ЛЕБЕДИНЦЕВ Петро Гаврилович (02.01.1820(21.12.1819)—15 (03).12.1896) — учений, педагог, журналіст, реліг. та освіт. діяч, почесний член Імператорського Моск. археол. т-ва, Київської духовної академії, Ун-ту св. Володимира (нині Київський націо-
нальний університет імені Тараса Шевченка), член-засн. Історичного товариства Нестора-літописця, дійсний член Тимчасової комісії для розбору давніх актів при київ. військовому, волин. і подільському генерал-губернаторові (див. Київська археографічна комісія), Імператорського правосл. Палестинського т-ва, Одеського товариства історії та старожитностей, член Київ. духовної консисторії (з 1863). Брат Ф.Лебединцева. Н. в с. Зелена Діброва Звенигородського пов. Київ. губ. (нині село Городищенського р-ну Черкас. обл.) в родині священика с. Яблунівка Богуславського пов. Київ. губ. (нині село КорсуньШевченківського р-ну Черкас. обл.) Г.Лебединця (Лебединцева; див. Лебединцеви). Навч. в зеленодібровській церковно-парафіяльній школі (див. Парафіяльні школи), духовному уч-щі м. Богуслав і Київ. духовній семінарії, звідти як найкращий вихованець вступив до Київ. духовної академії, закінчив її 1843 за 1-м розрядом і восени того ж року був призначений учителем «словесності та з’єднаних із нею предметів» Орловської духовної семінарії (у м. Орел; нині місто в РФ). Після затвердження у званні магістра богослов’я займав посаду професора, виконував обов’язки помічника інспектора та секретаря семінарського правління. Навесні 1845 повернувся до Києва, на кафедру логіки та психології Київ. духовної семінарії. Додатково 1847 викладав у цьому закладі нім. мову, від 1847 до
1850 був економом семінарії, з 1850 викладав франц. мову. 2 березня (18 лютого) 1851 рукоположений на священика Спасо-Преображенського храму в Білій Церкві й разом із тим 12 квітня (31 березня) став законовчителем Білоцерківської г-зії. Входив до складу створеної київ. військовим та київ., подільським і волин. генерал-губернатором кн. І.Васильчиковим комісії з угамування учасників Київської козаччини 1855. Фіксував істор. перекази вірян, їхні спомини. Як благочинний місц. церков 1859 розгорнув упровадження початкової освіти для дітей. За сприяння В.Науменка, митрополита Київ. і Галицького Ісидора (Нікольського) та власника маєтку графа В.В.Браницького (див. Браницькі) відкрив 4 школи (серед них у парку «Олександрія»), що слугували за приклад для організації подібних закладів у Київ. губ. і в цілому по Правобережній Україні. Під псевдонімом «Южнорусс» випустив «Несколько слов из Юго-Западной Руси» (К., 1859). Напевне, саме він склав і брошуру «Голос из Юго-Западной Руси» (К., 1860; без зазначення авторства) про потребу в букварях і книжках для нар. вжитку. Брав активну участь у ж. «Руководство для сельских пастырей», вмістив там «Дополнительные сведения к сказанию о мученической кончине млиевского ктитора Даниила Кушнира», «О способах содержания православного духовенства в Киевской губернии», «Вопросы иерейской совести», «Обеты трезвости», «Названия: пастырь, священник, поп», «Христианская гостиница» тощо. 14 (2) червня 1860 переведений священиком до київ. Подільського Свято-Успенського собору, а також законовчителем до 2-ї Київ. г-зії (на цій посаді залишався до 1868). Невдовзі став наглядачем київ. церковнопарафіяльних шкіл, благочинним подільських церков Києва. 18(6) травня 1861 домігся дозволу властей на зупинку в Києві процесії з домовиною Т.Шевченка, з яким особисто був знайомий змалку. Наступного дня в церкві Різдва Христова відправив по небіжчикові заупокійну літію. 11 липня
(29 червня) зведений у сан протоієрея. Того самого року став одним із фундаторів і з 13 (1) січня 1862 — редактором газ. «Киевские епархиальные ведомости» (керував цим часописом до 1874, а потім — від 1886 до смерті). 2 жовтня (21 вересня) 1862 перейшов настоятелем до Києво-Печерської Спасо-Преображенської церкви (див. Спаса на Берестові церква), 12 квітня (31 березня) 1864 — до Свято-Миколаївської церкви при будинку генерал-губернатора, 30 (18) липня 1868 — до Києво-Софійського кафедрального собору (див. Софійський собор) кафедральним протопопом. Зажив великої слави проповідями, у т. ч. надрукованими: «Слово в неделю 3-ю по Пятидесятнице» (1861), «Слово при первом священнослужении в Киево-Печерской Преображенской церкви, в древности известной под именем Спаса на Берестове» (1862), «Слово в день Рождества Пресвятой Богородицы» (1863), «Слово в день св. архистратига Михаила», «Слово при богослужении в день торжественного акта киевских гимназий», «Слово при первом священнослужении в домовой генерал-губернаторской церкви» (1864), «Слово при первом священнослужении в КиевоСофийском кафедральном соборе» (1868), «Слово в день преставления св. Кирилла — просветителя славян 14 февраля 1869 г.», «Речь над гробом б. киевского, подольского и волынского генерал-губернатора, генерал-адъютанта Александра Павловича Безака» (1869) та ін. Коли 1863 до київ. Кловського палацу, відбудованого за його участю та на кошти, переважно ним зібрані, перейшло уч-ще дівчат духовного звання, Л. був там гол. розпорядником (у 1880-х рр. улаштував іще й другий такий заклад, яким теж опікувався — до літа 1893). Через київ., подільського і волин. генерал-губернатора О.