ЛИТОВЦІ В УКРАЇНІ. Становлення українсько-литов. контактів було пов’язано з литов. експансією (з 13 ст.) на білорус. та укр. землі (див. Велике князівство Литовське; Литва). Відбувалася ця експансія здебільшого шляхом мирної інкорпорації, оскільки литов. князі послуговувалися принципом: «Старого не рушимо, нового не вводимо». Така політика мала своїм підґрунтям те, що Литва переймала надбання кри, уже вироблені на укр. землях, зокрема мову діловодства, правничу к-ру і традицію, а в особі городенського кн. (майбутнього вел. кн. литов.) Вітовта — навіть правосл. сповідання християнства. У перші десятиліття 14 ст. під проводом вел. кн. литов. Гедимі-
на литовці рушили на Білорусь і дуже швидко всі білорус. землі були завойовані, були завойовані також деякі укр. землі, зокрема Берестейська земля та Волинь (за однією з версій, 1323; див. Гедиміна походи на Волинь і Київщину 1323 і 1324). У 1340-х рр., під час правління сина Гедиміна — вел. кн. литов. Ольгерда, було захоплено Чернігівщину, Київщину, Поділля. До 1350-х рр. Ольгерд поширив свою владу на дрібні князівства на лівому березі Дніпра, а 1362 його військо зайняло Київ. 1363 литовці рушили на Поділля, завдавши нищівної поразки Золотій Орді. Під час просування Ольгерда вглиб укр. земель місц. населення часто вітало його війська, що переважно складалися з його укр. підданих або союзників. 1386 вел. кн. литов. Ягайло побрався з польс. королевою Ядвігою й таким чином Литва поєдналася з Польщею — до складу останньої входили Галичина й пн. західноукр. землі. Волинь і Київщина залежали тільки від Литви. Литовці, за браком людей для управління завойованими територіями, дозволяли місц. укр. знаті обіймати найвищі адм. посади. Багато князів із роду Гедиміновичів прийняли християнство. Рус. (староукр., старобілорус.) мова переважної більшості населення Великого князівства Литов. стала офіц. мовою уряду. Литовці перейняли від русинів військ. організацію, мистецтво будування й укріплення фортець тощо. Княже госп-во й адміністрація, податкова організація, суд — також були запозичені в Русі. У Києво-Печерській лаврі 1397 було поховано дружину Ольгерда княгиню Іуліанію (у чернецтві Марію). 1384 городенський кн. Вітовт (небіж Ольгерда, онук Гедиміна) прийняв православну віру з іменем Олександр. За його великого княжіння литовські володіння простяглися до Чорного моря. Використовуючи чвари в Золотій Орді, Вітовт дістав від золотоординського хана Тохтамиша формальне зречення останнього від прав на руські землі.
187 ЛИТОВЦІ
М. Біржішка.
В. Креве-Міцкявічюс.
Ю. Пуріцкіс.
Ю. ТумасВайжгантас.
188 ЛИТОВЦІ
Директор видавництва «Балтіядрук» Р. Малікєнайте та головний редактор видавництва В. Строля під час передачі комп’ютерної копії картини Р. Мячкавічуса «З’їзд європейських монархів у Луцьку 1429 року». Луцьк, замок Любарта, 2004.
Задля охорони торг. шляхів Вітовт заснував фортеці із сильними гарнізонами на Дніпрі, Пд. Бузі, Дністрі та у прикордонних містах Поділля. Зокрема, було зведено фортецю св. Івана в гирлі Дніпра, поставлено замок під Монкастро (нині м. Білгород-Дністровський). У Хаджибеї (на місці сучасної Одеси) було обладнано порт, звідти руський хліб вивозили до Візантії. Будувалися великі мости на Пд. Бузі та ін. ріках; засновувалися переправи, прокладалися шляхи через ліси. Проте заселення литовцями укр. земель не було масштабним. За переписом 1897, на підрос. Україні (без Галичини, Закарпатської України та Буковини Північної) проживало 1684 особи литов. походження (з них у сільс. місцевості — 764, або 44,3 %). Більшість укр. литовців мешкали у пд. губерніях: Херсонській губернії — 540 осіб (з них у містах — 478, або 88,5 %), Катеринославській губернії — 325 осіб (з них у сільській місцевості — 230, або 70,8 %). У Волинській губернії 1/3 місцевих литовців була зайнята в землеробстві, у Катеринославській губ. — у металургійному виробництві (20 %), на видобуванні руд (17,8 %). В Одесі на поч. 20 ст. існували литов. допомогові та просвітянські т-ва. Під час Першої світової війни чисельність литовців на укр. землях помітно зросла внаслідок евакуації сюди великих балт. пром. підпр-в. Зокрема, за переписом 1919, в Києві проживало 1159 литовців. Згідно з переписом 1920, литовців в Україні налічувалось понад 16 тис. осіб, у т. ч. в Одеській губернії 6359
