ЛУЦЬКЕ БРАТСТВО — 1) Хрестовоздвиженське братство в Луцьку, Чеснохрестське братство в Луцьку — реліг. громадсько-політ. орг-ція укр. шляхтичів Волині та міщан м. Луцьк і пов’язаного з ними духовенства. Засноване бл. 1617. Оскільки в той час польс. влада вважала законною в Київ. митрополії сх. обряду лише унійну церкву, ініціатори створення Л.б. спершу домоглися королів. дозволу (датований 2 лютим 1619) на відбудову погорілого шпиталю (притулку для хворих і немічних), яким мала опікуватися їхня орг-ція. Потому, 1 вересня цього ж року, 46 шляхтичів і духовних осіб, називаючи себе «старшими братчиками», доручили «молодшим братчикам» — міщанам Луцька — займатися повсякденними справами, насамперед спорудженням школи, церкви і монастиря. 20 червня 1620 єрусалимський патріарх Феофан III, який тоді діяв у Києві під захистом Війська Запорозького і особисто гетьмана П.Конашевича-Сагайдачного, надав грамоту на буд-во в Луцьку братської Хрестовоздвиженської церкви з правом ставропігії.
Луцьк. Руїни Хрестовоздвиженської церкви (Луцького братства). Малюнок Струкова, літографія П. Джогіна. 1867.
312 ЛУЦЬКЕ
Луцьке Євангеліє. Ініціал «В».
Визначними діячами Л.б. були шляхтичі Л.Древинський (М.Грушевський вважав його найактивнішим діячем Л.б.), М.Гулевич-Воютинський і кн. А.Пузина (з 1632 — Луцький правосл. єпископ), ченці Герасим (Микулич) та Ісакій (Борискевич; з 1620 — луцький єпископ відновленої правосл. ієрархії). Братство ставило метою захист національно-реліг. прав православних. Воно постійно дбало про оздобу храму й монастиря, забезпечувало коштами школу (див. Луцька братська школа). Великим впливом у Л.б. користувалося «братство духовне» (ченці близьких до міста монастирів, а пізніше — новозаснованого Луцького братського монастиря). 1632 з ініціативи О.Мозеллі розпочалось буд-во мурованої церкви (збереглася до наших днів). Л.б. приділяло велику увагу малярському оздобленню храму. З братством мав зв’язки І.Виговський, членом братства був А.Братковський. Бл. 1713 Л.б. увійшло до складу Луцької унійної єпархії, а братський монастир став василіанським (див. Василіани). Після пожежі 1761 розпочалась відбудова архіт. пам’яток, а також праця над новим малярським оздобленням інтер’єру і відтворенням монастирської б-ки. Публікацію документів Л.б. з оригіналів та їх пізніших копій започаткував 1841 М.Максимович. Наукове видання здійснила Київська археографічна комісія («Памятники, изданные временной комиссией для разбора древних актов», т. 1, 1845, 2-е вид. 1898; «Архив Юго-Западной России», т. 6, ч. 1). Збірник Л.б., який деякий час вважався втраченим, було знайдено в 1980-х рр. і включено до одного з фондів Ін-ту рукопису НБУВ. 1990 засноване Волин. крайове братство Св. Андрія Первозваного, яке проголосило себе продовжувачем традицій давнього Л.б. Цінні відомості про давнє Л.б., а також про нове мистецьке спорудження братської церкви і склад монастирської б-ки містять виявлені й опубліковані В.Александровичем протоколи візитацій монастиря 1752 і 1763—64.
Літ.: Ісаєвич Я. Братства та їх роль в розвитку української культури ХVI—ХVIII ст. К., 1966; Колосок Б. Будівництво Луцького братства. «Волинь», 1990, № 1; Грушевський М. Історія української літератури, т. 6. К., 1995; Кралюк П. Луцьке Хрестовоздвиженське братство. Львів, 1996; Пом’яник: Волинське крайове Братство святого апостола Андрія Пєрвозванного (Луцьке хрєстовоздвижєнське). Луцьк, 2000; Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. Львів, 2002; Isaievych I. Voluntary Brotherhood: Confraternities of Laymen in Early Modern Ukraine. Edmonton—Toronto, 2006; Александрович В. Протоколи візитацій Луцького Хрестовоздвиженського (братського) монастиря 1752 та 1763 років. «Ковчег» (Львів), 2007, ч. 5. Я.Д. Ісаєвич.
2) Луцьке Хрестовоздвиженське братство. У травні 1864 влада Російської імперії ухвалила «Основні правила для заснування православних церковних братств». Згідно з цими правилами, православні церковні братства мали бути виразниками ідеї «самодержавства, православ’я та народності». 2 лютого 1871 відбулось офіц. відкриття релігійно-просвітницького та церковно-доброчинницького об’єднання православної спільноти Волині, яке проголосило себе правонаступником Хрестовоздвиженського братства в Луцьку. Згідно зі статутом новоствореного братства, усіма поточними справами об’єднання відала рада, а найважливіші питання його діяльності розглядалися на заг. зборах. Членами братства могли бути особи правосл. віросповідання різного соціального стану і статі. Юрид. підтвердження прав своєї орг-ції братчики отримали 1873. На той час братство нараховувало 79 осіб. Його членами-покровителями були, зокрема: київський, волинський і подільський генерал-губернатор, генерал-ад’ютант Ф.Трепов, обер-прокурор Найсвятішого Синоду К.Побєдоносцев, таємний радник В.Саблер. Активну участь у роботі ради братства брав голова з’їзду мирових посередників П.Косач (батько Лесі Українки). Почесним членом був історик, етнограф, архівіст, письменник О.Левицький.
За ініціативою братства розпочалася реставрація постраждалого від пожежі Хрестовоздвиженського храму (пам’ятка архри 17 ст.; відбудований і освячений у серпні 1890), було оздоблено кілька занепалих храмів (зокрема, Свято-Троїцький кафедральний собор і Свято-Покровську церкву), зведено нові культові споруди в центрі Луцька (каплиці Іверської Божої Матері та П’ятницької). 1890 братство облаштувало давньосховище, в якому зберігалися рукописні книги і стародруки, що належали братській книгозбірні 17 ст. На його базі проводилась екскурсійна робота (фактично цей заклад став першим громад. музеєм Луцька). Братчики також заклали: книгарню, б-ку, притулок і лікарню (розташовувалася в мурованому будинку, зберігся в дещо переробленому вигляді) для найбіднішого населення міста та околиць. 27 грудня 1906 при братстві була відкрита церковнопарафіяльна школа (див. Парафіяльні школи). Згодом при школі почали діяти вечірні класи для дорослих. Усі братські заклади були доступні для людей різного віросповідання та статків. Братство організовувало для населення краю нар. читання. Після Першої світової війни, коли Зх. Волинь територіально увійшла до Польщі, братство стало виразником інтересів укр. людності краю та його просвітницьким центром. У той час братчики переклали укр. мовою багато богослужбових книг. Улітку 1935 було затверджено новий статут Луцького Хрестовоздвиженського братства. Наприкінці Другої світової війни, після звільнення Волині військами Червоної армії (див. Радянська армія) 2 лютого 1944, братство припинило своє існування. Літ.: Жилюк С.І. Російська православна церква на Волині (1793— 1917 рр.). Житомир, 1996; Гаврилюк С.В. Історичне пам’яткознавство Волині, Холмщини і Підляшшя (ХIХ — початок ХХ ст.). Луцьк, 2008. О.В. Сажок.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛУЦЬКЕ БРАТСТВО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
