ЛІТУРГІЯ — центр. складова частина добового кола богослужінь у християн. церквах. Кульмінаційним моментом Л. вважається таїнство Євхаристії (від грец. ехчбсйуфЯб — благодаріння, подяка) — таїнство співучасті (Причастя чи Сакраменту) присутніх на Л. в Тайній Вечері Господній. Таїнство Євхаристії тлумачилося отцями Церкви (див. Патристика), зокрема, як таїнство єднання віруючих. Таке тлумачення у світській інтерпретації може означати, що Л. послаблює
246 ЛІТУРГІЯ
кувалися і переломляли хліб, усе це символізувало «вечір любові» або агапе (від грец. бгЬрз — любов; давні греки цим словом означали жертовну любов до ближнього). Поступово під впливом критики, що такі вечори перетворюються на «місця обжорства» (кожен, хто був у змозі, приносив із собою їжу і вино), ритуал духовного спілкування був відокремлений від трапези. Лаодікійський собор (бл. 363) ухвалив заборону «агапе», через 300 років це підтвердив Трулльський собор (кін. 7 ст.). Відтоді традиція приносити на зібрання віруючих хліб набула характеру благодійності, вона також закріпилася у звичаї пасхального артоса (грец. Ьсфот — хліб, освячений на Великдень). Згідно з церк. ученням, осн. моменти складу і порядку (чину) Л. установив Ісус Христос під час останньої трапези зі своїми учнями на Тайній Вечері, пригощаючи їх за ритуалом єврейс. Пасхи (Песах). Однак досить довго чинопослідування Л. в цілому не було унормованим: пресвітер на власний розсуд возносив ті чи ін. молитви й благодаріння і робив це «так довго, як був у змозі», і «стільки, скільки дозволяв час». Згідно з переказом, перші чинопослідування Л. були складені ап. Іаковом (для ієрусалимськоантиохійських церков) і євангелістом Марком (для єгип. церков). Історики Церкви вважають, що відомі під іменами ап. Іакова та євангеліста Марка чинопослідування Л., можливо, і не належать цим авторам у повному складі, проте основа цих чинопослідувань була складена в апостольські часи. Історики церкви вважають літургійне чинопослідування ап. Іакова найбільш стародавнім порядком здійснення Л., а найбільш близьким до його первинного прототипу — список абіссінської Л. (його датують серединою 2 ст.). Після 2 ст. чинопослідування Л. значно збільшилося в обсязі, особливо збільшилася та його частина, що отримала назву «літургія оголошених» (Л. для осіб, які вивчають християн. вчення і які готуються до хрещення).
Централізація Церкви в 4 ст. зумовила потребу створення єдиного варіанту літургійного чинопослідування. У зв’язку з цим вселенський Отець і вчитель Церкви Василій Великий (330— 379) переглянув і скоротив до того поширене на Сході літургійне чинопослідування апостола Іакова, потому Отець Церкви Іоанн Златоуст (347—407) скоротив літургійне чинопослідування Василія Великого. На Заході аналогічні процеси відбувалися зусиллями отця Церкви Амвросія Медіоланського (340—97), пап Лева I Великого (440—61), Геласія I (492—96) та Григорія I Двоєслова (Великого; бл. 590—604). Кожне літургійне чинопослідування православної та грекокатолицької церков складається з 3 частин. Під час 1-ї частини — Проскомідії — правлячий священнослужитель на жертовнику готує хліб та вино для здійснення таїнства Євхаристії, згадуючи при цьому живих та померлих членів Христової Церкви. Під час 2-ї частини відбувається Л. оголошених. Під час 3-ї частини (центральної; у минулі часи перед її початком оголошені повинні були відійти від вірних, залишити Л.) відбувається таїнство Євхаристії, священнослужителі і вірні причащаються. Окремо служиться Л. Напередосвячених Дарів, її відправляють у середу і п’ятницю Великого посту та в понеділок і середу Страсного тижня, на цій Л. не здійснюють таїнства Євхаристії, а вірних причащають Напередосвяченими Дарами (освяченими під час Л. Іоанна Златоуста чи Василія Великого напередодні дня використання Дарів). До приєднання (1686) укр. церкви до Московського патріархату між українською і російською правосл. церквами існувала розбіжність у питанні про визначення того моменту Л., коли Святі Дари перетворюються (переосутнюються) на тіло і кров Спасителя. Укр. церква вважала за момент переосутнення слова, мовлені від імені Ісуса Христа «Пріимите, ядите...», російська — слова молитви священика «И сотвори убо хлеб сей...» Навіть після приєднання моск. патріарх Йоаким скаржився (1690) на укр. духовенство східним патріархам, прохаючи останніх написати «в
