ЛИТВИНЕНКО Іван Данилович (1891 — п., імовірно, 1947) — військ. діяч, полковник Армії Української Народної Республіки. Н. в с. Хоружівка (нині село Недригайлівського р-ну Сум. обл.). З початком Першої світової війни був мобілізований до армії. Навч. у шк. прапорщиків. Отримав 1-й офіцерський чин. За часів Української Центральної Ради командував куренем Київ. охоронного полку, 1919 — у Дієвій армії УНР — керував 1-м Запорізьким полком ім. Дорошенка. 1920 — повноважний представник Головного отамана С.Петлюри на переговорах з генерал-лейтенантом П.Врангелем щодо об’єднання сил у боротьбі з більшовицькими військами. Від 1920 — в еміграції в Польщі, брав активну участь у діяльності Українського центрального к-ту у Варшаві. 1921 служив в охороні Гол. отамана, очолюваній М.Чеботарівим. Не припинив своєї співпраці з останнім і надалі, будучи в розвідці Державного центру УНР на еміграції. 1928—35 очолював розвідувальні пункти на Волині; мешкав у Варшаві, Каліші, Холмі (нині м. Хелм, усі в Польщі). Після окупації УРСР (див. Друга світова війна) з жовтня 1941 проживав на Рівненщині. Від вересня 1943 — начальник розвідувального відділу штабу Поліської Січі отамана Т.Бульби (Т.Боровця); у листопаді 1944 за завданням Української повстанської армії переправлений до Львова, де намагався легалізуватися під прізвищем Солончак. У березні 1945 заарештований спецгрупою НКРБ УРСР, але після першого допиту випущений з ув’язнення для проведення подальшого оперативного спостереження. Від січня 1946 працював художником-оформлювачем Львівського будинку архітектора, продовжував підтримувати зв’язки з самостійницьким підпіллям.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Литвиненко Іван Данилович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
