ЛАЗАРЕВСЬКИЙ Олександр Матвійович (08.06.1834—31.03. 1902) — історик, археограф, суд. і громад. діяч. Брат В.Лазаревського. Батько К.Лазаревської, Б.Лазаревського та Г.Лазаревського. Н. в с. Гирявка (нині с. Шевченкове Конотопського р-ну Сум. обл.) в сім’ї службовця з дрібнопомісних дворян, предки якого належали до козац. старшини (див. Лазаревські). 1844—46 навч. в Конотопському повітовому учщі, 1850—54 — у 2-й Петерб. г-зії. Будучи ще гімназистом, опублікував (1853) кілька статей
з історії України, а також один з перших в Україні бібліографічних покажчиків «Опыт указателя источников для изучения Малороссийского края в историческом и географическом отношениях» (видання останнього схвально зустрів історик-археограф О.Бодянський). 1854—58 навч. на історикофілол. ф-ті Петерб. ун-ту. Під час навчання працював доглядачем музею та б-ки графа О.Уварова. Займався наук. роботою. Публікувався в університетському студентському збірнику та в «Библиографических записках». Видав низку нарисів про рос. письменників і «Записку о русском хронографе». 1854—58 друкував у «Черниговских губернских ведомостях» рецензії на книги і статті з історії й географії України (ці матеріали редакція щорічно об’єднувала й видавала у вигляді окремої книжки під назвою «Украинская литературная летопись»). 1858 оприлюднив присвячений О.Бодянському «Указатель источников для изучения Малороссийского края» (становив собою досить повне на той час довідкове видання про стан розробки українознавчої проблематики, містив відомості про понад 550 книг і статей за 1622—1857). По закінченні ун-ту зі ступенем кандидата служив у графа О.Уварова. Після від’їзду останнього за кордон з вересня 1859 служив канцеляристом Петерб. губернського правління, з травня 1860 — чиновником у відомстві Мін-ва нар. освіти. Ознайомившись з «Положенням» та Маніфестом про скасування кріпацтва від 19 лютого 1861, вирішив взяти безпосередню участь у здійсненні селянської реформи 1861. У квітні 1861, супроводжуючи разом з худож. Г.Честахівським тіло померлого Т.Шевченка, повернувся в Україну. 1861—63 як «член від уряду» в Черніг. з’їзді мирових посередників робив усе можливе, щоб захистити інтереси селян при проведенні реформи. Одночасно займався наук. працею, опублікував у цей час бл. 20 праць з історії України. 1863—66 працював наглядачем акцизної округи в Черніг. губ. і секретарем Черніг. стат. к-ту. Запропонував його членам
програму вивчення Чернігівської губернії та ініціював видання «Записок Черниговского губернского статистического комитета», після їх створення опублікував на їхніх сторінках низку власних праць, в тому числі «Малороссийские посполитые крестьяне» (1866). Самотужки опанував юрид. фах і після запровадження в Російській імперії судової реформи 1864 перейшов на роботу в суд. органи. У листопаді 1868 призначений членом Полтав. окружного суду. цього ж року оприлюднив «Очерк старейших дворянских родов в Черниговской губернии». Від січня 1869 (і до серпня 1872) був головою Кременчуцького суду. Від листопада 1872 — кандидат у мирові посередники, а з січня 1873 — мировий посередник Григорівської дільниці Конотопського пов. Від квітня 1874 — член Ніжинського окружного суду. Від 1879 — товариш (заст.) голови Курського окружного суду. Від травня наступного року — товариш голови Київ. окружного суду. У грудні 1885 був обраний членом Київ. суд. палати і служив там до кінця життя. Нагороджений орденами св. Анни 2-го ст. та св. рівноапостольного кн. Володимира 4-го і 3-го ступенів. Мав чин дійсного статського радника. За період з 1880 до 1902 опублікував 340 праць і збірок документів (у попередні роки — 81). У 1880-х рр. розпочав друкувати низку робіт під заг. назвою «Описание Старой Малороссии: Материалы для истории заселения, землевладения и управления». Мав намір описати 10 полків — адм.-тер. одиниць, на які поділялася у 2-й пол. 17—18 ст. Укр. козац. д-ва. Встиг оприлюднити матеріали щодо 3-х із них: Стародубського полку, Ніжинського полку та Прилуцького полку. Був чл.-кор. Рос. археол. т-ва (з 1860), членом Київської археографічної комісії (з 1880) і Церковно-археол. т-ва при Київ. духовній академії (з 1889), членом, деякий час (1895—96) — головою і товаришем (заст.) голови, а потім — почесним членом Історичного товариства Нестора-літописця, почесним членом Черніг. стат. к-ту та Чернігівської губернської вченої архівної комісії
