ЛІКАРНЯНІ КАСИ 1912—1920 — різновид органів соціального страхування в Російській імперії, а після її розпаду — в країнах, що утворились на її території. Надавали своїм членам (застрахованим) переважно грошову, зрідка — медикаментозну та лікувальну допомогу у випадку тимчасової їх непрацездатності (каліцтва на вир-ві, ін. хвороб або — жінкам — вагітності), а також у випадку смерті застрахованих — допомогу їхнім родичам. Почали створюватися на великих пром. підпр-вах гірничої пром-сті згідно з положенням царського уряду від 23 червня 1912 «Про страхування від нещасних випадків» (прийнятим на вимогу робітників як один з інститутів соціального партнерства підприємців і робітників). Керівні органи Л.к. складалися на 1/3 з делегатів від застрахованих робітників і на 2 /3 з представників підприємців. Діяли під головуванням власника підпр-ва або його уповноваженого. Матеріальні фонди Л.к. формувалися за рахунок членських внесків (у розмірі 1—2 % від заробітної плати) і обов’язкових відрахувань підприємців (2/3 від заг. суми внесків робітників). Як
правило, Л.к. витрачали до 1/3 коштів на допомогу робітникам, а решту — на заощадження та орг. витрати. На 1 травня 1914 з 578 Л.к., що планувалося відкрити і які мали об’єднати 283 тис. осіб, діяли 336 (205 тис. членів). На базі переважної більшості Л.к., котрі були створені на укр. землях, було засновано 2 окружних страхових т-ва — Київ. та Одес. (до їхнього складу увійшли Л.к. майже всіх укр. губерній, окрім Харків. і Катериносл.). 1915 було організовано Харків. страхове т-во. До 1917 Л.к. були єдиними легальними масовими орг-ціями робітників. Деякі політ. сили, насамперед соціал-демократи, намагалися підпорядкувати їх своєму впливові. Після 1914 Л.к. обмежили допомогу застрахованим, надавали її лише у випадку вироб. травматизму (при каліцтві — через окружні страхові т-ва, при незначних травмах — безпосередньо через Л.к.). Після Лютневої революції 1917 Тимчасовий уряд 25 липня істотно посилив вплив на Л.к. робітників: кер-во Л.к. майже повністю було передано застрахованим, за фабрикантами залишилось їхнє представництво у ревізійних комісіях, при цьому останнім було надано право оскаржувати рішення робітників у страхових окружних присутствіях. Водночас було збільшено розміри відрахувань підприємців до фондів Л.к.: вони мали бути такими ж, як і заг. сума внесків робітників. Після приходу до влади більшовиків РНК РСФРР 22 грудня 1917 прийняла положення «Про страхування на випадок хвороби»; згідно з ним, обов’язок фінансування діяльності Л.к. було покладено повністю на підприємців. За рахунок останніх мала надаватися допомога застрахованим, а також членам їхніх родин у випадку тимчасової непрацездатності у вигляді безоплатних ліків, предметів догляду та додаткового харчування. Крім того, підприємці повинні були безоплатно передати Л.к. лікувальні заклади, що їм належали, а також фінансувати організацію нових лікувальних закладів. Після націоналізації приватних підпр-в страхові обов’язки було покладе-
но на заводоуправління. 17 квітня 1919 РНК РСФРР звільнила держ. підпр-ва і установи від сплати страхових внесків до Л.к., переклавши їх на власників приватних підприємств. Останнє рішення, однак, не було поширене на підвладну більшовикам територію України, оскільки 2 травня 1919 РНК УСРР ухвалила положення «Про страхування на випадок хвороби», яке підтвердило відповідне положення РНК РСФРР від 22 грудня 1917. 18 лютого 1919 РНК РСФРР прийняла постанову «Про передання всіх лікувальних закладів лікарняних кас Народному комісаріату охорони здоров’я», цим було започатковано процес ліквідації системи страхової медицини й заміни її держ. соціальним страхуванням робітників. Ця постанова набула чинності на території УСРР 1920 — після поновлення тут діяльності наркоматів соціального забезпечення та охорони здоров’я. Уряди Української Центральної Ради та Директорії УНР фактично керувалися у своїй діяльності щодо Л.к. законом Генерального секретаріату Української Центральної Ради «Про зміну закону “Про забезпечення робітників на випадок хвороби”», ухваленим на початку 1918. Цей законодавчий акт урівняв частку внесків підприємців і робітників до фонду Л.к. та узаконив право робітників на лікувальну допомогу за рахунок підприємців у разі тимчасової непрацездатності. У випадку виробничих травм робітникам належала грошова допомога ще й від страхових товариств. Літ.: Данский Б.Г. Страхование рабочих в России и на Западе. СПб., 1913; Його ж. Рабочий устав больничной кассы. М., 1914; Любимов Б. Социальное страхование в прошлом и настоящем. М., 1923, 1924, 1925; Данский Б.Г. Социальное страхование раньше и теперь. М., 1926; Шарафутдінов Б.А. Страхова робітнича кампанія 1912—1914 рр.: Автореф. дис. ... канд. істор. н. К., 1958; Андрусишин Б.І. У пошуках соціальної рівноваги: Нарис історії робітничої політики українських урядів революції та визвольних змагань. 1917—1920 рр. К., 1995; Остапенко Д.О. Соціальне страхування промислових робітників України (середина ХIХ — лютий 1917 р.): Автореф. дис. ... канд. істор. наук. Х., 1998; Центральний державний архів вищих
органів влади та управління України, ф. 3266, оп. 1, спр. 1а, арк. 1. О.М. Мовчан.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛІКАРНЯНІ КАСИ 1912—1920» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