осіб, Миколаївській губернії — 5147, Харківській губернії — 2044, Полтавській губернії — 973, Чернігівській губернії — 783, Кременчуцькій губернії — 262 особи. За рад. доби при більшовицьких парт. органах були створені «литовські» підрозділи. 1920 постав Литов. відділ агітації та пропаганди при ЦК КП(б)У, осн. завданням якого було проведення агітаційної кампанії, насамперед серед демобілізованих та тих, хто виявив намір реевакуюватися (поштовхом до реевакуації литовців на Батьківщину стало проголошення 16 лютого 1918 незалежності Литов. держави). Тоді ж було створено «литовські» секції при губернських к-тах КП(б)У в Харкові, Катеринославі (нині м. Дніпропетровськ) та Одесі. У Харкові видавалася газ. «Дарбінінку балсас» («Голос робітника»), виходили неперіодичні збірники «Раудоной» та «Дірва». Водночас, зважаючи на реевакуацію, литов. секції були ліквідовані в Полтаві, Києві та Кременчуці. Відділ агітації та пропаганди, що діяв при Харків. губкомі й при ЦК КП(б)У, мав (1920) клуб «Комуністатс» («Комуніст»), при якому діяли секції (драм., культурно-освіт., муз.) і хор. Тут функціонували вечірні курси для дорослих, на яких тричі на тиждень читалися «наукові та політичні лекції». Такий же клуб діяв при білорусько-литов. відділі Одес. губкому КП(б)У. Було відкрито литов. секцію при Одес. губернському відділі нар. освіти, курси для дорослих, 3 литов. школи. 1921 уповноважені Литов. відділу при ЦК КП(б)У працювали в Полтаві, Олександрівську (нині м. Запоріжжя), Херсоні. Інструктори виїжджали в Одесу, Полтаву, Миколаїв, Кременчук, Катеринослав, Запоріжжя, Вінницю. У с. Покотилівка (нині с-ще міськ. типу Харків. р-ну Харків. обл.) діяв литов. дитячий будинок. За даними перепису населення 1923, в містах УСРР проживали 4295 осіб литов. походження, зокрема, на Катеринославщині — 747, Харківщині — 746, Одещині — 742, Київщині — 655, Донеччині — 538, Полтавщині —
328, Чернігівщині — 190, Волині — 177. Після реевакуації чисельність литовців в УСРР зменшується: згідно з даними перепису 1926, заг. кількість литовців у республіці становила 7186 осіб (0,05 % усього населення). У подальшому етнічна самоорганізація укр. литовців занепадає, оскільки в офіц. політиці властей курс на «коренізацію» замінився лінією на боротьбу з «націонал-ухильництвом». У 1959 р. литовців в Україні проживало 8906 осіб, 1970 — 10 715. Наступні переписи населення подають такі числа: у 1979 — 9658 осіб, 1989 — 11 278, 2001 — 7207. Більшість укр. литовців були міськ. мешканцями (у 1970 у містах проживали 85 % від їхньої заг. кількості, у 1979 — 86,5 %, у 1989 — 85,6 %). Укр. литовці живуть переважно на сх. та пд. країни, зокрема, у Донецькій області — 1359 осіб (18,9 % всіх укр. литовців), Луганській області — 568, Одеській області — 484. Для цих районів характерне й найбільше число литовців-городян. Ступінь асиміляції литовців також найбільший на сх.: у Луган. обл. 1989 назвали рідною мову своєї національності лише 384 литовці (або 40,8 %). Процес самовизначення в цих районах (пд. та сх.) також набагато відстає від пн. та зх. областей, де литовці переважно є сільс. жителями. Зокрема, у Житомирській області 1979 назвали рідною литов. мову 34,2 % всіх литовців області, у 1989 — 51 %, у Тернопільській області — відповідно 59,6 та 63,5 %. На кін. 1980-х рр. припадає початок визвол. руху в Литві. Водночас розпочинається відродження нац. самосвідомості литовців в Україні. Весною 1990 в Києві ініціативна група поставила за мету створити Т-во литов. к-ри, назвати яке було вирішено іменем Майроніса (справжні ім’я та прізвище — Йонас Мачюліс; 1862—1932) — відомого литов. поета, який 1883—84 навч. в Київ. ун-ті. За сприяння письменника і перекладача Д.Чередниченка столичні литовці, які відгукнулися на заклик об’єднатися, отримали змогу збиратися в при-
