ЛЕВ ДІАКОН (бл. 950 — після 996) — візант. історик. Походив з м. Калое у Фракії (істор. область у сх. частині Балканського п-ова між Егейським, Мармуровим і Чорним морями). Освіту здобув у м. Константинополь. Служив при патріархові Василієві I. На поч. 980-х рр. одержав чин придворного диякона, став довіреною особою імп. Василія II, супроводжував його в походах і мало не загинув 986 під час битви візантійців з болгарами. Автор панегірика імп. Василію І (996) та «Історії» (написана 986—90/91), що охоплює 950—76 рр., з окремими ескурсами до 992. Твір Л.Д. є одним з осн. джерел з історії русько-візант. відносин. У ньому докладно описані війни вел. кн. київ. Святослава Ігоровича в Болгарії та з Візантією 968—71. Джерелами «Історії» Л.Д. були твори візант. авторів, зокрема Константина VII Багрянородного. Подіб-
но до більшості візант. істориків Л.Д. є дуже тенденційним: зображує русів (див. Русь) жорстокими варварами, применшує (а то й замовчує) їхні воєн. здобутки і подає поразки візантійців як перемоги. М.В. Скржинська.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛЕВ ДІАКОН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
