ЛІНТУР Петро Васильович (04. 05.1909—03.02.1969) — фольклорист, літературознавець, педагог. Н. в с. Горонда (нині село Мукачівського р-ну Закарп. обл.) в сел. родині. 1930 закінчив Мукачівську г-зію, 1935 — історикофілол. ф-т Карлового ун-ту в Празі (Чехословаччина). Потому до 1936 поглиблював знання зі слов’ян. філології у Белградському ун-ті. 1937 опублікував працю «А.А. Митрак: Очерк жизни и деятельности». Від 1938 працював викладачем рос. літератури в Хустській г-зії. Створив літ. гурток; 1941 опублікував збірник «Будет день» (до нього увійшли твори, написані членами цього гуртка). За це видання угор. окупаційні власті (див. Друга світова війна) визнали його нелояльним до нового режиму. Невдовзі він був звільнений з роботи й зобов’язаний щодня з’являтися в жандармерію. 1942 оприлюднив працю «Угро-русские коляды». Через деякий час був ув’язнений у таборі для політично неблагонадійних. Після виходу з табору переховувався в с. Нанково (нині село Хустського р-ну Закарп. обл.). Коли до м. Хуст увійшли війська Червоної армії (див. Радянська армія), був обраний делегатом (від жителів Хустщини) 1-го з’їзду Нар. к-тів у м. Мукачеве (див. також Народні комітети). 26 листопада 1944 голосував за возз’єднання Закарпатської України з УРСР. 1946 став членом Спілки письменників України. Займав посади спочатку заст. голови Народної ради Закарпатської України, а згодом (і до 1953) — зав. відділу у справах мист-ва при Закарп. облвиконкомі. Ініціював відкриття хат-читалень у краї, художнього і музичного уч-щ, ун-ту в Ужгороді, опікувався театральною справою, проведенням олімпіад нар. творчості та ін. освітньо-культ. заходів. 1949 поступив у заочну аспірантуру при Московському університеті. Від 1950 як доцент читав лекції в Ужгородському ун-ті (нині Ужгородський національний університет). 1953 захистив канд. дис. на тему: «Закарпатський казкар Андрій Калин» і перейшов на постійну роботу до Ужгородського ун-ту. Загалом видав 21 книгу з історії фольклору укр. народу, ча-
стина з них перекладена рос., чеською і нім. мовами. Уклав антологію «Українські народні казки» (опубл. 1972 в міжнар. серії «Світові казки»). Нагороджений медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (1945) і орденом «Знак Пошани» (1948). П. у м. Ужгород. Похований на кладовищі «Кальварія». На будинку в Ужгороді, де він жив і працював, встановлено меморіальну дошку. Тв.: Народні балади Закарпаття. Львів, 1966; Три золоті слова (закарпатські народні казки). Ужгород, 1968. Літ.: Сенько І. Заповнена анкета або Життєпис Петра Лінтура. Ужгород, 1999; Хланта І.В., Сенько І.М. Петро Лінтур: Бібліографічний покажчик. Ужгород, 1999; Сенько І.М. Лінтур Петро Васильович (1909— 1969). Web: Історичні постаті Закарпаття (http://who-is-who.com.ua/bookmaket/zakarpat2007/1/4.html). Д.Д. Данилюк.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛІНТУР» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
