нім. війська вели на підступах до Л. бої з польс. гарнізоном
(див. Друга світова війна), 19 вересня зі сх. надійшли рад. частини. 22 вересня польс. військо здало зброю Червоній армії, яка того ж дня увійшла у Л. 26—28 жовтня у Л. проведено Народні збори Західної України, делегати до них були попередньо підібрані новою владою. Попри недемократичність виборчої процедури більшість українців схвалювали возз’єднання укр. земель, єврейс. населення вітало рад. владу, натомість переважна частина поляків вважала рад. владу окупаційною. Усі укр., польс., єврейс. партії та громад. організації були заборонені, націоналізовані пром. підпр-ва — підпорядковані рад. адм. органам. Укр. мова впроваджувалася до вищих навч. закладів, зростала кількість укр. шкіл, відкривалися масові б-ки, у той же час гол. завданням культурно-освіт. установ вважалася комуніст. пропаганда. Розпочалися масові репресії — звільнення з роботи «неблагонадійних», ув’язнення, депортації, страти. Наприкінці червня 1941 в тюрмах Л. співробітники НКВС УРСР вбили понад 2 тис. українців, поляків, євреїв, причому серед жертв переважала інтелігенція. Від 30 червня 1941 до 27 липня 1944 тривала окупація міста; з 1 серпня 1941 Л. був центром дистрикту «Галичина» у складі Генеральної губернії. В перші дні окупації було розстріляно бл. 7 тис. євреїв, страчено групу провідних польс. учених: К.Бартеля, Р.Лоншана де Бер’є, Т.Бой-Желенського, А.Ломніцького, Т.Островського та ін. 1942—43 у Л. знищено бл. 236 тис. євреїв. У концтаборі «Цитадель» проводилися масові розстріли військовополонених. Гол. місцями розстрілів були Янівський табір, гетто, концтабір Белжець, куди завозили єврейс. населення з усієї Галичини. На вулицях і площах Л. проводилися страти (повішення) підозрюваних у сприянні рухові Опору (див. Рухи Опору 1939— 1945), у т. ч. членів і симпатиків ОУН. 30 червня 1941 нац. збори у Львові прийняли декларацію про відновлення Укр. д-ви (див. Акт Тридцятого червня 1941). Було сформовано уряд — Українське державне правління — на чолі з Я.Стецьком. Однак уже 9 липня
були арештовані голова та кілька міністрів правління. Збройну боротьбу проти окупантів вели підпільні структури ОУН і групи польс. підпілля. Рад. підпільні організації були у Л. нечисленними. Відразу ж після звільнення Л. від окупації почалося відновлення органів рад. влади, у т. ч. її карально-репресивного апарату. З того часу (і до кінця 1980-х рр.) екон. і культ. життя Л. розвивалося під повним контролем обласного і міськ. к-тів КП(б)У— КПУ, які координували виконання директив ЦК ВКП(б)— КПРС і ЦК КП(б)У—КПУ. За постановою ЦК ВКП(б) Л. мав стати гол. пром. центром зх. областей УРСР. Індустріалізація і культ. перетворення розглядалися як засіб радянізації всіх сфер життя, повного розриву з попередніми нац. традиціями.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛЬВІВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
