ЛЖЕДМИТРІЙ I (р. н. невід. — п. 27(17).05.1606) — усталене серед істориків іменування політ. авантюриста, який видавав себе за сина Івана ІV Грозного — Дмитрія — і який став рос. царем (1605—06). Істор. джерела містять чимало повідомлень, що дають для дослідників підстави вважати його самозванцем, хоча в багатьох своїх вчинках він проявив безперечну переконаність у своєму царському походженні. На думку багатьох істориків, під іменем «царевича Дмитрія» переховувався збіглий чернець («розстрига») Чудового монастиря в м. Москва — Юрій (у чернецтві — Григорій) Отреп’єв. 1601 він з’явився в Києві, а деякий час потому жив у володіннях кн. В.-К.Острозького в Дерманському Свято-Троїцькому монастирі, звідти перебрався до м. Гоща (у ті часи це був один із центрів про-
тестантизму на укр. землях), там скинув чернечий одяг і почав учитися в аріанській школі (див. Аріанство) латині та польс. мові. 1603 з’явився в резиденції кн. А.Вишневецького в м. Брагін (нині с-ще міськ. типу Гомельської обл., Білорусь), став на службу до князя й зізнався йому, що є царевичем Дмитрієм. Звістка про моск. царевича, який дивно врятувався від смерті, швидко дійшла до столиці Польщі. Тоді кн. А.Вишневецький доставив претендента на рос. престол у Краків до польс. короля Сигізмунда III Ваза. Король визнав прибульця моск. царевичем і призначив йому щорічне утримання в 40 тис. злотих, але не захотів допомагати йому військом. Дмитрій обіцяв польс. королеві, що по сходженню на рос. престол поверне польс. короні Смоленськ (нині місто в РФ) і Сіверську землю, дозволить споруджувати у своїй д-ві костьоли, допоможе Сигізмундові III Ваза в поверненні швед. корони. Польс. король доручив опіку над моск. «царевичем» сандомирському воєводі Ю.Мнішеку. Той привіз «царевича» в Самбір, де останній запропонував доньці Ю.Мнішека — Марині — свою руку. Завдяки допомозі Ю.Мнішека було зібрано 1600 вояків. Донські козаки прислали до війська «царевича Дмитрія» ще 2000 осіб. 15 серпня військо вирушило в похід, а в жовтні 1604 увійшло в Сіверську Україну (захоплена Рос. д-вою 1503), де його підтри-
мали козаки та частина селянства. У червні 1605 зайняло Москву (московська армія перейшла на його бік під м. Кроми — нині с-ще міського типу Орловської обл., РФ). Цариця-черниця Марфа — удова Івана IV Грозного, яка прибула із заслання, — визнала в «царевичі Дмитрії» свого сина). 30 липня Дмитрій офіційно вінчався царським вінцем. Вступивши на трон, Дмитрій намагався проводити самостійну внутр. політику, спрямовану на те, щоб забезпечити підтримку з боку провінційного дворянства. Однак збільшення податків і посилення засад кріпосництва (див. Кріпацтво), а також поширення чуток про недостойну поведінку нового царя, який оточив себе іноземцями, не дотримується постів, ходить в іноз. одязі, марно витрачає казну, затіває війну з Османською імперією, дратує шведів на догоду Сигізмунду III Ваза і збирається одружуватися на полячці — все це разом викликало величезне невдоволення в сусп-ві. Тим часом невиконання Дмитрієм обіцянок, даних Сигізмунду III Ваза, призвело до загострення відносин Москви з Польщею. Очолив рух проти Дмитрія кн. Василій Шуйський. До нього приєдналися кн. В.Голіцин, М.Татіщев і дехто з духовних сановників. 18 (8) травня 1606 Дмитрій одружився з М.Мнішек за катол. обрядом. Поява буйних іноземців на вулицях Москви, які прибули на весілля, зневага до православ’я з боку нової цариці, а також безліч безглуздих чуток, що посилено розносилися ворогами царя, спричинили відкриту протидію москвичів цареві. На світанку 27 (17) травня 1606 кн. В.Шуйський велів відчинити в’язниці, випустити злочинців і роздати їм сокири й мечі. Під гаслом «Литва має намір убити царя і перебити бояр!» народ кинувся на поляків. Між тим кн. В.Шуйський у супроводі змовників в’їхав у Кремль. Дмитрій намагався втекти, проте боярський син Г.Валуй вистрелив у нього, а інші наздогнали й порубали. Його понівечене тіло виставили на посміх, а потім доставили в с. Котли (поблизу Москви) і там спалили,
попіл зарядили в гармату й вистрілили в напрямку Польщі. Одразу потому почали поширюватися чутки про те, що насправді Дмитрій залишився живим, а мертве тіло, що виставлялося на посміх і потім було спалене, було тілом двійника Дмитрія (див. також Лжедмитрій II). Літ.: Скрынников Р.Г. Самозванцы в России в начале XVII века: Григорий Отрепьев. Новосибирск, 1987; Ульяновский В.И. Лжедмитрий I и Украина: Указатель архивных источников и материалов. К., 1990; Валишевский К. Смутное время. М., 1993; Платонов С. Очерки по истории смуты в Московском государстве XVI— XVII вв. М., 1995; Скрынников Р.Г. Царь Борис и Дмитрий Самозванец. Смоленск, 1997; Цветков С.Э. Димитрий I, царь Московский: Беллетризованная биография. М., 1999; Широкорад А.Б. Исторические портреты (Смутное время). М., 2003; Скрынников Р.Г. Три Лжедмитрия. М., 2005; Низовский А.Ю. Самозванцы на Руси. М., 2006; Ульяновский В.И. Смутное время. М., 2006; Коздяков В.Н. Смута в России: ХVII век. М., 2007; Широкорад А.Б. Давний спор славян: Россия, Польша, Литва. М., 2007. В.М. Мордвінцев.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛЖЕДМИТРІЙ I» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
