ЛИТВИН Юрій Тимонович (26. 11.1934—05.09.1984) — правозахисник. Н. в с. Ксаверівка (нині село Васильківського р-ну Київ. обл.) у сім’ї сільс. вчителів. У роки окупації УРСР вермахтом (див. Друга світова війна) переїхав з матір’ю (батько був на фронті) в c. Барахти Васильківського р-ну Київ. обл. Закінчив 7річну школу і поступив на навчання в гірничо-пром. школу в м. Шахти Ростовської обл., РФ. Через хворобу повернувся додому. 1953 вступив у протиборство з владним режимом, вимагаючи довідку від колгоспу на право виїзду із села. Домагаючися свого, шантажував голову колгоспу «пропажею» телиці. Невдовзі був арештований і засуджений Васильківським районним судом за ст. 4 Указу від 4 липня 1947 «Про кримінальну відповідальність за грабіж державної та суспільної власності» до 12 років ув’язнення. У січні 1955 помилуваний за клопотанням С.Ковпака (у роки війни батько Л. служив у загоні С.Ковпака і загинув 1944). Цього ж року (у квітні) заарештований удруге за звинуваченням у створенні на буд-ві Куйбишевської ГЕС, де він перед тим відбував покарання в таборі, підпільної орг-ції «Братство вільної України». Разом з ін. 16 членами цієї підпільної орг-ції був засуджений на 10 років таборів і 3 роки поразки в правах. Ув’язнення відбував у таборах Сибіру й Мордовії. Там написав книгу віршів «Трагическая галерея», присвятив її Л.Лук’яненку. Після звільнення у червні 1965 брав активну участь у дисидентському русі 1960—1980-х років в Україні, поширював позацензурні видання
(див. «Самвидав»), передав посольству США в Москві інформацію про становище політв’язнів у рад. політ. таборах. Жив у м. Васильків, працював спочатку на зді холодильників, потім — на трубному з-ді. Унаслідок переслідування КДБ при РМ УРСР (див. Комітет державної безпеки УРСР) переїхав у Сибір. Повернувся в Україну 1974. 14 листопада цього ж року за збірку літ. і публіцистичних творів, які, за кваліфікацією правоохоронних органів, «паплюжать радянський державний лад», засуджений Київ. обласним судом на 3 роки таборів строгого режиму (утримувався в Комі АРСР). Звільнившись у листопаді 1977, повернувся в Україну, жив у с. Барахти, де мешкала його мати. 1978 вступив до Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод. У квітні 1979 написав статтю «Правозахисний рух в Україні, його засади і перспективи», виклав у ній програмні положення національновизвол. боротьби в Україні. 5 липня 1979 знову арештований і засуджений Васильківським райсудом до позбавлення волі на 3 роки в таборах суворого режиму. Ув’язнення відбував у тюрмах у м. Біла Церква, в смт Буча (нині місто) під Києвом, у липні—вересні 1980 — в м. Херсон. За півтора місяця до звільнення, 24 червня 1982, звинувачений в «антирадянській агітації та пропаганді» і засуджений Київ. обласним судом на 10 років таборів особливо суворого режиму і 5 років заслання. Ув’язнення відбував у с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл., РФ, будучи хворим на виразку шлунка, на знак протесту двічі вдавався до голодування. 1981 у Львові побачила світ збірка віршів В.Стуса і Л. «Передчуття». П. у лікарні в м. Чусовой, куди був доставлений з розрізаним животом. Похований у с. Борісово. 19 листопада 1989 його останки разом з останками В.Стуса і О.Тихого були перепоховані на Байковому цвинтарі в Києві. 1994 зусиллями матері й за сприяння Дрогобицького «Меморіалу» в с. Барахти в школі було створено кімнату-музей Литвина.
173 ЛИТВИН
Ю.Т. Литвин.
174 ЛИТВИНЕНКО
1996 в Харкові видано збірку його віршів «Трагическая галерея». Тв.: Люблю — значить живу: Публіцистика. К., 1999. Літ.: Юрій Литвин. Нью-Йорк, 1980; Овсієнко В. Любов. Добро. Свобода: (про Ю.Литвина) 1937—1984 рр. «Україна», 1991, № 24; Карасик С. Литвин Юрій Тимонович. Web: http:// olexa.org.ua/ukr/persons/yu_lytvyn.htm. О.Г. Бажан
6 черня 1946 знову заарештований. 12 грудня 1946 засуджений до смерті. Страчений у м. Київ. Дж.: Визвольні змагання очима контррозвідника (документальна спадщина Миколи Чеботаріва). К., 2003; Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Біографічний довідник, кн. 1. К., 2007. Т.В. Вронська.
П. у м. Нью-Йорк. Літ.: Сергій Литвиненко: Скульптор. Нью-Йорк, 1956; Митці України: Енциклопедичний довідник. К., 1992. П.М. Бондарчук.
І.Д. Литвиненко. Фото з архівно-слідчої справи. 1945.
С. Литвиненко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Литвин Юрій Тимонович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
