«ЛІКВІДАЦІЯ КУРКУЛЬСТВА ЯК КЛАСУ» — назва здійснюваної 1930—31 кер-вом СРСР політики примусового безоплатного відчуження майна (див. Експропріація) у частини селянства та ізоляції постраждалих від таких дій шляхом як насильницької висилки їх із місць їхнього проживання, так і фізичного знищення. Така терористична політика мала за мету змусити більшу частину селянства об’єднатися в колгоспи. Для того, щоб досягти задуманого, кер-во СРСР штучно розкололо членів сільс. громади на «куркулів» (вони були оголошені ворожим щодо рад. влади класом) і незаможників (бідняків та середняків), а також запровадило репресування «куркулів» за добровільної або примусової участі «Уничтожим кулака как класс». Плакат роботи художника В. Коробльової. Москва, 1930.
Розкуркулена сім’я залишає свій будинок. Село Удачне у Донецькій області. Початок 1930-х років.
210 ЛІКВІДАЦІЯ
Розкуркулювання. Село Удачне у Донецькій обл. 1932.
незаможників. Спочатку репресували (здебільшого з висилкою у віддалені регіони СРСР) тих селян, які чинили чи могли б чинити найбільш активний опір колективізації сільського господарства. Потім почали репресувати всіх, хто не погоджувався вступати до колгоспу (незаможників репресували як «підкуркульників»). Цій політиці передували підготовчі заходи. 28 червня 1929 Всерос. ЦВК і РНК РСФРР прийняли постанову «Про поширення прав місцевих рад щодо сприяння виконанню загальнодержавних завдань і планів» (на поч. липня її продублювали ВУЦВК і РНК УСРР). Постановою вводилися обов’язкові планові завдання із хлібоздачі з розкладкою на село. Декларувалося, що розкладка буде здійснюватися за принципом самообкладання. Разом з тим держава проголосила, що від 35 до 40 % хлібозаготівельного плану повинна забезпечити «верхівка» села. Встановлювався відсоток (від заг. кількості) тих госп-в сільс. громади, які мали потрапити до «верхівки»: від 7 до 10 %. Цей відсоток був набагато більшим, ніж відсоток власне «куркульських» госп-в, визначених за сукупністю встановлених владою на той час соціальноекон. ознак, які давали підстави вважати те чи ін. сел. госп-во «куркульським». Здійснене, зокрема, ЦСУ УСРР в 1927 обстеження сел. госп-в засвідчило, що із заг. кількості усіх сел. госп-в УСРР — 5114,7 тис. — до дрібнокапіталіст. («куркульських») належало 204,5 тис., тобто менше
4 %. Таке ж обстеження, здійснене працівниками ЦСУ УСРР 1929, показало, що кількість сел. госп-в «експлуататорського типу» істотно зменшилася і складала 73 тис., тобто 1,4 %. Для «верхівки» давали тверді завдання щодо здавання хліба на основі експертних оцінок кожного конкретного госп-ва. Експертизу здійснювала сільрада разом з комітетами незаможних селян. Коли господар ухилявся від виконання експертної поставки, сільрадам дозволялося штрафувати його в межах п’ятикратного розміру вартості хліба, що підлягав здаванню. Якщо штрафи не вносилися, майно боржників продавалося з торгів. Груповий опір розкладці або ухилення від продажу хліба д-ві після штрафних санкцій тягли за собою звинувачення за статтями 57 і 58 Карного кодексу УСРР. У них передбачалися ґрунтовніші покарання: конфіскація всього майна та депортація засуджених у віддалені регіони СРСР. 1/4 надходжень від штрафів або продажу майна з торгів перераховувалася у фонди кооперування та колективізації бідноти, що забезпечувало корисливу заінтересованість незаможних селян у проведенні в життя нових законів. Як повідомляв навесні 1929 ген. секретар ЦК КП(б)У С.Косіор, на той час в 22-х округах УСРР (з чотирьох десятків) «було розпродано майно 18 тисяч куркульських господарств, які злісно ухилялися від виконання зобов’язань по хлібозаготівлях, накладених на них сільськими сходами». Щоб позбавитися куркульського тавра, яке ставало смертельно небезпечним, заможні селяни відмовлялися від орендованої землі, розпродавали робочу худобу, припиняли наймання робітників. Ще до прийняття постанови «Про поширення прав місцевих рад щодо сприяння виконанню загальнодержавних завдань і планів» голова ЦВК СРСР М.Калінін на 16-й конференції ВКП(б) (квітень 1929) поставив питання: що робити з «куркулем», якщо він захоче працювати у створюваному колгоспі? При цьому проблему він сформулював у такій площині: «життя складне, виникають питання організаційно-
