ЛАППО Іван Іванович (1869— 23.12.1944) — історик, фахівець з історії права, дослідник джерел з історії Великого князівства Литовського (ВКЛ). Н. в Білорусі (це дало підстави декому з істориків, зокрема Д.Дорошенку та Д.Карєву, зарахувати його до представників білорус. історіографії). 1892 закінчив історико-філол. ф-т Петерб. ун-ту. Його вчителем був С.Платонов, за поданням останнього Л. залишили при ун-ті для підготовки до професури. Під кер-вом С.Платонова написав (1894) свою першу наук. працю «Тверской уезд в XVI веке. Его население и виды земельного владения» (праця ґрунтувалася на стат. обробці «писцових книг»). У подальшому займався історією права і держ. ладу ВКЛ в 16 ст. 1901 опублікував дослідження «Великое княжество Литовское от заключения Люблинской унии до смерти Стефана Батория (1569—86). Опыт исследования политического и общественного строя». Це була його магістерська дис. 1903 став при-
ват-доцентом Петербурзького університету. 1905 прийняв запрошення кафедри рос. історії Юр’ївського ун-ту (нині Тартуський ун-т). Там займався проблемою ролі місц. орг-цій шляхти, які посилали депутатів (послів) у нижню палату сейму («посольська ізба»; див. також Вальний сейм). За результатами досліджень підготував працю «Великое княжество Литовское во второй половине XVI века. Литовско-русский повет (уезд) и его сеймы» (опублікована 1911) і за нею 24 квітня 1911 захистив докторську дис. в Московському університеті. У цьому ж році став ординарним професором Юр’ївського ун-ту. Читав курс історіографії ВКЛ. Вважав, що ВКЛ не втратило своєї державності після Люблінської унії 1569, а Річ Посполита мала федеративний характер (союз двох держав). Ці припущення зазнали істотної критики з боку М.Любавського, М.Грушевського та репрезентантів польс. історіографії (Я.Адамус). Кілька своїх праць присвятив історії укр. народу: «Присоединение Малороссии к Москве в связи с историей днепровского казачества и Украины», «Присоединение Малороссии к Москве в связи с историей Юго-Западной Руси», «Происхождение украинской идеологии новейшего времени». 31 травня 1918, після окупації Юр’єва (нині м. Тарту, Естонія) нім. військами, діяльність там рос. ун-ту (Юр’ївського) була офіційно припинена. Влітку 1918 разом із особовим складом ун-ту евакуювався до Воронежа (нині місто в РФ), там продовжив роботу в новоств. Воронезькому ун-ті на кафедрі історії нових європ. сусп-в, однак уже 1919 емігрував до Праги (Чехословаччина). У празький період своєї діяльності (1919—33) був обраний членом Рос. вченої колегії (ради професорів), активно займався історією Зх. Русі. Опублікував праці «Западная Россия и ее соединение с Польшей в их историческом прошлом» (1924), «Уравнение прав Великого княжества Литовского и Короны Польской в 1697 году» (1930).
1933 був запрошений у Литву на посаду приват-доцента Каунаського ун-ту. Там предметно зайнявся дослідженнями і підготовкою до видання Литов. статуту 1588 (див. Статути Великого князівства Литовського). Результатом цієї роботи стало оприлюднення в Каунасі 1934—36 тому (понад 1000 стор.) власне досліджень Статуту, а 1938 — тексту самого Статуту. Під час Другої світової війни продовжував викладацьку діяльність у Вільнюсі (1939—43), куди переїхав гуманітарний ф-т Каунаського ун-ту. Потім за нез’ясованих обставин перебрався до Німеччини, у м. Дрезден. П. у м. Дрезден у ніч бомбардування міста англо-амер. авіацією. Праці: Великое княжество Литовское за время от заключения Люблинской унии до смерти Стефана Батория (1569—1586): Опыт исследования политического и общественного строя, т. 1. СПб., 1901; Современное состояние науки русской истории и задача ее университетского преподавателя: Вступ. публ. лекция (11 октября 1905 г.). Юрьев, 1906; Великое княжество Литовское во второй половине XVI столетия. Литовско-русский повет и его сеймик. Юрьев, 1911; Западная Россия и ее соединение с Польшей в их историческом прошлом: Исторические очерки. Прага, 1924; Происхождение украинской идеологии новейшего времени. Ужгород, 1926; Идея единства русского народа в Юго-Западной Руси в эпоху присоединения Малороссии к Московскому государству. Прага, 1929; Литовский Статут 1588 года, т. 1: Исследование, ч. 1—2. Каунас, 1934—36. Літ.: Banionis E. Ivanas Lappo. В кн.: Praеitis, t. 3. Vilnius, 1992; И.И. Лаппо (1869—1944). В кн.: Вернадский Г. Русская историография. М., 1998; Василенко В.О. Політична історія Великого князівства Литовського (до 1569 р.) в східно-слов’янських історіографіях XIХ — першої третини ХХ ст. Дніпропетровськ, 2006. О.А. Удод.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛАППО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
