ЛОХВИЦЯ — місто Полтавської області, райцентр. Розташов. на р. Лохвиця (прит. Сули, бас. Дніпра), за 12 км від залізнич. ст. Сула. Населення 12,2 тис. осіб (2004). Уперше згадується в істор. джерелах під 1320 як давньорус. с-ще у Переяславській землі (було одним з укріплень Посульської оборонної лінії). На думку деяких місцевих краєзнавців, назва міста походить від давньослов’ян. слова «локва» — калюжа, болітце (як зазначив автор статті про Лохвицький повіт в «Энциклопедическом словаре Брокгауза и Ефрона», тамтешні річки «Сухая Лохвица, Сулица, Многа, Артополот, представляют
большей частью ряд болот, имеющих непрерывную струю только весной»). Наприкінці 16 — на поч. 17 ст. на околиці Л. між річками Лохвиця і Сулиця було зведено оборонну споруду, що становила собою насип з частоколом і бійницями для гармат (згадується 1618 як фортеця). 1644 місто отримало магдебурзьке право. У роки національно-визвол. війни укр. народу серед. 17 ст. (див. Національна революція 1648—1676) лохвицька сотня брала участь у битвах на боці Б.Хмельницького. Від 1648 до 1658 Л. — сотенне містечко Миргородського полку, потім — Лубенського полку (1658—1781). 1669 Лохвицьку фортецю захопили кримські татари. 1676 у Л. мешкав гетьман Правобережної України (1669—74) М.Ханенко. 1709 тут деякий час розміщувалася казна І.Мазепи. У 1760-х рр. на кошти П.Калнишевського у місті збудували соборну церкву Різдва Богородиці. 1781—96 Л. була центром Лохвицького пов. Чернігівського намісництва. 4 липня 1782 затверджено герб міста (створений на основі старого герба: у золотому полі — міські ворота, на них — 3 гостроконечні башти з лазуровими флюгерами). 1783 тут мешкало бл. 5 тис. осіб. 1796— 1802 Л. була заштатним містом Малоросійської губернії. Від 1802 — центр Лохвицького пов. Полтавської губернії. 1894 у місті проживало бл. 11 тис. осіб (із них: дворян — 213, духовного стану — 38, почесних громадян і купців — 386, міщан — 6890, військ. стану — 915, се-
лян — 2486; за віросповіданням: православних — 5816, католиків — 210, протестантів — 105, євреїв — 4816, ін. — 66). Наприкінці 19 ст. в місті почав діяти напівпрофесійний театр (у ньому грали переважно вчителі реального уч-ща і жін. г-зії, співаки соборного хору). 1901 за проектом В.Кричевського зведено Нар. дім (він мав велику глядацьку залу, балкони, верхній ярус, оркестрову яму, гримувальні, вестибюль). Про його відкриття (тоді там відбулася вистава «Наталки Полтавки» І.Котляревського; роль виборного виконував М.Кропивницький) написала О.Пчілка в «Киевской старине» (1902). 1903—05 в місті видавався «Бюлетень Лохвицкой уездной земской управы». Від 1912 (і до 1918) друкувалося засноване Т-вом сільс. господарів «Лохвицкое слово». 1917 у місті було 6 правосл. церков і синагога. Тут
Лохвиця. Народний дім. Архітектор В. Кричевський. 1901. Фото початку 20 ст. Будинок розібраний у 1970-х роках.
280 ЛУБЕНСЬКА
Лохвиця. Собор Різдва Пресвятої Богородиці. Фото початку 20 ст.
також діяли жін. г-зія, реальне, міське та комерційне уч-ща, земська лікарня, аптека, електростанція, друкарня, цегельний і шкіряний з-ди, тютюнова ф-ка. В Нар. домі виступали мандрівні театральні трупи, зокрема полтав. мецената і антрепренера Ф.Волика. В її складі були М.Заньковецька, І.Мар’яненко, М.Садовський та ін. Деякий час місц. хором керував Н.Городовенко. 1919 побачив світ перший номер щоденного вид. «Известия Лохвицкого военно-революционного комитета» (з 8-го номера назву було змінено на «Известия Лохвицкого уездного исполнительного комитета Совета рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов и городского исполкома», з 30-го — на «Известия Лохвицкого исполнительного комитета Совета рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов и Лохвицкой организации КП(б)У», з 1921 — на «Вісті Лохвицького повітвиконкому і повіткому КП(б)У»; останні видавалися до 1923). 23 грудня 1922 у місті відкрито пам’ятник Г.Сковороді (скульптор І.Кавалерідзе; був виготовлений із залізобетону; 1972 переведений у бронзу). Від 1923 — центр Лохвицького р-ну Роменської округи. 1923 на базі Нар. дому створено театр-студію, 1925 — Лохвицький держ. робітничо-сел. театр ім. І.Тобілевича (існував до 1941). Від 1932 — центр Лохвицького р-ну Харківської області, з 1937 — Полтав. області. Від 1937 видавалася газ. «Більшовицька трибуна». У роки окупації УРСР вермахтом (див. Друга світова війна) місто підпорядковувалося від 12 вересня 1941 до 12 вересня
1943 нім. владі. Тоді до Німеччини було вивезено кілька тисяч його мешканців. 12 травня 1942 були розстріляні жителі єврейс. національності. У цей час в околицях діяло партизан. з’єднання на чолі з Є.Соколовським. Після визволення міста в ньому було організовано видання «Зорі Лохвиччини» (з 5 березня 1944 — «Зоря»). 1974 у місті відкрили новий будинок к-ри, а дерев’яне приміщення Нар. дому розібрали. На поч. 21 ст. у Л. діяли швейна ф-ка, кілька буд. підпр-в, друкарня, музична школа, мед. уч-ще, видавалася газ. «Зоря», працював Лохвицький краєзнавчий музей ім. Г.Сковороди. Уродженцями Л. є, зокрема: біолог Я.Кайданов (1779—1855), композитори І.Дунаєвський, О.Радченко (1894—1975), письменниця Н.Федорова (А.Подгоріна; 1895—1985), худ. М.Дмитренко (1908—1997), скульп. Г.Пивоваров (1908—42). З містом пов’язані життя і діяльність А.Тесленка (тут йому встановлено пам’ятник). Літ.: Василенко В. Лохвица. В кн.: Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона, т. 17а. СПб., 1896; Лохвицкий исторический сборник: Издание Лохвицкого уездного земства. К., 1906; ІМіС УРСР: Полтавська область. К., 1967; Полтавщина: Енциклопедичний довідник. К., 1992; Полтавська область: природа, населення, господарство: Географічний та історико-економічний нарис. Полтава, 1998; Шибанов Г. «Там є справжній театр». Непровінційне мистецтво Лохвиці. «День», 2007, 17 серпня. О.Г. Бажан, Д.В. Грузін.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛОХВИЦЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