го і політичного порядку: чи не буде куркуль розкладати комуну?» Конференція не прийшла до єдиної думки і залишила питання на розгляд політбюро ЦК ВКП(б). Останнє одночасно з рішенням про перехід у хлібозаготівлях на засади продрозкладки прийняло рішення про недоцільність перебування «куркулів» у колгоспі. Обидва рішення були частиною більш широкої програми дій: улітку 1929 держава почала ламати сформований у роки нової економічної політики товарний ринок. У містах і на новобудовах відбувся перехід до нормованого (по картках) забезпечення хлібом, а згодом — й ін. продуктами (див. Карткова система). Базарна торгівля хлібом була заборонена під приводом її негативного впливу на хлібозаготівлі. Призначені для сільс. споживача промтовари передавалися у фонд отоварювання хлібозаготівель на основі контрактації. Контрактаційний договір між д-вою та колективами (передусім — торг. кооперацією) або одноосібними госп-вами втратив добровільний характер і став обов’язковим. У постанові ЦК ВКП(б) від 26 серпня 1929 «Про основні підсумки і чергові завдання в галузі контрактації зернових посівів» товари стали називати продуктами. Контрактаційний договір розглядався як «засіб організації планового продуктообміну між містом і селом». Листопадовий (1929) пленум ЦК ВКП(б) проголосив безпосередній перехід до суцільної колективізації сільс. госп-ва і заявив про необхідність «розвивати рішучий наступ на куркуля, всіляко перешкоджаючи і перетинаючи спроби проникнення куркулів у колгоспи». Негайно після пленуму в ЦК ВКП(б) була створена комісія під головуванням наркома землеробства СРСР Я.Яковлева, яка ухвалила рішення про перехід у районах суцільної колективізації до політики «ліквідації куркульства як класу». У цьому формулюванні, а також у тезі про куркульство як останній і найбільш численний експлуататорський клас, яка незабаром стала популяризуватися в рад. газетах, цілком ігнорувався той факт, що в УСРР протягом
1920—23 відбувся переділ землі на зрівняльних засадах. Висновок комісії про «ліквідацію куркульства як класу» оприлюднив Й.Сталін на Всесоюзній конференції аграрників-марксистів 27 грудня 1929. Раніше, на ХV з’їзді ВКП(б) у грудні 1927, Й.Сталін запевняв, що експропріація куркулів відбуватиметься на законних підставах у ході розгортання колг. руху. Зокрема, він говорив, що «неправі ті товариші, які думають, що можна і треба покінчити з куркулем у порядку адміністративних заходів, через ДПУ. Куркуля треба взяти заходами економічного характеру на основі революційної законності». 30 січня 1930 політбюро ЦК ВКП(б) схвалило таємну постанову «Про заходи по ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації». Вона поклала край самодіяльності місц. компарт. к-тів (у т. ч. ЦК КП(б)У, який виступив 23 січня 1930 з власною постановою «Про заходи проти куркульства») в питанні про те, що треба робити з розкуркулюваними селянами. У повному вигляді ця постанова була опублікована тільки 2000 у збірнику документів «Трагедия советской деревни» (друкувалася за копією, переданою Архівом Президента РФ Рос. держ. архіву соціально-політ. історії). Згідно з цією постановою, розкуркулювані поділялися на тих, хто підлягав: а) ізоляції в концтаборах або розстрілу, б) висилці у «віддалені місцевості» СРСР, в) переселенню на землі за межами створюваних колгоспів. Кількість розстрілюваних не вказувалася. Кількість ув’язнюваних у концтаборах визначалася цифрою в 60 тис. осіб, а кількість тих, хто мав бути депортований — визначалася на рівні 150 тис. осіб (без членів сімей). У межах УСРР до концтаборів мали бути спрямовані 15 тис. осіб, депортації підлягали від 30 до 35 тис. глав сел. госп-в (а разом з ними повинні були виселятися і їхні сім’ї). Майно репресованих підлягало конфіскації. Тим, хто після репресування залишався на місці проживання, надавалися засоби вир-ва в мінімально необхідних для ведення госп-ва розмірах.