міщенні Спілки письменників України. 14 жовтня 1990 в столиці України розпочала роботу недільна литов. школа. 1991 було вперше відправлено службу Божу литов. мовою в київ. костьолі св. Олександра. Спільно зі Спілкою письменників України Т-во литов. к-ри організовувало відзначення Дня незалежності Литов. Республіки (16 лютого), в заходах брали участь, зокрема, політики, митці, громад. діячі України. Ініціатором створення литов. товариств в Україні була Рута Малікєнайте, другий голова Т-ва литов. к-ри. 1992 відбувся з’їзд литовців України, після його проведення були створені литов. т-ва у Львові та Запоріжжі. 1994 в Києві почав діяти змішаний хор «Вільтіс» («Надія»), цього ж року, а також 1998 він брав участь у Святі пісні литовців світу в Литві. Спільно з Посольством Литов. Республіки в Україні укр. литовці організували та провели виставку з нагоди 450-ліття видання першої литов. книги Мажвідаса, а також вечори, присвячені мист-ву Майроніса, Чурльоніса, зустрічі з Президентами Литви А.-М.Бразаускасом, В.Адамкусом, єпископом П.Балтанісом, акторами Ю.Будрайтісом і Р.Адамайтісом, гравцями баскетбольної команди «Жальгіріс». 1998 самодіяльність укр. литовців була представлена на фестивалі нац. меншин «Всі ми діти твої, Україно», там виступив змішаний литовський хор «Вільтіс». 1998 в Києві пройшов перший фестиваль пісні і танцю литовців України. Відтоді відбулися 7 таких мистецьких заходів (Київ, Львів, Вінниця та ін.), участь у них брали не лише литовці з різних районів України, а й ансамблі з Литви. В Україні литов. т-ва діють у Києві, Львові, Запоріжжі, Білій Церкві, АР Крим, Харкові, Дніпропетровську, Донецьку, Нікополі. Майже у всіх працюють недільні школи, є б-ки, колективи худож. самодіяльності, спортивні клуби. Зокрема, при львів. Т-ві «Медейна» (зареєстроване 1993) діють: недільна школа, б-ка, фольклорний ансамбль для до-
рослих «Вілія», молодіжна оргція «Балтія», при якій існують естрадні групи. 1999 було створено Він. історичний центр «Сакалас» («Сокіл»), що займається істор. дослідженнями доби литовської експансії в Україну. Найбільшою всеукр. литов. газетою є «Тілтос» («Міст»). Литов. діти з України мають змогу щоліта відпочивати в різних таборах у Литві. У липні 2000 в Укр. Карпатах був організований молодіжний табір, у якому молодь знайомилася з традиціями та історією Литви, вивчала литов. мову, нові пісні і танці. Пізніше такі табори організовували в Криму (Євпаторія) і на Волині. Керівниками в цих таборах були литов. студенти. У червні 2002 в Києві відбувся Фестиваль пісні і танцю литовців України. У травні 2004 зареєстрована всеукр. Спілка громад. орг-цій «Громада литовців України». Від 1997 в Києві працює укр. вид-во «Балтія-друк», засноване і очолюване литовцями Р.Малікєнайте та В.Строля. На поч. 2006 в київ. т-ві було бл. 260 литовців і членів їхніх родин. В Україні живуть також литовці, які після встановлення рад. влади в Литві були вислані в Сибір, а потому вже не мали права повернутися на Батьківщину. Столиця України стала рідним місцем для: заслуженого пілота-випробувача, кавалера багатьох держ. нагород Вітаутаса Пранскявічюса; двічі золотого призера чемпіонатів Європи з академічної греблі Алдона Моргеніте-Даниловича; проф. Нац. муз. академії композитора Йонаса Яшкявічюса. У Вінниці замешкала член Спілки художників України Христина Жилінскайте. Літ.: Население Черниговской губернии по данным переписи 1920 г. В кн.: Статистика Украины. Серия 1. Демография, т. 1, вып. 3, № 10. Х., 1922; Население Николаевской губернии по данным переписи 1920 г. В кн.: Там само, т. 1, вып. 4, № 12. Х., 1922; Население Кременчугской губернии по данным переписи 1920 г. В кн.: Там само, т. 1, вып. 6, № 19. Х., 1922; Населення в містах України / За даними Всесоюзного міського перепису 15 березня 1923 р. В кн.: Стати-
стика України. Серія I. Демографія, вип. 3, № 77. Х., 1925; Короткі підсумки перепису населення України 17 грудня 1926 р. В кн.: Там само, Х., 1928; Киев: Энциклопедический справочник. К., 1982; Чернігівщина: Енциклопедичний довідник. К., 1990; Митці України: Енциклопедичний довідник. К., 1992; Полтавщина: Енциклопедичний довідник. К., 1992; Рибалка І.К. Історія України, ч. 1. Х., 1994; Винниченко І. Литовці. В кн.: Етнічний довідник, ч. 2. К., 1996; Етнічна мозаїка України. Литовці. «Рейтинг», 1997, ч. 45; Історія України. Львів, 1998; Шищенко П.Г. та ін. Географія: Навчальний посібник. К., 2002; Національні меншини в Україні: Інформаційно-бібліографічний покажчик. К., 2003; Лойко Л.І. Громадські організації етнічних меншин України: природа, легітимність, діяльність. К., 2005; Центральний державний архів громадських об’єднань України, ф. 1, оп. 20, спр. 330. І.І. Винниченко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛИТОВСЬКО-УКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