Безака та свого молодшого брата Данила — високого петерб. урядовця — ініціював скасування в Російській імперії становості (див. Стани) духовенства. 1874 обраний товаришем (заст.) голови церковно-археол. т-ва при Київ. духовній академії, на 3-му Всерос. археол. з’їзді в Києві
(див. Археологічні з’їзди) головував у відділі церковних старожитностей. Друкувався у збірниках «Труды Киевской духовной академии», «Труды Московского археологического общества», «Труды 3-го археологического съезда». Написав кілька монографічних досліджень (зокрема: 1879 — «Возобновление Киево-Софийского собора в 1843—1853 г.», 1884 — «Киево-Михайловский Златоверхий монастырь в его прошедшем и настоящем состоянии», 1886 — «Киево-Печерская лавра в ее прошедшем и нынешнем состоянии», 1890 — «Св. София Киевская, ныне КиевоСофийский кафедральный собор»). Надав значну допомогу у виданні час. «Киевская старина», виступив там із більш як 30 статтями та повідомленнями (серед них: «Почему Десятинная в Киеве церковь известна в народе под именем Десятинного Николая?», «Рассказы старых людей о старых временах», «Открытие древних мозаик в главном куполе КиевоСофийского собора», «Материалы для истории возникновения и распространения штунды в России», «Баптизм или штунда в Киевской губернии», «София — премудрость Божия в иконографии севера и юга России», «Где жили первые киевские митрополиты: в Переяславе или в Киеве?», «К вопросу о начале Киевской академии», «Когда и где совершилось крещение киевлян при св. Владимире?», «В каком виде могут быть изображены св. равноапостольный князь Владимир и св. княгиня Ольга, и имеем ли мы их подлинные изображения?», «О начале христианства в Киеве до торжественного принятия христианской веры при св. Владимире», «Святой Владимир, благоверный и равноапостольный князь киевский», «Церковь св. Василия», «Спас на Берестове», «Остатки церквей на развалинах древнего Корсуня или Херсонеса, их открытие и значение», «По поводу 900-летия Черниговской архиерейской кафедры», «Михаил, митрополит Киевский XII века», «Тарас Григорьевич Шевченко: Некоторые дополнения и поправки к его биографии»).
Як краєзнавець особливу увагу приділяв минулому Києва, склав нотатки «Население Киева в прошлом столетии», «Какая местность в древности называлась Ольговой могилой?», «Где находился киевский дом Саввы Туптала сотника?», «Еще одна из древнейших церквей в Киеве», «Исторические заметки о Киеве», «О Копыреве конце г. Киева», «О местоположении древних киевских церквей», «О планах г. Києва в XVIII веке» та ін. Популяризував знімки зі старовинних гравюр і портретів. Був гласним міської думи, ініціатором перейменування Бессарабської площі в Києві на площу Богдана Хмельницького, а також вулиць неподалік від неї: Тарасівська, Паньківська й Микільсько-Ботанічна — на честь Т.Шевченка, П.Куліша, М.Костомарова. 1870 увійшов до к-ту зі спорудження київського пам’ятника Б.Хмельницькому, 1881 вийшов із цієї інституції, зазнавши доносів з боку М.Юзефовича. Очолював термінові роботи з виявлення та розчищення стінопису 12 ст. у Кирилівській церкві. Обнародував чимало унікальних документів (серед них — знайдений у відомчому архіві Гол. інженерного управління план Києва 1695), оприлюднив спогади «Посмертный рассказ о. Антония Ковальского (К истории крестьянских волнений в Киевской губернии, 1855 г.)», листування свого старшого брата Арсенія: «Письма протоиерея Лебединцева, б. благочинного церквей южного берега Крыма, к преосвященному Иннокентию, архиепископу Херсонскому и Таврическому, с донесениями о ходе военных действий и состоянии церквей и духовенства во время 11-месячной осады Севастополя» (ці унікальні звіти містять багато відомостей з історії Кримської війни 1853—1856, головно Севастопольської оборони 1854—1855). Нагороджений орденом св. Анни 1-го ст. 1888 від імп. Олександра III одержав митру. П. у м. Київ. Похований на Щекавицькому кладовищі. Найцінніші раритети з власної б-ки заповів Київ. духовній академії. «Киевская старина» 1898 репрезентувала підготовлену
67 ЛЕБЕДИНЦЕВ
68 ЛЕБЕДИНЦЕВ
Ф.Г. Лебединцев.