ЦВК і РНК СРСР 1 лютого 1930 прийняли постанову «Про заходи по зміцненню соціалістичної перебудови сільського господарства в районах суцільної колективізації і по боротьбі з куркульством». Вона була відкритою і дублювала по рад. лінії постанову політбюро ЦК ВКП(б) від 30 січня. Аналогічна постанова ВУЦВК і РНК УСРР під назвою «Про заборону оренди землі та застосування найманої праці в одноосібних селянських господарствах у районах суцільної колективізації» з’явилася 5 квітня 1930. До цього часу місц. органи керувалися союзним документом. Осн. операція з розкуркулення в УСРР здійснювалася чекістами на території 29 округ республіки з 18 лютого до 10 березня 1930. Окрема операція була проведена в березні на території 11 прикордонних округ («контрреволюційний і антирадянський елемент та куркульство»). Третя операція в квітні 1930 проводилася ще в 2 округах (Глухівська округа й Ніжинська округа), а також в тих 3 округах, де перед цим уже здійснювалося розкуркулення (в Сталінській окрузі, Артемівській окрузі й Мелітопольській окрузі). За даними на грудень 1930, в УСРР було розкуркулено 70 407 госп-в. Кількість виселених за межі республіки становила 31 593 сім’ї (146 229 осіб). У північні райони СРСР з УСРР було вселено 19 658 сімей (93 461 особа), а в Сибір — 11 935 сімей (52 425 осіб). Після публікації статті Й.Сталіна «Запаморочення від успіхів» (2 березня 1930) і постанови ЦК ВКП(б) «Про боротьбу з викривленнями партійної лінії в колгоспному русі» від 10 березня 1930 місц. власті розглянули скарги 10 495 селян, яких вислали на Північ і в Сибір. Спец. комісії встановили, що 943 господарства, це 9 % від загальної кількості тих, хто скаржився, було розкуркулено неправильно. Цим селянам дозволили повернутися на Батьківщину, їм повинні були також віддати конфісковане майно або відшкодувати його вартість. Тимчасова відмова влади від примусового затягування селян у
колгоспи привела, зокрема, в УСРР до зменшення впродовж березня—вересня 1930 частки колективізованих госп-в з 70,9 до 34,1 % (по орній землі). Колгоспи знову, як і 1929, стали незаможницькими. Грудневий (1930) об’єднаний пленум ЦК і Центр. контрольної комісії ВКП(б) затвердив нове завдання щодо колективізації сел. госп-в на 1931. Зокрема, в УСРР слід було колективізувати не менше 80 % госп-в у степовій і не менше 50 % — у лісостеповій зонах. Обговорюючи це завдання, більшість учасників грудневого (1930) пленуму ЦК КП(б)У розгубилися. Представники районів повідомили, що на селі нема кого розкуркулювати, тому що куркулі вже давно вислані. У відповідь секретар ЦК КП(б)У П.Любченко заявив: «Деякі комуністи і навіть окремі партійні організації забули вже про те, що в них на селі є куркуль... Деяким товаришам здається, що куркулі — це ті, хто був занесений до реєстру весною 1930 р. Їм здається, коли вони за цим реєстром провели розкуркулення, то в них куркуля вже нема. Вони повторюють заяви тих куркулів, що не потрапили ще під розкуркулення, що, мовляв, наші куркулі в Соловках, а на селі в нас куркулів нема. На декого з наших комуністів напав острах у зв’язку з таким величезним завданням — колективізувати 1,5—2 млн бідняцько-середняцьких господарств. Ми не організуємо наступу на куркуля, а значить, і успішного розгортання колективізації, коли кожний член партії, кожний активіст, бідняк і середняк не усвідомлять, що куркуль у нас виростає на базі дрібнобуржуазної стихії щодня, щогодини, що куркуль не вичерпується, як я казав, реєстром 1930 року». Законодавчу базу для повторної кампанії розкуркулення забезпечив 12-й Всеукр. з’їзд рад. Він відбувався в Харкові в лютому—березні 1931. У резолюції «Про підсумки та перспективи радгоспно-колгоспного будівництва» містилася вимога до органів рад. влади здійснити «ліквідацію куркуля як класу». Повторна кампанія розкуркулення, як і перша, покладалася
211 ЛІКВІДАЦІЯ
212 ЛІКВІДАЦІЯ
«У школі лікнепу». Картина роботи художника В. Седляра. 1924—1925.