Київ и всем Россам яко глагомощіе яко таинство Євхаристіи совершается токмо Господніми словесами, сами, без призывания Св. Духа через молитву ієрееву, суть латини...» Тоді Київський колегіум (див. Києво-Могилянська академія) устами Феодосія (Гугуревича) та Іоасафа (Кроковського) дав обіцянку «о Євхаристії Святой мудрствовать согласно з грецьким православним вченням». Катол. Л. — меса — відрізняється від православної та греко-католицької. Під час Л. православні використовують квашений на дріжджах пшеничний хліб — просфору, католики — неквашений хліб — опріснок. Відмінними є також момент переосутнення хліба та вина в тіло і кров Ісуса Христа, склад молитов, порядок читання із Святого Письма, богослужбові обряди та ін. Катол. Л. коротша за православну й складається не з 3-х, а з 2-х частин — підготовчої і канону. Упродовж 1-ї частини виголошуються підготовчі молитви до священнодіяння, сповідь священика, Велике славослів’я (молитва «Слава в вишніх Богу»), відбувається читання Апостола, Євангелія і Символа віри, молитов. Друга частина становить собою канон Л. — молитви освячення Дарів та Причастя (Євхаристію). Теперішня назва катол. Л. — меса — походить від вигуку, що оповіщає команду про вихід з храму оголошених (тих, що випробовуються), — «Ite, missa est (ecclesia)» — «розпущено (вийдіть, зібрання закінчено)»; звідси також іменування 1-ї частини меси — меса оголошених — і 2-ї частини — меса вірних. Ця назва утвердилася з часів Тридентського собору (1545—47, 1551—52, 1562—63), який підтвердив постулат канонічного вчення про Л., що Ісус Христос є присутнім в освяченому хлібі й вині під час таїнства Євхаристії, і визначив месу як істинну пожертву. У 20 ст., особливо після II Ватиканського собору (1962— 65), у катол. Л. відбулися зміни: лат. мову, яка раніше була єдиною мовою меси, замінено нац. мовами; олтар, що стояв біля задньої стіни сакрального простору, був замінений євхаристичним столом, поставленим між священиком, який здійснює Євхаристію (Причастя), і миряна-
ми; на підкреслення єднального характеру Л. було введено заг. рукостискання перед Причастям; було також скорочено поклоніння Пресвятій Богородиці й святим. 1969 побачила світ книга богослужб і церк. календар (Ordo Missae), 1970 вийшло повне видання Римського Служебника. Л., передусім у її центр. пункті — Євхаристії (Причасті), — характерна для всіх християн. Проте протестанти (див. Протестантизм) багато в чому відійшли від містичної практики Л. в її класичному варіанті. На противагу церк. традиції, протестантизм заперечує божественний авторитет духовенства, а отже — і його особливу роль в Л. У протестантів, зокрема лютеран (див. Лютеранство), Л. складається із заг. каяття присутніх, читання Святого Письма й Символа віри, проповіді й Причастя (остання частина не є обов’язковою; лише в разі, коли деякі присутні виявляють бажання причаститися, пастор спочатку читає заг. сповідання гріхів — його мовчки повторюють присутні, потім — дозвільні молитви і врешті-решт проголошує благодать Божу і прощення гріхів). Дослідженням Л. і всього того, що з нею пов’язано (церк. облачення, книжки, внутр. і зовн. улаштування церкви тощо), займається окрема богословська наука — літургіка. Літ.: Смирнов Ф. Богослужение в век апостольский. К., 1873; Вишневский Д. Киевская академия в первой половине XVIII столетия (новые данные, относящиеся к истории этой академии за указанное время). К., 1903; Карабинов И. Евхаристическая молитва (анафора). СПб., 1908; Лотоцький О. Автокефалія, т. 2. Варшава, 1938; Огієнко І. Українська церква, т. 1-2. Прага, 1942; Наука про святу Літургію ухвалена всеукраїнськими церковними соборами 1629 і 1640 рр. Видання УГПЦ в Канаді, 1962; Голобуцький П.В. Апостол Павло і становлення Церкви. «Людина і світ». 1993, № 2—3; Барсов Н.И. Кальвинизм. В кн.: Христианство: Энциклопедический словарь, т. 2. М., 1995; Його ж. Литургия. Там само; Його ж. Месса. Там само; Його ж. Проскомидия. Там само; Пуряєва Н. Словник церковнообрядової термінології. Львів, 2001; Аверинцев С. Християнство у ХХ столітті. «Дух і літера», 2003. № 11—12; Литургическое движение. В кн.: Всемирная энциклопедия: Мифология. Минск, 2004. П.В. Голобуцький.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛІТУРГІЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