(сприяв її створенню). Належав до кола ініціаторів видання ж. «Киевская старина», а 1890—91 був редактором цього журналу. Не раз обирався в повітові й губернські земські установи (див. Земства). 1868—1902 — член Конотопського повітового земства, 1874—82 — представник Конотопського земства на губернських земських зборах. За домовленістю з братами віддав родинну садибу і будинок в с. Гирявка для облаштування школи з безоплатним навчанням там сел. дітей; після її відкриття (восени 1879) допомагав їй матеріально. 1890 з нагоди 25-річчя запровадження земських установ на Чернігівщині за постановою Конотопського повітового земства підготував «Памятную книжку Конотопского земства» за 1865—90 (опубл. в Києві 1890). У своїй наук. творчості спирався на ідеї позитивістської історіографії (див. Позитивізм в історичній науці) з характерними для неї документалізмом, критичним осмисленням істор. фактів, удосконаленням методики критики джерел та аналітичними методами дослідження. Під впливом цих ідей започаткував в Україні нові напрями істор. досліджень — істор. бібліографію, історіографію, дипломатику та сфрагістику (див. Спеціальні історичні дисципліни). Зокрема, питанням укр. історіографії присвятив серію статей під заг. назвою «Прежние изыскатели малорусской старины» (у рамках цього проекту опублікував нариси про двох дослідників історії України — Я.М.Марковича і О.Мартоса, а також окремі розвідки про ін. дослідників укр. історії та збирачів укр. пам’яток). Став засновником в укр. істор. науці критичного підходу до оцінки родовідних легенд (опублікував статті про П.Полуботка і М.Ханенка, а також нариси з історії родів укр. козацької старшини в серіях «Очерки малороссийских фамилий» і «Люди Старой Малороссии»; дослідив процес перетворення козац. старшини в дворянство). Опублікував (у газетах, журналах, як додатки до своїх праць і в окремих збірках) велику кількість актових та історико-стат. документів, мемуарів, епістоля-
рію, літописів, матеріалів із сімейних архівів. Серед них: «Сулимовский архив», «Мотыжинский архив», «Черниговская летопись по новому списку», «Дневник Н.Ханенка», «Дневник Якова Марковича», «Малороссийские переписные книги 1666 года». Розробив методичні засади практичної археографії, вдосконалив правила публікації документів. Започаткував дослідження соціально-екон. історії Лівобережної України 2-ї пол. 17—18 ст., Укр. козац. д-ви (називав її Старою Малоросією). Дотримуючись народницького напряму (див. Народницький напрям в українській історіографії), критикував романтичне козакофільство (див. також Романтизм). Досліджував життя різних станів укр. сусп-ва (селянства, козацтва, духовенства), історію Укр. козац. д-ви, укр. етнічну ідентичність. Був одним із зачинателів шевченкознавчої мемуаристики і біографістики (1861, одразу після смерті поета, опублікував статтю про останній день його життя, 1862 видав матеріали до його біографії, а також листи Г.Честахівського, в яких ішлося про події, пов’язані з похованням Т.Шевченка). Зібрав значну колекцію рукописів (бл. 20 тис.) і б-ку (більше 1 тис. назв). Передав їх 1901 б-ці Київ. ун-ту (нині вони частково зберігаються в Ін-ті рукопису НБУВ) та заповів Черніг. музеєві В.Тарновського (див. Музей українських старожитностей імені В.Тарновського Чернігівського губернського земства). П. у м. Київ, похований у с. Гирявка. На відзначення заслуг у розвитку земської справи члени Конотопського повітового земства 21 вересня 1902 прийняли рішення про увічнення його пам’яті заснуванням премії ім. О.Лазаревського в розмірі 300 рублів за кращу працю з історії України й асигнували 100 руб. на виготовлення його портрета для земства. Праці: Указатель источников для изучения Малороссийского края. СПб., 1858; Последний день жизни Т.Г. Шевченка. «Северная пчела», 1861, № 48; Детство Шевченка: Материал для биографии его. «Основа», 1862, № 3; Малороссийские посполи-
29 ЛАЗАРЕВСЬКИЙ
30 ЛАЗАРЕВСЬКІ
Я.М. Лазаревський.
І.М. Лазаревський.
