ЛИПОВАНИ — назва однієї з субетнічних груп рос. старообрядців. Більша частина Л. мешкає в Пд. Бессарабії (нині Ізмаїльський та Кілійський р-ни Одеської області), а також на Буковині (м. Чернівці та Глибоцький р-н Чернівецької області), решта — у Добруджі (Румунія) і пд. районах Республіки Молдова. Умовний кордон, який поділяє старовірське населення України на Л. і кацапів (назва ін. групи рос. старообрядців), пролягає через міста Білгород-Дністровський, Бендери, Кишинів (обидва міста в Молдові), Ясси (Румунія) та Хотин (це крайні точки, де проживають кацапи). У бік Румунії від цього кордону — землі, де живуть Л. В історіографії немає єдиної думки щодо походження терміна «липовани». Деякі дослідники вважають, що він пов’язаний з назвою дерева — «липа», при цьому одні з них акцентують увагу на тому, що з липового лубу старообрядці плели лапті, на липових дошках писали ікони, з деревини липи виготовляли церк. начиння тощо, а другі — на тому, що перші втікачі старообрядців з Росії ховалися в липових гаях. Дехто виводить назву «липовани» від найстарішого в Румунії старовірського с. Липовень. На думку В.Липинської, найменування «липовани» народилося не в рос. середовищі старообрядців, а в їхньому румун. оточенні й походить від спотвореного румун. слова lip|da`t, що означає «залишений», «вигнаний». Так місц. населення могло називати старообрядців. За ще однією версією, слово «липовани» є трансформо-
Л.Я. Липковська.
Фрагмент пам’ятника липованинустарообрядцю – засновнику м. Вилкове. 1996. Скульптор О. Токарєв.
Буковинські липовани. Кінець 19 ст.
154 ЛИПОВЕ
ваною у 18 ст. в румун. мові назвою старообрядців «филипони» або «пилипони», що була поширена серед старообрядців Правобережної України (так на Правобережжі, а також у Литві та Білорусі називали старовірів, які були послідовниками Пилипа (рос. — Филиппа) Олонецького). 1989 термін «липовани» був офіційно закріплений за частиною рос. старообрядського населення Румунії. Літ.: Защук А. Материалы для военной географии и военной статистики России, собранные офицерами генерального штаба: Бессарабская область, ч. 2. СПб., 1863; Субботин Н.И. История Белокриницкой иерархии, т. 1. М., 1874; Кирилэ Ф. Старообрядчество, старообрядцы, староверы, липованы. В кн.: Культура русских-липован в национальном и международном контексте, вып. 4. Бухарест, 2001; Липинська В.А. Липовани Астраханської області: еміграція та рееміграція. В кн.: Доля старообрядства в ХХ — на початку ХХI ст.: історія та сучасність: Збірник наукових праць та матеріалів, вип. 2. К., 2008. С.В. Таранець.
виникло в кінці 1 тис. й співіснувало з селищем у перші століття 2 тис. н. е. Розкопані тут залишки матеріальної к-ри (різноманітні госп. вироби, сліди ремісничих майстерень і спеціалізованої торг. діяльності), а також топографічні особливості самого комплексу дають підстави говорити про Л. як про один із осн. пунктів — «караван-сараїв» — на міжнар. сухопутній торг. магістралі Київ—Булгар, що особливо інтенсивно використовувалася в 11—12 століттях. Літ.: Моця А.П., Халиков А.Х. Булгар—Киев: Пути, связи, судьбы. К., 1997. О.П. Моця.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛИПОВАНИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