на чекістів. Використовуючи власну мережу спец. інформування і свою агентуру, вони повинні були забезпечити виявлення «куркулів та антирадянських елементів». До осн. групи селян, які підлягали депортації згідно зі списками чекістів, були додані ті, кого намітили місц. власті — за небажання увійти до колгоспу, ухиляння від сплати податків, невиконання завдань по хлібо- і м’ясозаготівлях. У 1-й пол. 1931 було розкуркулено і депортовано за межі республіки 23,5 тис. сел. сімей. Ця кількість поступалася запланованій. Для «стимулювання» колективізації було запроваджено штучний податково-пільговий перепад. Колгоспники звільнялися від податків, тоді як одноосібників обкладали податками, не рахуючись з будь-якими нормами. Всього в УСРР було розкуркулено: навесні і восени 1929 (за невиконання хлібозаготівельного плану) — 33 тис., під час кампаній 1930 і 1931 — 93,9 тис., а в цілому за 1929—31 — 126,9 тис. сел. госп-в. На ХII з’їзді КП(б)У в січні 1934 П.Постишев, однак, назвав ін. цифру — бл. 200 тис. розкуркулених госп-в. Ця цифра збігається з цифрою, яку 1927 називали стат. органи. Логіка вказування такої цифри П.Постишевим, очевидно, полягала в тому, щоб констатувати: скільки куркулів було, стільки й знищили. Статистика засвідчує, що між поч. 1930 і кін. 1931 в УСРР зникло 282 тис. сел. госп-в, з них 1/3 була експропрійована, а 2/3 самоліквідувалися. За період від поч. 1928 до кін. 1931 кількість сел. госп-в скоротилася на 352 тис.
Якщо врахувати ту обставину, що впродовж усіх цих років (і 1931 включно) під впливом природного приросту сільс. населення відбувалося зростання кількості госп-в, яке певною мірою компенсувало втрати, то справжнє число розорених д-вою госп-в перевищує засвідчену статистикою цифру. Літ.: Коллективизация сельского хозяйства. Важнейшие постановления Коммунистической партии и Советского правительства. 1927—1935. М., 1957; Ивницкий Н.А. Классовая борьба в деревне и ликвидация кулачества как класса. М., 1972; Документы свидетельствуют. Из истории деревни накануне и в ходе коллективизации 1927—1932 гг. М., 1989; Кульчицький С.В. Ціна «великого перелому». К., 1991; Ивницкий Н.А. Коллективизация и раскулачивание в начале 30-х годов. По материалам Политбюро ЦК ВКП(б) и ОГПУ. В кн.: Судьбы российского крестьянства. М., 1996; Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание: 1927— 1933: Документы и материалы, т. 2—3. М., 2000—01; Політичний терор і тероризм в Україні. ХIХ—ХХ ст.: Історичні нариси. К., 2002; Історія українського селянства, т. 2. К., 2006. С.В. Кульчицький.
«Ми вимагаємо загального обов’язкового навчання». Плакат. Художник О. Дейнека. 1930.
Ви переглядаєте статтю (реферат): ««ЛІКВІДАЦІЯ КУРКУЛЬСТВА ЯК КЛАСУ»» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