ним епістолярію «Письма Ф.Г. Лебединцева к брату в Киев (1865—1867)», а надалі його племінник І.Гордієвський за успадкованими чернетками завершив працю «Святитель Феодосий Углицкий, архиепископ Черниговский» («Киевская старина», 1903, № 9). Побачила світ і серія матеріалів І.Гордієвського, оперта на виїмки з архіву Л.: «Записки протоиерея Петра Гавриловича Лебединцева о “козащине” 1855 г.» («Киевская старина», 1900, № 7—8), «Письма митрополита Киевского Арсения к протоиерею Петру Гавриловичу Лебединцеву» («Киевская старина», 1900, № 10), «К биографии Андрея Николаевича Муравьева и письма его к протоиерею Петру Гавриловичу Лебединцеву» («Киевская старина», 1901, № 10), «Письма професcора Университета св. Владимира протоиерея Назария Антоновича Фаворова к протоиерею Петру Гавриловичу Лебединцеву» («Киевская старина», 1901, № 11), «Письма графини Антонины Дмитриевны Блудовой к протоиерею Петру Гавриловичу Лебединцеву» («Киевская старина», 1902, № 1), «Письма Н.В.Закревского к протоиерею П.Г.Лебединцеву» («Киевская старина», 1902, № 7/8), «Из переписки протоиерея Петра Гавриловича Лебединцева с митрополитом киевским Платоном» («Киевская старина», 1902, № 10). Пізніше поширено анонімну публікацію «Два письма к Н.И.Костомарову» («Киевская старина», 1903, № 5) з кореспонденціями О.Лазаревського й Л., а також впорядковану В.Науменком добірку «Переписка М.А.Максимовича с П.Г.Лебединцевым» («Киевская старина», 1904, № 9). Літ.: Науменко В.П. Петр Гаврилович Лебединцев (некролог). «Киевская старина», 1897, № 2; Гордиевский И. Памяти кафедрального протоиерея П.Г. Лебединцева. «Киевские епархиальные ведомости», 1897, № 5— 7, 9, 11; Титов Ф.И. Киево-Софийский кафедральный протоиерей Петр Гаврилович Лебединцев. К., 1897; Загоровский А. Несколько данных и соображений по поводу писем митрополита Арсения к протоиерею П.Г. Лебединцеву. «Киевская старина», 1901, № 4; Левицький О. Історія будови пам’ятника Б.Хмельницькому у Київі. «ЛНВ», 1913, № 6; Спогади про Тараса Шевченка. К., 1982; Листи до Тараса Шевченка. К., 1993; Процен-
ко Л.А. Київський некрополь. К., 1994; Корпанюк М.П. Лебединцев Петро Григорович. В кн.: УЛЕ, т. 3. К., 1995; Денисенко В.А. Брати Лебединцеви. «Пам’ять століть», 1999, № 5; Степаненко В.М., Степаненко Г.В. Освітня діяльність Києво-Софійського кафедрального протоієрея Петра Гавриловича Лебединцева (друга половина XIX ст.). В кн.: Сарбеївські читання. К., 2003; Палієнко М.Г. «Киевская старина» у громадському та науковому житті України (кінець XIX — початок XX ст.). К., 2005; Степаненко А.В. «Киевский почин» о. Петра Лебединцева: Попытка микроисторического анализа. В кн.: Проблеми історії України XIX — початку XX ст., выд. 15. К., 2008. П.Г. Усенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Лебединцев Петро Гаврилович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
