ЛУКІВ (1557—1946 — Мацеїв) — с-ще міськ. типу Турійського р-ну Волинської області. Розташов. за 2 км від залізничної ст. Мацеїв. Населення 3,0 тис. осіб (2005). Село Л. відоме з поч. 16 ст. На той час було адміністративно підпорядковане Холмській землі. 1510 датується згадка про луківську парафіяльну церкву, що знаходилася на теренах Любомльського староства і належала до любомльської протопопії. Перша письмова згадка про с-ще датована 1537. Його власниками були представники волин. роду Матвієвських. 1557 ополячений Станіслав Матвієвський звернувся до короля польс. і вел. кн. литов. Сигізмунда II Августа з проханням поміняти прізвище на Мацейовський, заснувати на землях Лукова містечко і назвати Мацейовим. Король дав дозвіл на перейменування Лукова на Мацеїв, селище здобуло статус містечка та магдебурзьке право, можливість проводити ярмарки і збудувати замок. 1568 місто від Станіслава Мацейовського перейшло до кн. Андрія Вишневецького. Після смерті 1594 доньки кн. А.Вишневецького — Ганни — Мацеїв перейшов до рук її чоловіка Миколи Сапєги та їхнього сина Фридерика, пізніше, у 1630-х рр., до дружини останнього — Єви Сапежиної. 1680 Мацеїв придбав Атаназій Мьончинський. За звитяги в обороні Відня від турків 1683 (див. Віденська битва 1683) А.Мьончинський отримав у нагороду від польс. короля Яна III Собеського Луцьке староство (див. Староство), а пізніше обій-
няв уряд волин. воєводи. У 18 ст. маєток Мьончинських «Мацейовщина» виріс до 20 сіл, за рахунок них утримувався палац, що родина збудувала в гол. своїй резиденції на місці старого замку (його спроектував архітектор із Дрездена М.-Д.Пеппельман). Поруч з палацом був створений «англійський» парк (зберігся донині; про колиш. замок нагадують оборонні рови з водою). Після 3-го поділу Польщі 1795 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Мацеїв відійшов до Російської імперії. Від 1796 — у складі Волинської губернії. 1838 в ньому було 279 дворів і мешкало бл. 2 тис. осіб. Згодом він утратив статус міста і де-факто перетворився на містечко Ковельського повіту. Був центром гміни (волості) та поліційного округу, що обіймав гміни: Старі Кошари, Мацеїв, Несухоїжі і Селище. 1870 у містечку мешкало 1035 жителів. У 1870-х рр. через пн. околицю Мацеїва було прокладено залізницю, вона сполучила містечко з Ковелем та Любомлем. 1903 останній з Мьончинських продав Мацеїв адміністрації правосл. Петерб. духовної семінарії. Згідно з даними перепису 1911, у містечку було 4216 жителів, з них більше половини — євреї. Тут працювали міщанська управа, суд, двокласна школа, духовне уч-ще, земська лікарня, пошта, телеграф, аптечні склади, 42 крамниці, кредитне т-во, паровий млин, черепична ф-ка. Під час Першої світової війни 1915 містечко зайняли частини австро-угор. армії. 1920—39 Мацеїв був під владою Польщі, адміністративно на-
293 ЛУКІВ
Луків. Церква Святої мучениці Параскеви. 1723. Фото початку 21 ст.
294 ЛУКІНОВ
І.І. Лукінов.
лежав до Ковельського пов. Волинського воєводства. У мацеївському палаці Мьончинських розмістили католицькі жін. монастир, каплицю, школу і семінарію. Від 1939 — у складі УРСР (див. Возз’єднання українських земель в єдиній державі), з 1940 — адм. центр Мацеївського р-ну Волин. обл. 27 червня 1941 окупований вермахтом (див. Друга світова війна), адміністративно був підпорядкований до Ковельського округу генерал-комісаріату «Волинь—Поділля» рейхскомісаріату «Україна». 18 липня 1944 визволений військами Червоної армії. 1946 місто знову перейменували на Луків. Назву Мацеїв (Мацейов) зберегли за залізничною станцією. 1940—59 — райцентр (1940—46 — центр Мацеївського р-ну, 1946—59 — Луківського). Пам’ятки історії: церква св. Параскеви (1723), дерев’яна дзвіниця (поч. 18 ст.). Літ.: ІМіС Української РСР; Волинська область. К., 1970; Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся: краєзнавчий словник від найдавніших часів до 1914 р., т. 2. Вінніпег, 1986; Денисюк В.Т. Волинь: Події, факти, цифри. Туристичні маршрути. Луцьк, 2000; Тимощук Л. Луків: Минуле і сучасне. «Народне слово», 2006, 15 липня. Я.В. Верменич.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛУКІВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