тые крестьяне (1648—1783): Историко-юридический очерк по архивным источникам. «Записки Черниговского губернского статистического комитета», 1866, кн. 1 (2-ге вид. — «Руська історична бібліотека», т. 22. Львів, 1903, т. 23; 3-тє — К., 1908); Статистические сведения об украинских народных школах и госпиталях в ХVIII в. «Основа», 1862, № 5; Очерк старейших дворянских родов в Черниговской губернии. «Записки Черниговского губернского статистического комитета», 1868, кн. 2; Очерк из быта Малороссии в ХVII в. (1. Приходское духовенство. 2. Монахи). «Русский архив», 1871; Очерки малороссийских фамилий: Материалы для истории общества в ХVII—ХVIII вв. «Русский архив», 1875—76, т. 1—3; Люди Старой Малороссии: Семья Скоропадских (1674—1758). «Исторический вестник», 1880, № 2; Павел Полуботок: Очерк из истории Малороссии ХVIII века. «Русский архив», 1880, № 1; Сулимовский архив: Фамильные бумаги Сулим, Скоруп и Войцеховичей ХVII—ХVIII вв. К., 1884 (редактор); Дневник генерального хорунжего Николая Ханенка. «Приложение к журналу “Киевская старина”», 1884—86; Описание Старой Малороссии, т. 1: Полк Стародубский. К., 1888; Мотыжинский архив: Акты Переяславского полка ХVII—ХVIII ст. К., 1890 (редактор); Черниговская летопись по новому списку (1587—1725). «Киевская старина», 1890, № 4—6; Описание Старой Малороссии, т. 2: Полк Нежинский. К., 1893; Дневник генерального подскарбия Якова Марковича (1717— 1767), ч. 1—3. К., 1893—97; Дневник Петра Даниловича Апостола (май 1725 — май 1727 гг.). «Киевская старина», 1895, № 7/8; Малороссийские переписные книги 1666 года. «Чтения в Историческом обществе Несторалетописца». К., 1899, кн. 13, отд. 3 (редактор); Описание Старой Малороссии, т. 3: Полк Прилуцкий. К., 1902. Літ.: Ткаченко М. Список праць О.М. Лазаревського і праць про нього. В кн.: Український археографічний збірник, т. 2. К., 1927; Василенко М. Олександр Матвійович Лазаревський (1834—1902) (матеріали до його біографії). «Україна», 1927, кн. 4; Грушевський М.С. Двадцять п’яті роковини смерті О.М. Лазаревського: Кілька слів про його наукову спадщину та її дослідження. Там само; Оглоблин О. Олександр Лазаревський (1834—1902) і українське родознавство. «Рід та знамено», 1947, № 4; Марченко М.І., Полухін Л.К. Видатний історик України О.М. Лазаревський. К., 1958; Гуменюк М.П. Библиографическая деятельность А.М. Лазаревского. В кн.: Советская библиография, вып. 4. М., 1960; Сарбей В.Г. Невідомі праці О.М. Лазаревського. «УІЖ», 1958, № 5; Сарбей В.Г. Історичні погляди О.М. Лазаревського. К., 1961; Сороков-
ська С.В. Перший український бібліограф-історик (О.М. Лазаревський). «УІЖ», 1969, № 2; Швидько Г. О.М. Лазаревський (до 150-річчя з дня народження). Там само, 1984, № 6; Олександр Матвійович Лазаревський. 1834—1902: Матеріали до біобібліографії. К., 1994; Воронов В.І. Джерелознавчі аспекти в наукових працях О.М. Лазаревського. В кн.: Дніпропетровський історико-археографічний збірник. Дніпропетровськ, 1997; Його ж. Місце О.М. Лазаревського в українському історіографічному процесі. В кн.: Осягнення історії: Збірник праць на пошану проф. М.П. Ковальського. Острог—Нью-Йорк, 1999; Лазаревський Олександр Матвійович. 1834—1902: Матеріали та доповіді науково-практичної конференції «Українська археографія: проблеми і перспективи», присвяченої 160-річчю від дня народження О.М. Лазаревського, 20—22 жовтня 1994 р. Київ— Чернігів, вип. 1. К., 2003; Герасименко Н. Проблеми спеціальних історичних дисциплін у науковій спадщині О. Лазаревського. В кн.: «Істину встановлює суд історії»: Збірник на пошану Ф.П. Шевченка. К., 2004; ЇЇ ж. Олександр Лазаревський. В кн.: Історіографічні дослідження в Україні, вип. 15: Визначні постаті української історіографії XIХ—ХХ ст. К., 2005; Її ж. Епістолярні джерела у науковій спадщині О.М. Лазаревського. В кн.: Історіографічні дослідження в Україні, вип. 17. К., 2007. Н.О. Герасименко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Лазаревський Олександр Матвійович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
