ЛЕВАНДА Іван (Іоанн) Васильович (справжнє прізв. Сікачка; 1734—25.06.1814) — церк. проповідник, протоієрей. Н. в м. Київ на Подолі в сім’ї шевця Василя Сікачки. Змалку допомагав бать-
кові, розносив по домівках виконані замовлення, близько зійшовся із сином о. Іоанна Леванди — священика Свято-Воскресенської церкви на Подолі. Жага до знань й видимі здібності зробили його улюбленцем о. Іоанна. Той влаштував його на свій кошт до Київ. академії (див. Києво-Могилянська академія) й дав йому своє прізвище — Леванда. Ще за студентських років Л. уславився своїми проповідями. 1760 закінчив академію й почав працювати в ній вчителем у класі інфіми. Невдовзі оженився. 1763 був висвячений і зайняв місце парафіяльного священика у КиєвоПодільській Свято-Успенській соборній церкві. Під час морової пошесті 1770, що скосила майже третину мешканців Подолу, його проповіді розходилися в численних списках. У своїх листах до мирян він напучував останніх терпляче миритися з недосконалістю світу, тому що «світ для нас у нові форми не переллють». 1786 став найпершим (рос. — первенствующим) протоієреєм відновленого кафедрального Софійського собору, зажив великої пошани. Катерина II нагородила його кабінетним хрестом, усипаним діамантами, на червоній стрічці, Павло І — митрою, Олександр І — орденом св. Анни 2-го ст. (1806) та 1-го ст. (1810). У велику київ. пожежу 1811, коли мешканці Подолу рятувалися від вогню на дніпровських мілизнах, Л. був разом із потерпілими, надаючи їм посильну допомогу і
Лицевий бік печатки, що була привішена до грамоти князів Андрія та Лева Юрійовичів від 9 серпня 1316. Зображення князя.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛЕВАНДА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
